Пухнасті персонажі

Митці — люди, схильні захоплюватися, і, закохавшись одного дня в свою тему, ні за що її не полишають, це — на все життя. Згадаймо майстрів, які працюють у дивовижному жанрі — анімалістиці. Фахівців у цій галузі в усі часи було небагато, портретисти й пейзажисти частіше виставляються й отримують держзамовлення, та все ж одиниці з числа тих, хто ризикнув опанувати цей рідкісний жанр, стали справжніми майстрами. Шанувальники з радістю повісять удома картину із зображенням дикого кабана чи тигра, любителі кішок ніколи не зможуть байдуже викинути листівку з пухнастим дивом, а школяр, якому вчора на пташиному ринку купили хом’яка, одразу ж покличе батьків, щоб показати картинку з гризуном.

Анімалістичний жанр виник ще за первісного ладу. Печерні люди створювали малюнки на скелі зі сценами полювання, найвідоміші з них — у печері Альтаміра в Іспанії, Ласко та Фон-де-Гом у Франції, а також у Каповій печері на Південному Уралі. Зрозуміло, що перші митці не закінчували академій, проте вони бачили диких хижаків на полюванні впродовж усього свого життя, і тому чудово вивчили їхні характерні особливості та повадки... Пізніше, у Стародавньому Єгипті та Месопотамії, тварин малювали на саркофагах, відливали їх статуетки, вирізували з коштовного каміння, виковували із золота та срібла фігурки у вигляді прикрас і талісманів. До речі, сокола, жука-скарабея, кішку, крокодила, бегемота, мавпу, кобру, ібіса шанували як богів і поклонялися їм. Досвідчені майстри не шкодували часу і дорогих матеріалів для того, щоб їх увічнити.

У виробах скіфського «звіриного стилю» фігурки тварин і людей сплітаються в загальний орнамент. Найвідоміший історичний коштовний виріб України — «Золота пектораль», яку сьогодні можна побачити в Музеї історичних коштовностей у Києво-Печерської лаврі, зображає коней, овець, кіз, птахів, левів, зайців, міфічних грифонів і навіть комах. Причому всі тварини виглядають реалістично: художник-ювелір скрупульозно передав пропорції кожної фігурки, зобразивши їх під час бігу чи боротьби один з одним. Так, на шиферних плитках з Печерського монастиря ми бачимо сцену боротьби Геракла з левом. Пишна грива тварини та його напружені м’язи не залишають сумнівів у силі античного героя-силача. Тему грецької міфології продовжує інший сюжет, де бог Діоніс їде колісницею, в яку запрягли двох граційних левів...

У середньовічному мистецтві звірі та птахи стали промовистими символами: у мозаїках і розписах церков важливе місце посів образ агнця (ягняти), який за Біблією символізує безневинну жертву Ісуса Христа. У скульптурах і на картинах собака означав вірність і захист, кішка була символом домашнього затишку й заможності, білий голуб — миру і надії, пара голуб’ят — родинного життя.

Звірі з’являються в малярстві та скульптурі доби Відродження. Великий Леонардо да Вінчі, зображуючи Марію та Єлизавету, малює поряд ягня як символ Христа. Дуже популярні його малюнки із зображенням битви Льва і Дракона, а також підготовчі малюнки до батальних композицій із змалюванням коней у різних ракурсах.

Щойно в XVII столітті з’явилися митці, які не просто додавали зображення тварин до своїх творів, а зробили їх своїми головними і єдиними персонажами, з’явився самостійний жанр — анімалізм. Назва його походить від латинського слова animal (звір).

Перші такі картини з’явилися на півночі — в Голландії та у Фландрії, а сто років по тому — у Франції, Англії та Росії, а також в Україні. У картинах голландців П. Поттера, А. Кейпа, Ф. Ваувермана ми бачимо домашніх тварин, овець і корів, на фермах і пасовиськах.

