«Солоспіви» від Фемій Мустафаєва

Фемій Мансурович Мустафаєв має голос широкого вокального діапазону. Його творчість є унікальною. Будучи співаком академічного плану, він включає в свої концертні програми як класичні арії, так і українські народні пісні, романси та сучасні пісні українських та зарубіжних авторів. Нещодавно записав три диски: українські й кримськотатарські народні пісні, романси та  альбом «Тарас Шевченко. Солоспіви» (останній висунуто на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка).

— Диск «Солоспіви» містить доробок рідкісних пісень, написаних на слова Кобзаря, він створений спільно з музикантами  Національного академічного оркестру народних інструментів України під керівництвом  народного артиста України Віктора Гуцала, — розказав «Дню» Фемій МУСТАФАЄВ. — Підготовча робота йшла років п’ять, працював у архівах, бібліотеках, шукав ноти і тексти. Наприклад, «У тієї Катерини» на музику Лисенка мене дуже зацікавила, бо це мінівистава, і  цю пісню ніхто з чоловіків раніше не співав! Почав дивитись, а що ще є? Надибав на «Думу» з «Невольника». Цей твір, як правило, виконують кобзарі, а мені захотілося заспівати під акомпанемент оркестру. Потім  підготував «Минають дні». Знайшов старий запис у виконанні А. Іванова. Твір потрясаючий — там і біль, і туга, і філософський зміст. «Огні горять» І. Воробкевича, «Гетьмани, гетьмани» і Серенада (спів Яреми з поеми «Гайдамаки») та інші — я підбирав шевченківські вірші, які рідко чи зовсім не виконувалися! Підготував понад 30 творів, а до альбому записав 26. Спочатку виконував пісні на концертах у камерних залах. А коли були зроблені оркестровки, то почав  співати «Солоспіви» в філармонічних залах України. Слухачі дуже тепло сприймали, і от тоді виникла думка записати цілий альбом...

Кримськотатарський диск «Ватаним» (Вітчизна)» вийшов у минулому році.  Він включає народні пісні, обробки й авторські композиції. Кримськотатарська вокальна музика дуже різнобарвна, красива, мелодійна  — як і українська, але, на жаль, не так відома в Україні. Тому мені як кримському татарину дуже хотілося зробити такий проект. Він незвичний ще й тим, що кримськотатарські пісні звучать у супроводі  Національного академічного оркестру народних інструментів України під керівництвом  народного артиста України Віктора Гуцала.

Знаєте, я кожного року записую новий диск. Адже, як і в кожної творчої людини, в мене багато цікавих планів і задумів, які я намагаюся реалізувати.

— У вас величезний репертуар: від арій з опер до естрадних пісень, від фольклору до джазу. В YouTube можна почути, як ви співаєте арію Ріголетто, яку музикознавці називають «еталонною»...

— Так, у моєму репертуарі близько 16 опер, а Вердіївська «Ріголетто» — одна з найулюбленіших. Я часто виконую цю арію на концертах. Вважаю, що  співак повинен постійно вдосконалюватись і не зупинятися на досягнутому. Мені справді цікаво виконувати не лише класику і  камерні твори, а  й народні пісні та твори сучасних авторів.

— Ви активно гастролюєте, а також займаєтеся педагогічною діяльністю. Розкажіть про своїх студентів.

— Працюю в Київському університеті імені Бориса Грінченка, викладаю академічний і естрадний спів. Є різні студенти — талановиті, амбітні, але мені не подобається, що більшість молоді відразу хочуть стати зірками. Так не буває! Потрібно наполегливо вчитися. Наприклад, щоб стати оперним співаком, треба займатися щоденно впродовж 10 років!  Зараз зросло покоління, що виросло на піснях гуртів-одноденок, шансону, і це — проблема... Колись Давид Ойстрах говорив, «якщо не позаймаюся один день, то це відчую я, якщо три — відчують мої друзі, а тиждень, то — публіка». Мені немало років, а проте займаюся щоденно, і немає різниці, буде ввечері концерт чи маю вихідний. Треба бути у формі. Вокаліст — дуже непроста професія, а голос — це наш інструмент. Про це я завжди говорю своїм студентам і вірю, що вони у мене найкращі й найталановитіші.

— 2014-й оголошено «Роком Шевченка». Свій диск ви підготували спеціально до ювілею Кобзаря?

— Ні. Просто зібралося достатньо творів на слова Шевченка в моєму репертуарі, й це логічно зумовило те, щоб записати диск і навіть не один. Нині готую серію концертів як презентацію музичного альбому «Солоспіви». До речі,  подарував диски у різні радіокомпанії, бо хочу, щоб якомога більше людей почули Шевченківське слово. Не знають люди твори нашого класика, а так не має бути, бо це наша гордість і слава! До речі, диск я записував із просвітницькою метою за свої власні кошти, і те, що товариство «Просвіта»  на своєму засіданні одностайно висунуло «Солоспіви» на здобуття Шевченківської премії, для мене велика честь...

Наступний рік ювілейний — 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича, будуть проходити масштабні святкові заходи, гастролі, концерти, вернісажі, наукові конференції та ін. Маю надію, що також буду учасником таких заходів, адже маю потужну й цікаву для українців Шевченківську програму. Спадщина Кобзаря — величезна, й її потрібно не тільки відкривати,  вивчати, а й популяризувати. Творчість Тараса Григоровича ніколи не втратить своєї актуальності й є дуже сучасною сьогодні. Хотілося б, щоб слухати і знати твори Шевченка, особливо серед молодого покоління, було популярно і престижно.

До речі, маю мрію  записати й проспівати Шевченкіану на різних мовах. Першою «ластівкою»  вже став «Реве та стогне Дніпр широкий» французькою. Хай в усьому світі почують слова великого Кобзаря!

— Нещодавно відбувся VI Курултай кримськотатарського народу. Одна епоха закінчилася, й почалась інша сторінка історії. Ваш прогноз — що буде далі?

— Думаю, що лінію, яку проводив голова Меджлісу Мустафа Джемілєв, буде продовжена Рефатом Чубаровим, бо він мудра, виважена людина і досвідчений політик. І ніякого розколу, як говорили деякі політологи, не відбудеться. Хоч як би хотіли спровокувати  міжнаціональні проблеми  в Криму, я твердо впевнений, що у нас у всіх вистачить здорового глузду не піддаватися таким провокаціям. Кримські татари пройшли і проходять великий та складний історичний шлях. Є багато проблем, але їх можна вирішити! У Криму живуть люди багатьох національностей, і дуже важливо вміти слухати одне другого і жити у злагоді.

Але я як творча людина щиро вірю в те, що не політика, а саме культура по-справжньому може об’єднати всіх людей у нашій країні й не тільки. Ми маємо прекрасні можливості для того, щоб це відбулося...