Сучасна апологія Стуса

У дні, коли Василеві Стусу мало б виповнитись 70 років, він міг бути серед нас. Але його нема. Нема більше 20 років, бо поет встиг прожити менше п’яти десятиріч, загинувши в радянському концтаборі в Росії. Помер Стус нескореним, і всі ці роки його приклад стукає в серця українців — щоб не забували, щоб боролися, щоб перемагали...

Відверто кажучи, коли нещодавно перечитував вірші поета, особливо більш ранні, то раптом спіймав себе на думці, що драматичні колізії його долі поступово змінили світле сприйняття життя, притаманне в молоді роки, на трагічне і в певній мірі провідницьке. Але я так і не вирішив для себе, чи хотів він померти, щоб смертю утвердити свої ідеали? Можливо, професійні дослідники життя і творчості Стуса скажуть, що це не питання. Михайло Слабошпицький каже, що його образ як правозахисника і борця затьмарює у громадському сприйнятті самоцінність створеної ним поезії. Проте для Леоніда Миколаєнка, автора книги віршів «Шлях на Голгофу» (підзаголовок «Пам’яті Василя Стуса»), яка готується до друку у житомирському видавництві «Полісся», переконання, що той вже у наші часи повторив подвиг Ісуса Христа, є наріжним і визначальним. На жаль, не можна сказати, що це ім’я є широко відомим серед письменницької когорти. Хоча, будучи у 60-х роках минулого століття студентом філологічного факультету Житомирського педагогічного інституту, він зустрічався з низкою тогочасних митців українського слова, в тому числі Олесем Гончаром. А за гарячий публічний виступ на захист роману останнього «Собор» ледь не «вилетів» з інституту, а деякі компартійні боси навіть погрожували йому за це в’язницею. Як признається зараз сам Леонід Федорович, можливо, тоді від тюрми врятувало його те, що перший секретар Житомирського обкому КПУ Терехов виявився достатньо розумною людиною і не дав команди на переслідування молодого студента. Отже згодом дипломованому філологу (потім ще історику) довелось і повчителювати, і покерувати на педагогічній ниві. Проте з найбільшою гордістю він згадує про ті 20 років життя, коли очолював селищну владу у Мирополі, що на Житомирщині. Згадує, як проводили газ, мостили дороги, словом облаштовували містечко, як могли. Власне такий довгий термін перебування на чолі громади сам по собі викликає повагу, бо свідчить про довіру людей. Це, так би мовити, громадська іпостась. А для душі були екскурси в історичні хроніки, і були вірші. Ще новели і оповідання. Створені на епічному історичному тлі, або, навпаки, проникнуті глибоким ліричним щемом. Написані і друкувались в місцевій пресі численні літературні пародії. Згадана книга буде третьою в доробку колишнього селищного голови — до неї видані спочатку «Зурочений євшан» (євшан, це, за давніми легендами, зілля, що пробуджує почуття любові до Вітчизни), дещо пізніше з’явилась збірка «Осягнення суті». Самі назви вже свідчать про устремління автора проникнути в значення історичних подій і людських поривів. На цьому шляху він і зустрівся з Василем Стусом — колізії власної долі, життєві принципи послужили поштовхом для сприйняття драми життя і творчості поета всіма глибинами душі. Вже у другій збірці тому присвячений окремий розділ, який і став основою для нової книги. Проте «стусівський» цикл з’явився не одномоментно — в нашій розмові, яка відбулася в його домі у Мирополі, Леонід Федорович розповів, що до цієї теми він звертався за натхненням, окремими імпульсами, які виливалися у кілька віршів. Тепер їх вистачило на окрему книгу. Але сам же раз у раз наголошував, що ризикнувши в них виступати від імені загиблого поета, не прагнув «поповнити» творчий доробок Стуса. Бо, як стверджував в одному з віршів, від митця такого рівня, «говорити можуть лише апостоли в день свята»... Назви поезій, більшість з яких здебільшого навіяна тими чи іншими рядками Василя Стуса, говорять самі за себе: «У кожного своя епоха», «Домовить слово», «За Україну рветься серце», «В безмежжі простору», «Вибрав сам я дорогу», «Подай, як святочну обнову», «Думки не затиснути в бетон»... Власне, весь цикл можна охарактеризувати як сучасну апологію Стуса, написану людиною, яка душею сприйняла його творчість, позицію, яка стверджує, що особистість видатного поета є цінною насамперед як зразок високої гідності й честі.