Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Співчуття як дар

Свій ювілей драматург Тетяна Іващенко відзначатиме новою п’єсою
02 жовтня, 14:57
ТЕТЯНА ІВАЩЕНКО

Нині в її творчому доробку 15 п’єс. На сценах українських театрів здійснено двадцять п’ять постановок за її творами. Це резонансні вистави у театрах Києва, Львова, Дрогобича, Івано-Франківська, Житомира, Луцька, Ніжина, Луганська, Коломиї, Херсона, Вінниці. Серед постановок цього автора є вистави-довгожителі, а це — чи не найкращий показник якості драматургії митця. Це, зокрема, «Втеча з реальності», «Таїна буття», «Мені тісно в імені своєму», «Як вийти заміж», «Замовляю любов», «Empty trash», які прикрашають київські афіші.

Теми п’єс Тетяни Іващенко різні, але їх об’єднує певна ідея — момент співпереживання. Саме це почуття, вважає автор, здатне зближувати людей, робити їх добрішими одне до одного, налаштовувати на високі думки про вічні істини. У театрі можна зробити це якнайкращим чином, адже туди люди йдуть за переживаннями, емоційним катарсисом. Донести свої художні переконання Т. Іващенко прагне засобами реалістичного психологічного театру, сюжети її п’єс вигадливо вибудовані, мають оригінальні конструкції, а режисери-постановники завжди відзначають особливе вміння драматурга — писати діалоги.

20-річчя свого мистецького шляху Тетяна Іващенко відзначає новою п’єсою «Лицар храму». Вона написана рік тому, але щось заважало авторці сказати, що твір завершено. Сучасні українські реалії переконали, що треба внести певні доповнення й дещо виправити, драматург доопрацювала свій твір, і п’єса виявилась доволі актуальною.

— Сьогодні багатьох митців хвилює тема війни, того становища, в якому опинилась наша країна, — зазначає Тетяна ІВАЩЕНКО. — Моя остання п’єса «Лицар храму» — це моноп’єса, але її можна розкласти і на трьох виконавців: у ній закладено двомірність світу, її можна втілити по-різному, можна «почути» своєрідно, для будь-якого режисера залишається простір для трактування. Але тема визначена чітко — проти війни, проти цього поняття в глобальному вимірі. За співчуття, теж у глобальному сенсі. Звісно, перегук із ситуацією в нашій країні простежується. Не Україна на когось напала, ми жили своїм життям — це Росія напала на нас, отже, це їхня якась глибока проблема, національна, і в них немає співчуття. Росіяни завжди так багато говорили про свою духовність, а насправді виявилося, що вони схильні лише до вселенської гордині й зовсім позбавлені співчуття. Його відсутність змушує їх виконувати злочинні накази і стріляти.

П’єса про те — якщо людина має співчуття, вона не стане бездумно вбивати... Мій герой поступово усвідомлює, що стріляючи в іншого — він стріляє в самого себе. Мені хочеться донести думку про те, що всі люди на землі — байдуже, до яких народів належать, усі між собою — брати й сестри, а вбивство іншої людини слід вважати самогубством. П’єса нагадує про цінності гуманізму, в ній стверджується, що не можна піддаватися маніпулюванню, хай би хто це був — найкращий правитель, диктатор — ніхто не має права вирішувати за тебе твою долю, ні гроші, ні становище, ні посади, — людина сама повинна думати про високе, моральне, духовне і жити за цими моральними законами, а якщо казати простою мовою, кожен повинен думати і дбати про свого брата, свою сестру...

Нині перед людством стоять глобальні завдання — врятувати землю, екологію, рухати прогрес. А ділити планету за принципом власної переваги — це хибна, хвороблива психологія. Людям допоможе лише співчуття одне до одного. Формувати це високе розуміння здатне мистецтво театру, і я сподіваюся, що вистави за моїми п’єсами подарують глядачам оптимізм, естетичну насолоду, задоволення від спостерігання за сюжетними колізіями, дадуть надію на те, що сила мистецтва врятує світ!

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати