Розтоптані «Ноти»

Отже, був колись на Хрещатику добре знайомий киянам магазин «Ноти». З маленькою елегантною естрадою в кутку, з великим блискучим роялем та з майже інтимними оголошеннями на дверях про всілякі музичні акції. З початком перебудови цей магазин, як і інші культурно-освітні заклади (а саме таким його сприймали численні відвідувачі), занепав: нот, книжок та покупців поменшало. Рятувати «Ноти» взялися у звичний для бізнесменів-початківців спосіб — віддавати в найми затишні куточки діловим профі. Так з’явилася на Хрещатику в «Нотах», які раптом стали «Кобзарем», фірма Komora — один із небагатьох київських осередків торгівлі музичними інструментами та супутнім приладдям до них та чи не перший плацдарм торгівлі компакт-дисками — мало не офіційна «балка» на центральній вулиці.

Розкіш музичного царства — рояль, ноти, книжки з мистецтва (нові та букіністичні), струни, скрипки й футляри для них, а на додачу ще й компакт-диски — буяла років зо два-три. Та у всякого золотого дна знайдеться свій законний господар, який забажає, аби монетки лунко дзенькали в його кишеню. Мистецтву просто не пощастило: цього разу воно виявилося базисом, який має утримувати свого господаря-надбудову — гігантську кам’яницю Держагропрому. Великий та могутній, як Гудвін, він раптом відчув деяку слабкість своєї нижньої частини, і саме через оті два явно зайві магазини в перших поверхах сільськогосподарського монстра — «Ноти» та «Мистецтво».

Останній, докучливому мистецькому загалу, який не маючи що втрачати репетував прямісінько перед Агропромом, вдалося таки відстояти. «Ноти» — ні. Вони стояли майже порожні, з відкритими оку оббитими часом і людьми стінами, занедбаними прилавками, з яких швидко зникли й компакти, і дріб’язок Komor’и. Але надія вмирає останньою. Вона жевріла доки з фасаду не збили вивіску, доки не забіліли, мов бинти на пораненому, вітрини. Зрозуміло, що кияни не передбачали, що на місці «Нот» справді з’явиться актовий зал, нібито такий необхідний Агропрому, про що, тероризуючи книжкову крамницю, твердили сільгоспкерівники. Ну, гадалося, на хвилі поваги до вітчизняного виробника з’явиться, скажімо, зразковий сільгоспсалон — м’ясо з Черкас, мед з Полтави, томати з Херсону. Та ні! Тепер ми спостерігаємо величезні пергаменти нотного паперу, списані єлейно-солодкою піснею Френка Сінатри «Незнайомці вночі» й трійку молодиків-манекенів у концертних костюмах із скрипковими футлярами в руках. Під вивіскою «VD ONE» тепер тут продають дорогий одяг. Чи може бути знущання витонченішим?

Далі — тиша. Іще одна дорого-цінна крамниця відкрита. Але який політ дизайнерської фантазії, яка височінь думки, яка витонченість алюзій! Вітрини спочилих у Бозі «Нот» оформили так елегантно-музично, виставивши на показ не просто чоловічий одяг для заможних, а манекен із контрабасом. Прекрасна сентиментальна ідея для усіх теперішніх інтендантів колишніх книгарень та кінотеатрів. А раптом незнайомці, як співає кумир гангстерів Френк Сінатра, ті, що ходили до цих магазинів тоді, і ті, що ходять нині, зустрінуться? Щось є в їхніх очах, співає Сінатра, щось ховається в цих штучних сріблястих очицях манекенів. Лицемірна посмішка чи зверхність? Мимоволі замислюєшся над цим, прочитуючи за інерцією гігантський аркуш, списаний нотами.

№231 02.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»