Романтик... із великої дороги

Цей фільм знятий у Франції режисером Аленом Корно. Сорок років тому під тією самою назвою вже існувала картина класика нуара — «чорного фільму» — Жан-П’єра Мельвіля. Проте новий фільм — не стільки римейк, скільки ще одна екранізація роману, створеного Хосе Джованні.

Письменник із судимістю, знайомий із гангстерським світом не з чуток, Джованні у 50— 60 х роках подарував французькому жанровому кіно сюжети, що ледве не найбільше запам’ятовуються, — про шукачів пригод, романтиків із великої дороги, пишуть izvestia.ru. Автор аж ніяк не ідеалізував своїх авантюристів і грабіжників, а просто малював їхнє життя зсередини. Показував, що й серед злочинців є складні й цілісні натури, а є негідники і зрадники. А оскільки кращих гангстерів на екрані, як правило, зображали улюбленці публіки, на кшталт Ліно Вентури й Алена Делона, то вони викликали у глядача незрівнянно більшу симпатію, ніж ті, хто їх переслідував... Подібне співчутливе ставлення (разом із цікавістю) до героїв поза законом пізніше сприяло успіху «Хрещеного батька» і гонконгських бойовиків.

Взявшись за сюжет Джованні, Ален Корно, відомий публіці за екранізацією роману Амелі Нотомб «Страх і трепет», не став переносити його в наші дні, забезпечувати персонажів мобільниками, сучасними засобами стеження і прослуховування і тому подібним. Дух нуара — гангстерського кіно — і справді живіший в антуражі ретро. Причому йдеться в цьому випадку не лише про масове зібрання в кадрі колекційних автомобілів півстолітньої давності та старомодних плащів і капелюхів. Треба віддати належне Корно і його фахівцям з кастингу: вони навіть обличчя акторські підбирали так, аби хтось був схожим на Вентуру, хтось на Габена, а хтось на молодого Делона.

Щоправда, нинішнім індивідуальностям на чолі з Даніелем Отоєм довелося заради тіней із минулого у «Другому диханні» дещо стушуватися. Особливо не пощастило Моніці Белуччі: палку жінку, яка грає вірну подругу грабіжника банків, пофарбували у блондинку а-ля Бабетта. Примітно, що з ненатуральним кольором волосся актриса почувається не зовсім упевнено. Приємніша несподіванка чекає на футбольних уболівальників: одну з другопланових ролей у фільмі зіграв Ерік Кантона, колишній сьомий номер «Манчестер Юнайтед». Образ смутного гангстера вельми підходить легенді європейського футболу, котрий не вирізнявся поступливою вдачею.

Якщо ж відкинути костюмно-декоративні моменти картини, то лишається найнадійніше: стежити власне за сюжетом. Навряд чи знайдеться щось більш захоплююче, ніж спостерігати, як людина, яка щойно дивом втекла з в’язниці, знов іде на згубне діло. Навіть якщо все відбудеться за наміченим планом, без жертв важко буде обійтися, та й куш аж ніяк не гарантований. Але є така професія — ризикувати життям заради грошей. Для Ґю, який утік з ув’язнення, — Ґюстава, героя Даніеля Отоя, — напад на інкасаторську машину зі злитками золота має стати останньою справою перед від’їздом за кордон. Ґю, як і раніше, знає своє ремесло і зі звичною чіткістю організує операцію. Але йому важко примиритися з новими віяннями у кримінальному середовищі. Доки він сидів, межа між поліцейськими і злочинцями стала якось стиратися, вони вже почали надавати одне одному послуги. Що до Ґю — ворогів він має з обох боків. Ключовою в цій історії стане зрада — але, як і все в нашому світі, навіть це поняття виявиться відносним. У результаті для розборок і з поліцією, і з колишніми спільниками у героя не залишиться інших засобів, окрім стріляння до останнього патрона. Друге дихання, можливо, до нього і прийде, але ось третього явно не передбачається...