«Сьогодні Михайло Коцюбинський, безперечно, боровся б за Україну»

Рівно за два тижні, 17 вересня ц.р., видатному українському письменнику, громадському діячеві, голові Просвіти в Чернігові, члену Братства тарасівців Михайлу Михайловичу КОЦЮБИНСЬКОМУ минуло б 150 років. Без його хрестоматійних для сучасного покоління українських читачів творів «Сміх», «Він іде», «Intermezzo», «Persona grata», «Коні не винні», «Тіні забутих предків» та багатьох інших неможливо уявити слід європейського модернізму в українській культурі. Сьогодні, коли співробітники Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського за умов обмеженого бюджетного фінансування готуються відзначити ювілей українського класика, його прямий нащадок — 49-річний правнук і директор цього музею Ігор Коцюбинський, воює за незалежність та суверенітет своєї Батьківщини. Повістка Ігорю Коцюбинському прийшла ще 17 березня, а із сьомого липня — він несе службу під Новоайдаром Луганської області. Удома на військового чекає дружина Наталія, яка наразі виконує обов’язки директора музею, та донька Ірина.

— Чоловіку вдається подзвонити лише кілька разів на тиждень. Коротко повідомляє, що живий-здоровий і — все. Загалом  зв’язок під Луганськом дуже поганий, — розповідає «Дню» дружина Ігоря Коцюбинського Наталія Коцюбинська. — Каже, що у військових на передовій та у нього особисто — високий морально-вольовий дух. Але легко на фронті не буває. Умови служби складні. Всі вірять у перемогу й готові боротися за неї до останнього. Єдине, що турбує чоловіка, — певна невизначеність команд: що робити далі, як діяти... Відверто зізнається, що не завжди керівництво дає чіткі та конкретні завдання.

За словами Наталії Михайлівни, частина товаришів по службі знають, що воюють пліч-о-пліч з правнуком великого українського письменника, а інші — на це не звертають уваги, адже головне — якомога швидше перемогти.

— Про чоловіка пішов розголос, коли стало відомо, що їх переправлятимуть в зону АТО. Відразу через соціальні мережі творча інтелігенція, музейні працівники зібрали кошти на бронежилет, каску, каремат та медикаменти. Це була ініціатива Тетяни Сосновської, директора Літературно-меморіального музею-квартири П. Тичини. Дякуючи їй, інтелігенція Києва та Чернігова допомогла, й Ігор має засоби персонального захисту, — продовжує Наталія Михайлівна. — Як просили у людей кошти для Ігоря Коцюбинського, так сьогодні шукаємо меценатів, аби допомогли гідно відзначити ювілей його прадіда — Михайла Михайловича, адже бюджетного фінансування на це немає. Зверталися ми до спонсорів, але всі вони говорять, що віддають гроші на війну і їм сьогодні не до культури. Просили в місцевих магазинів будівельних матеріалів: трохи цементу, фарби, щоб підремонтувати будівлі, зокрема треба пофарбувати дах будинку родини Коцюбинських, підвести цоколь, але нам усі відмовили. У народних депутатів просили кошти, щоб реалізувати до ювілею письменника кілька підготовлених завчасно видавничих проектів. Це і перевидання творів самого Михайла Коцюбинського, і збірник праць лауреатів премії ім. М. Коцюбинського. Мало хто відгукнувся, тому й ювілейні заходи відбудуться дуже скромно. У Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка відбудеться урочистий творчий вечір, буде офіційна церемонія покладання квітів до могили письменника, вручення нагород цьогорічним лауреатам премії ім. М. Коцюбинського, а в нашому музеї 18—19 вересня плануємо провести Всеукраїнську наукову конференцію «Михайло Коцюбинський: погляд із ХХІ століття». Чимало дослідників життя і творчості письменника з Києва, Вінниці, Кіровограда та інших міст вже зголосилися приїхати і взяти в ній участь... Якби сьогодні Михайло Коцюбинський був живий, то, як і всі українці, безперечно, боровся б за свою країну. Він вcе життя був переконаним патріотом України.