Ступка — розумний арлекін!

Думаю про швидкоплинність життя... про суєту суєт... про гамбурзький рахунок життя...про неповернення...

Я ніколи не забуду тих сліз, якими обливалась на виставі «Тев’є-Тевель» — мені чомусь захотілося стати тоді єврейкою, не знаю чому, може, щоб поруч, щоб, напевне, менше у Нього було болю... Не знаю...

Я ніколи не забуду тих хвилин, коли Ступка-Лір (вистава Сергія Данченка за Шекспірівським «Королем Ліром») ледь торкнувся пучками пальців вуст Корделії — і цей її поцілунок послав у зал, нам. Це був Курбасів задум для Міхоелса (що Міхоелс і втілив). Тепер це був Ступка... І незбагненність зв’язку усього з усім... І невимовність усього...

Це і є «розумний Арлекін»! Не випадково у нього в кабінеті — портрет Курбаса...

А його парадоксальна думка на сцені! А емоційна інтрига навіть у прохідній ролі!

А взагалі, гадаю, тільки ТИША — і в НІЙ роздуми дорівнюють сьогодні останнім аплодисментам Йому...

Яке щастя, що ми — я, Лесь, Оксана — встигли в останні дні сказати йому, що любимо Його...