Свою 70-ту осінь Микола Мозговий зустріне у бронзі

Бронзовий пам’ятник «народжувався» сім років... Треба зазначити, що Микола Петрович поруч із всенародною шаною і любов’ю мав також чимало ворогів — як відвертих, так і потаємних. Хоч свій перший і головний пам’ятник естрадний співак і композитор поставив собі сам, бо на його піснях виросло кілька поколінь самобутніх українських співаків, композиторів, музикантів і творчих колективів.

У день народження маестро (1 вересня) біля службового входу Палацу мистецтв «Україна» буде відкрито пам’ятник Миколі Мозговому. Авторами оригінального мистецького твору є скульптор Мішель Іщенко та архітектор Леонід Малий... І все ж... Якби не наполегливість генерального директора Палацу «Україна» Романа Недзельського, єдиної доньки композитора Олени Мозгової та вдови Віолетти Борисівни, такого вшанування пам’яті Миколи Петровича до його 70-річчя не було би. Нині митець повертається до нас не лише у бронзі, щорічних вечорах пам’яті, а й своєю незабутньою творчістю, самобутніми піснями, а також мозаїкою світлих спогадів його рідних, колег та друзів.

«В ЙОГО ОЧАХ Я ПОБАЧИВ ВІДКРИТУ ДУШУ»

Iван ГАВРИЛЮК, кіноактор:

— Сорок років тому моя дружина Мирослава познайомила з Миколою. Вони разом у Севастополі виступали на військовому крейсері «Київ». Відразу ж сподобали одне одного. У молодості Мозговий був дуже схожий на Івана Миколайчука. Якось він несподівано прийшов до нас у гості. В його очах я побачив відкриту душу. З тієї миті почалася наша багатолітня дружба. Коли Микола потрапив у жахливу аварію, я постійно його провідував, допомагав чим міг. Кажу про це недаремно, адже Мозговий умів цінувати і шанувати тих, хто робив йому добро. Навіть найменше. Потім кожній людині віддячував, але дуже непомітно, проте вагомо — у стократ більше!

Він завжди був могутньою особистістю: кожен його рух, кожний жест знаходилися у переконаній пластиці. Був начитаною і освіченою людиною. З ним було цікаво розмовляти на будь-яку тему — культури, політики, економіки, бізнесу, фінансів...

ПРОЕКТ ПАМ’ЯТНИКА МИКОЛІ МОЗГОВОМУ СКУЛЬПТОРА МІШЕЛЯ ІЩЕНКА — DEMIURG GEFEST COMPANY, ЛИВАРНА МАЙСТЕРНЯ PIKART GROUP / ФОТО ІВАНА РЄКІ (З АРХІВУ МІШЕЛЯ ІЩЕНКА)

Пройшло сім років, як його немає на цьому світі, але й досі не можу змиритися з цією думкою. З Миколою було приємно погомоніти, випити чарку, заспівати, а з ним можна було і помовчати...

Хоч як і сумно, хочеться й про приємне сказати: нарешті українці українцям ставлять пам’ятники. А до того українці ставили монументи зовсім не тим, переважно не українцям, тим, хто ніколи не мав жодного стосунку до нас і до нашої історії...

«НА ЗРАЗОК КЛАСИКІВ, І ОСПІВАТИ ПОРИ РОКУ»

Андрій ДЕМИДЕНКО, поет:

— Із Мозговим ми познайомилися у Палаці «Україна», тоді звідусіль звучав його незабутній шлягер «Край, мій рідний край». Він запропонував написати щось разом на зразок класиків і оспівати пори року. Цикл пісень розпочала «Веснянка». Микола прекрасно розумівся в поезії. Невипадково мало писав на чужі вірші, якими не завжди був задоволений... Коли зробили запис, повсюдно «Веснянка» мала зелене світло. Так почалася наша дружба з Миколою Мозговим. Потім ми дописали ще три пісні з задуманого нами циклу: «Золотиста осінь», «Зимонька-зима» (інша назва — «Новорічно-Різдвяна») і «Щедре літо». Я вважаю, що найкращим виконавцем «Веснянки» був сам Мозговий. Згодом цю пісню почали співати багато українських виконавців: ВІА «Кобза», Ніна Шестакова, Софія Ротару, Алла Кудлай, Надія Шестак, Ольга Макаренко... А нещодавно надзвичайно цікаву версію, нове прочитання «Веснянки», зробив ансамбль «ТІК».

