Сучасна молодіжна естрада в Іво Бобула оптимізму не викликає

Виконавець "Місячного колеса", "Лілії", "А липи цвітуть" та інших популярних пісень дав інтерв'ю кореспондентові "Дня".

- Іво, якось так складається, що вирішальною у вашій долі є вода. Навіть сімейна пара в складі відомих співаків - Бобула та Сандулеси - також постала з водної стихії.

- Так, це правда. Адже перший мій колектив був "У морі" Кримської філармонії, далі - "Жива вода" й згодом "Черемош". А потім хвиля винесла мене на "Берег любові", й тепер ми разом із Лілею в житті й на сцені.

- Відомий український поет Микола Вороний писав: "Любов - це талісман". Якоюсь мірою є талісманом і пісня. Чи справедливо буде назвати талісманом "Берег любові"?

- А саме так і є - з нього все почалося. Зрештою, сама пісня про наші долі.

- Створений завдяки цій та іншим пісням імідж романтичного діалогу (чи монологу) вам не приївся? Не хочеться щось змінити?

- Не люблю політики в піснях. Зазвичай добираю такі твори, які були б чимось іншим, аніж просто заримована публіцистика. Звідси - й імідж. Упевнений: якщо артист, поклав на створення свого іміджу роки, змінювати щось категорично не можна. Мене знають, розуміють, чекають таким, яким я є. То що - почати співати рок чи реп? Задля чого? Щоб не відстати від віянь моди?

- Але ж ці віяння таки диктують свої умови. Нехай не вам. Однак естрада - популярна естрада - це й ті, кому сьогодні виповнилося чи виповнюється двадцять. Чи бачите серед них продовжувачів своєї справи, зокрема у тому ключі, в якому працюєте самі?

- На жаль, ні. Річ у тім, що не тільки я, а й моє покоління співаків інакше, ніж те, що приходить нам на зміну. Ми співаємо не для певної когорти хлопчиків та дівчаток, а для всіх людей, які розуміють, що таке слово й що таке музика. І запровадили цю течію навіть не ми, а радше Івасюк своєю "Червоною рутою". Ми тільки вслід за ним стали на доріжку...

- Тоді в чому, на ваш погляд, проблема сучасної молодіжної естради?

- Передовсім у тому, що вона, переважно орієнтується на Америку й далеко не завжди на найліпші музичні зразки. Гадаю, це не тільки наша проблема. Років три тому популярний фестиваль у Сан-Ремо провалився тільки через те, що не вдалося італійську музику підігнати під "Америку". Помилку тоді врахували. Бо ж італійці, болгари, росіяни, румуни, іспанці та інші європейці мають свою класичну естраду. Має її й Україна. Це музика з уже утвердженими канонами та професійними виконавцями. Гадаю, саме її треба триматися.

- А як тоді бути з притаманними молодим пошуками, прагненням спробувати себе в чомусь цілком незвіданому, а отже, і з бажанням поступу?

- Залежно, як до цього підійти. Я не заперечую жодних прагнень, але, для початку багатьом треба бодай елементарно навчитися чисто брати ноти. Якщо хочеш робити щось нове - роби. Але коли берешся нести його людям, то тут, будь ласка, роби це професійно. Мусимо зрозуміти: Штати - це Штати, а Європа - це Європа. І вона (а отже, й Україна як її частина) не терпить того, чого не робиться в Європі так, як має в ній робитись. Усе, що нині твориться, для нас може мати плачевні наслідки. Я знав групу "Аракс", і вона залишилася моєю улюбленою групою на теренах колишнього СРСР. Я виховувався на Елтоні Джоні, Кобзоні, "Бітлз", на світових музичних взірцях. І навіть коли траплялися певні неоковирності в текстах, усе-таки це була благородна музика. Нині часто - інакше. А де панує вульгарність і бракує інтелігентності, це для мене - не музика. Я розумію: людям потрібно десь працювати, але ж сцена - не полігон для вибивання грошей.

- А що вона, сцена, зокрема для вас?

- Місце, де я почуваюся щасливим, де я ділюся з людьми найдорожчим. На сцені я майже двадцять років, але щоразу хвилююся перед виступом, як початківець. Десять перших моїх творчих років - це каторжна праця, часто в селах, куди ніколи не заходили не те що діячі культури, а навіть звичайні люди зі сторони. А я там був. Отож, може, тому й маю право бачити й оцінювати.

- Іво, тоді, мабуть, ваше життя можна використати за ілюстрацію до повчань Конфуція: "Якщо щодня приноситимеш на одне й те саме місце кошик землі, то створиш гору". Як почуваєте себе на цій горі? Чи є можливість спинитись і перепочити?

- Немає. Адже гора ця - це твій відтинок зробленого. Тож мусиш постійно прагнути з нижчої сходинки піднятися на вищу. Бо коли починаєш робити щось гірше, ніж робив до цього часу, то терпиш крах. А для творчої людини це - найстрашніше.

- Ваші прогнози щодо найближчого музичного майбутнього?

- Оптимізму наразі не маю. Те одурманювання молоді, яке триває, зокрема на музичному обрії, ні до чого доброго не приведе.