Якщо говорити про книжкову ілюстрацію, то пригадаймо, що велику популярність мають малюнки Густава Доре до «Пригод барона Мюнхгаузена». Коли розглядаєш ці ілюстрації, заново переживаєш легендарні пригоди кумедного персонажа: зустріч у пустелі з крокодилом і левом, мандрівка морським дном серед химерних величезних риб, порятунок себе на коні за допомогою витягування за кіску та інші небилиці. Глибоко пройнявшися духом книги Распе, митець передав і сатиричний характер «Пригод...», користуючись не лише гротесковим образом харизматичного вигадника-барона, а й образами другорядних персонажів — не менш комедійних. Характеристики тварин у виконанні Густава Доре — незрівнянні. Як досвідчений анімаліст він малює зграю худорлявих мисливських псів і улюбленого собаку Мюнхгаузена, який непорушно чекав на нього на одному місці декілька днів, аж до виснаження. Хижаки на цих віртуозних гравюрах позбуваються своєї природної агресії: гладкий і добродушний ведмідь через жадібність готовий простромити себе голоблею, яку меткий Мюнхгаузен змастив салом. Пропорції і характер тварин, їхні пружні м’язи і зусилля перед стрибком, грізний вигляд чи поганий настрій схоплено майстром реалістично гостро, з очевидним присмаком сатири.

У дореволюційній Росії дуже популярним був рисувальник і скульптор В. Ватагін, який мав гостре око і знання справжнього ученого. Він умів додати яскравого емоційного забарвлення образам своїх звірів, що особливо помітно в творах «Моржі» і «Рись». І. Єфімов виокремлює характерні риси тварин, підсилюючи на своїх полотнах декоративні риси. Його «Ягня» створене 1912 року, а «Жирафа» — за радянських часів — 1938 року.

Сучасна анімалістика теж багата на таланти. Малярство та графіку Т. Данчурової присвячено в основному мисливській тематиці та зображенню дикої природи. Її праці брали участь у виставках «Природа, полювання і мисливські трофеї», «Полювання. Риболовля. Відпочинок» і мали успіх у відвідувачів. Прекрасною роботою є «Полювання на ведмедя», де зображено величезного, чудово написаного клишоногого ведмедя, його близнюк — огрядний самець — головний персонаж картини «Ведмідь на вівсі». Розкішний плямистий барс ступає м’якими лапами по снігу у дивовижній картині «Барс». Любителям полювання має сподобатися прекрасний плямистий «Спанієль із качкою», вовчий «Дует» і пси, які стережуть убитого господарем кабана на картині «Після полювання». Роботи Т. Данчурової прикрашають багато приватних колекцій на Батьківщині і за кордоном.

Митець Віктор Бахтін нині мешкає в США. Він проілюстрував понад сімдесят книг: Жозефа Роні (старшого) «Боротьба за вогонь», казки Г. Х. Андерсена, К. Д. Ушинського, байки Крилова, шість томів Олександра Волкова «Чарівник смарагдового міста», твори Віктора Астаф’єва, Валентина Распутіна, Василя Шукшина та багато-багато інших. Він — автор талісмана Спартакіади народів Сибіру, соболя Кеші, який за популярністю міг би позмагатися зі знаменитим Олімпійським Ведмедиком. Після того як художник отримав держзамовлення на ілюстрування «Червоної книги», він захопився зображенням птахів і зосередив свою творчу увагу на анімалістиці. Продовжуючи працювати над ілюстраціями, він брав участь у створенні документального фільму про тварин.

Картини, виконані аквареллю чи олією або ж у мішаній авторській техніці, найбільше вражають глядача. Прекрасні за реалізмом і точністю виконання два величезні «Березневі тигри», які скрадаються по снігу, «Журавлі» в момент виконання шлюбного танцю і прекрасна сіамська кицька, виконана в техніці акварелі. До екзотичних картин можна зарахувати зображення двох яскравих папуг на картині «Амазонські контрасти», плямистих «Безсніжних барсів» із зоопарку, пари ширяючих орлів на картині «Шлюби укладають на небесах». Прекрасне, зворушливе, боязке оленя, яке переходить весняний струмок, чи селезні на затьмареній річці, якої ледь торкнулося перше світанкове проміння. На іншій картині ми бачимо «Деревних лелек», які вовтузяться біля своїх гнізд. Це птаство долучене до «Червоної книги». Журавлі — один із найулюбленіших мотивів Віктора Бахтіна. Він брав участь у збереженні цього майже зниклого виду, розважаючи самку журавля, тимчасом як її самця забрали на деякий час ветеринари зоопарку. Нині Бахтіна визнано одним із найкращих митців-анімалістів світу. Він — учасник міжнародних виставок, його картини прикрашають шведський королівський палац, імператорський палац в Японії і численні приватні колекції в Європі та Америці.