«ВІН БУВ ІЗ ТРУДЯГ»

Віктор ГЕРАСИМОВ, поет:

— У «Зачарованих словах» спочатку був написаний вірш. І навіть один із молодих львівських композиторів створив для нього мелодію, яка мені не сподобалася. А потім я дав вірша Мозговому і навіть не сподівався, що він зуміє зробити з нього шлягер. Микола додав твору карпатського колориту, особливо у вступі, у переграші. Це й не дивно, адже він зростав на Буковині, його творам властиві буковинські, молдавські та мелодії багатьох інших народів, які завжди заселяли цей щедрий і благодатний на культуру край.

Треба сказати, що й вибір першого виконавця був також не випадковий. Мозговий тоді тісно співпрацював з бек-вокалісткою концертної бригади Миколи Гнатюка Надією Шестак, яка разом з Іриною Грей підспівувала популярному артистові. Микола тоді був на піку популярності, збирав аншлаги на найбільших майданчиках країни. А в Миколи Мозгового була своя група. Він був із трудяг, що заробляли собі на хліб насущний виступами, об’їздив весь колишній Союз, не відмовляв жодним Хацапетівкам чи Трихаткам. Хоча першим «Зачаровані слова» заспівав Мозговий, але віддав нашу пісню Наді Шестак, яка на «Пісні-88» потрапила до фіналу і стала лауреатом, а ми з Миколою отримали дипломи.

«СКУЛЬПТОР ВЛОВИВ ХАРАКТЕР, ДУХ, СВІТЛУ БАТЬКОВУ АУРУ»

Олена МОЗГОВА, продюсер, співачка, донька маестро:

— Якось навесні, проходячи повз квітучий кущ бузку, який росте біля службового входу до палацу «Україна», мені прийшла на гадку думка про пам’ятник батькові саме в тому місці, яке він так любив... Щоденно в найбільші періоди буяння бузку неодмінно підходив до нього, розмовляв, пестив, ніжив... Хтозна, що в такі хвилини діялося в його душі. Та й людей любив, інколи черги до його службового кабінету (з березня 2005 року і до липня 2010-го був генеральним директором-художнім керівником Національного палацу мистецтв «Україна». — М.М.) починалися саме від цього українського бузку. Не відмовляв нікому, та й хотів ніби небагато: аби звучала українська пісня. З цією ідеєю прийшла до Романа Стефановича Недзельського. Тоді видалося, що він мене зрозумів з погляду, ще не промовила жодного слова. І відразу підтримав. Нині хочу низенько вклонитися від усієї родини пану Недзельському за розуміння. І блискавичні дії! У мене перед очима товстенна папка дозвільних та різних робочих документів, які зібрав для реалізації задуму теперішній гендиректор разом зі своєю командою однодумців! А ще він вгадав зі скульптором. Видавалося, що на кожному етапі нам допомагав і Дух Господній. І відчули це тоді, коли разом із Романом Стефановичем поїхали у майстерню Мішеля Іщенка і вперше побачили пам’ятник... молодий і талановитий скульптор вловив характер, дух, світлу батькову ауру. Ми нічого не змінювали, зображення таким і залишилося. Ось де справжнє мистецтво!

Кожен, хто захоче поспілкуватися з Миколою Петровичем Мозговим, прислухатися до його думки, його поради, магічного слова, зможе це зробити у будь-яку пору і час доби, присівши на лавочку під кущем бузку поруч із бронзовим монументом. Хто вміє і хоче почути, той почує...

