Сьогодні поховали Валентину Міліцу

Після тривалої хвороби відійшла у Вічність Валентина Борисівна Міліца — відомий критик, яка тривалий час працювала в журналі «Український театр», удова видатного українського театрального режисера Сергія Володимировича Данченка. Вона мала гостре перо, а її рецензії завжди викликали інтерес і резонанс. Данченко дуже цінував думку Валентини Борисівни. Вона завжди детально аналізувала постановки, вказуючи на сильні й слабкі сторони вистави…

 Звістка про смерть  Валентини Борисівні приголомшила її колегу Олександра КЛЕКОВКІНА, який із сумом розповів «Дню»:

— Як автор я знав В. Б. Міліцу з 1980-х, а з 1990-х ми працювали разом у редакції «Українського театру», навіть наші робочі столи стояли поруч… Це був час розквіту цього журналу під головуванням Юрія Борисовича Богдашевського. Кожний номер чекали і з інтересом читали всі, хто любить театр.  Валентина Борисівна дуже інтелігентно, уважно й ніжно  ставилася до кожного автора. Як редактор, делікатно підказувала, де, можливо, потрібно змінити у тексті слово або інтонацію. Вона стала ініціатором багатьох цікавих творчих  проектів. Зокрема, започаткувала випускати тематичні номери. Пам’ятаю, яку цікавість викликав часопис, присвячений Миколі Кулішу… Знаєте, кожен номер був дуже змістовний, оригінально оформлений, і це завдяки смаку й роботі двох чудових театрознавців, які генерували ідеї, втілюючи їх у життя —  Валентині Борисівні Міліці та Людмилі Олексіївні Приходько. Тоді «Український театр» був дуже авторитетним і впливовим виданням, яке підіймало історичні пласти, а також жваво відгукувалося на актуальні проблеми сучасності. Для мене Валентина Борисівна була прикладом не тільки у роботі, а й у житті… Шкода, що така прекрасна жінка вже пішла у засвіти.

Сергій Данченко і Валентина Міліца / Фото з особистого архіву Сергія Данченка

— Валентина Борисівна довгий час була членом редколегії  популярного часопису «Український театр», суперпрофесійним театрознавцем і помічником Сергія Володимировича. Бачила всі його вистави, але ніколи не втручалася у творчий процес, не впливала на розподіл ролей. Вона допомагала Данченку у пошуку цікавих п’єс для постановок, — згадує Богдан КОЗАК, провідний актор Львівського національного театру ім. М. Заньковецької. — Це була дуже освічена, інтелігентна жінка. Завдяки Валентині Борисівні я зацікавився історію українського та світового театру, а також вважаю Міліцу своєю «хрещеною», бо вона підштовхнула мене писати статті й рецензії. Моїм дебютом, з її легкої руки, став матеріал про прем’єру Мольєра «Сганарель, або Чоловік, який думає, що його обдурює дружина», поставлену у Львівському  музично-драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича. Валентина Борисівна була високодуховною особистістю, гостинною господинею. Коли я приїжджав до Києва, то часто бував у їхній оселі, і ці зустрічі завжди були дуже теплими. Міліца часто допомагала і словом, і ділом, з нею завжди було цікаво спілкуватися, бо вона чудово знала процеси, які відбувалися в українських театрах.

 Вона писала мемуари про С. Данченка, і я запропонував ці спогади надрукувати у нашому журналі «Просценіум», але шкода, що ці спогади Валентина Борисівна не встигла завершити…

Сергій Данченко і Валентина Міліца / Фото з особистого архіву Сергія Данченка

Знаєте, коли вона почала відчувати, що сили тануть, а хвороби наступають, то знайшла опікуна (дальнього родича), бо переживала, щоб було кому доглядати після її смерті за донькою Аліною.  Останні роки франківці й ми, заньківчани, як могли допомагали родині Данченка, бо на пенсію жити важко й багато грошей ішли на ліки... Мабуть, треба було більше уваги приділяти, а тому хочу попросити вибачення за все, що ми не зробили… Царство Небесне й вічна пам’ять!

За заповітом, тіло Валентини Борисівни кремують, а потім поховають поруч із чоловіком Сергієм Данченком на Байковому кладовищі.

«День» висловлює співчуття рідним і близьким Валентини Борисівни.