«МИ З МИКОЛОЮ ДУЖЕ ЛЮБИЛИ ГОРИ»

Юрій РИБЧИНСЬКИЙ, поет:

— Для Мозгового взірцевою була творчість Володимира Івасюка. Тому недаремно він вдало організовував і успішно проводив у Чернівцях Пісенний конкурс імені Володимира Івасюка, хоча уже й сам був знаним композитором і міг робити конкурс власних творів. А тоді, 1980 року, коли зустрілися на Бессарабці у Києві, взяли по стакану молдавського вина і сіли на лавку. Микола запитав: «Маєш із собою щось?» Малося на увазі, щось свіже, народжене з того, що ніхто ще не бачив і не чув. Я мав у кишені вірш «Минає день, минає ніч», у якому був уже написаний заспів і приспів. І я йому його дав. У Мозгового мелодія народилася відразу.

«Минає день, минає ніч» була однією з найкращих його пісень. Проте ми того ж дня зійшлися в бажанні, що найкраще цю пісню може виконати Софія Ротару...

Ми з Миколою дуже любили гори. Це те омріяне з дитинства місце, де себе відчуваю набагато краще, ніж на рівнині. Гори кожну людину роблять ближчою до Бога, до неба, до сонця, до зірок. Коли з рівнини піднімаєшся високо в гори і дивишся вниз, то все, що там залишилось, особливо щоденна життєва суєта, зайві переживання, все здається таким дріб’язковим, маленьким. Для того, щоб кожна людина відчула свої прозаїчні струни, вона мусить, як у кінофільмі «Вертикаль», іти в гори. Ось тому така пісня, як «Знов я у гори іду», просто не могла не народитися! Першим заспівав її Василь Зінкевич, для якого ми спеціально написали цю композицію. І вона йому підходила, адже він, хоч народився на Поділлі, полетів у пісенний світ на високій місцині Вижницьких гір. І завжди, де тільки міг, і як тільки міг, оспівував їхню красу.

Роман НЕДЗЕЛЬСЬКИЙ, генеральний директор НПМ «Україна»:

— Ми живемо в дуже непростий час, у якому знівелювалися ті людські цінності, які були раніше. Колись люди мистецтва, еліта суспільства мали пріоритетні засади, їм всіляко сприяли і допомагали. Адже це був цвіт нації. Нині ж світ став більш жорстокий... Є чимало питань і стосовно пам’яті людської. Таких прикладів можна наводити багато і щоденно. Те, що ми й надалі йдемо вулицею Миколи Мозгового, — факт безперечний. Ще відтоді, коли з’явилися і облетіли весь світ його пісні, які стали окрасою національної культури, «золотим фондом» українців.

Коли ми зробили меморіальну дошку великому режисерові Борису Шарварку на фасаді палацу «Україна», до мене підійшла Олена Мозгова з пропозицією щодо увічнення пам’яті її батька. Донька проходила повз кущ бузку, який посадив Микола Петрович, і в неї зародилася ця ідея...

Залишилися учні Мозгового, його колеги, шанувальники таланту, які не завжди можуть піти на цвинтар, а ось паркова скульптура була би тим місцем, де справді можна було би збирати тих, хто кохається на рідній пісні, хто матиме змогу привітатися, поговорити, помовчати, побажати самим набратися життєдайної сили, наснаги і доброти, якими так щедро від усього серця вмів ділитися маестро. Я відразу підтримав: провели два концерти зі збору коштів, майже рік витратили на оформлення всіх погоджувальних документів. Син Бориса Шарварка Олег запропонував залучити до співпраці молодого та обдарованого скульптора Мішеля Іщенка, який зробив і меморіальну дошку, і надгробок режисерові.

Хочу подякувати всім, хто долучився до цієї благородної справи — встановлення пам’ятника маестро Мозговому.