«Святеє діло» чи передвиборна агітка?

Задовго до виходу картини на екран Михалков здивував колег, які перебиваються переважно малобюджетними постановками, небаченим розмахом.

Йому першому вдалося загасити кремлівські зірки, а також прокласти рейки через Іверські ворота Кремля, щоб пустити по них конку. До того ж «Сибірський цирульник» став першим російським фільмом, знятим у найбільш довершеному форматі Panavision зі звуком, записаним у режимі Dolbу SRD. У зйомках було задіяно понад 250 акторів, кілька тисяч статистів тощо. Подібна великомасштабна й складна постановочна стрічка, знята на рівні світових стандартів, — дуже й дуже дороге задоволення (бюджет фільму становить 45 мільйонів доларів). До того ж у фільмі знімалися Річард Харріс, Джулія Ормонд — «старс» світового калібру, а також російські зірки Олег Меньшиков, Олексій Петренко, Марина Нейолова, Євген Стеблов.

Фільм, який як зіницю ока оберігають від відеопіратів, сьогодні в Україні мало хто бачив. На відкритті фестивалю «Золотий витязь», яке відбулося минулою весною в Києві, Микита Михалков показував невеликий уривок (ще робочого матеріалу) — картинно величаву парадну церемонію. Все в цьому епізоді милостиве й урочисте й працює на улюблену думку Михалкова про те, що Росії була потрібна еволюція, а не революція. Але й за цим уривком скласти враження про картину важко. Адже «Сибірський цирульник» — це насамперед любовно-авантюрна історія, на яку Нікіта Сергійович мастак.

Обвинувачення ж, що з’являються на адресу режисера з приводу «імперських замашок», не беруся сьогодні ні спростовувати, ні поділяти. Можу лише привести коментар оглядача «Итогов» Юрія Гладільщикова: «Головна біда «Цирульника»: фільм неможливо відділити від усього, що його оточує. Від нав’язливої розкрутки, без якої не можна прокотити блокбастер, що дорого коштує, але до якої у нас не звикли. Від розтиражованих портретів Михалкова в ролі Олександра III на білому коні, який усім своїм виглядом виражає новаторську формулу: не «держава — це я», але «нація — це я». Від упередженості московських інтелектуалів, у більшості своїй заздалегідь впевнених, що «Цирульник» — це комерція (валютна картина для Заходу), що прикривається патріотизмом. Від розмов про президентство, на яке претендує Михалков.

«Цирульник», де начебто все прозоро й трактувати нічого, приречений на те, що будь-який більш-менш підготовлений глядач буде бачити свій власний фільм. Наділяючи його додатковим значенням і, навпаки, наполегливо не помічаючи того, що не вкладається в уявлення про фільм і Михалкова, що виникли заочно. Звідси й надмірна (і справді неадекватна) критична запеклість. Ніби й немає сьогодні в країні більш небезпечної людини й гіршого режисера, ніж Михалков.

Можливо, непідготовлений «середній» глядач реагує на «Цирульника» природніше — йде й бачить те, що в ньому є: просто історію в Росії на рубежі століть, для якої однаково важливі любов до жінки і любов до царя».

Інша справа, хто зможе побачити картину. Нікіта Михалков у 20-х числах квітня здійснить із картиною вояж по трьох містах України: Київ, Дніпропетровськ і Харків. Міста вибиралися з урахуванням технічних можливостей кінотеатрів, а модернізованих кінозалів у нас не так уже й багато. У Києві «Цирульника» буде показано у Палаці культури «Україна», для чого там необхідно ще здійснити певне вдосконалення звукової системи.

Щоб залучитися до справжнього якісного показу, українським глядачам доведеться розщедритись: квитки будуть коштувати близько 100 гривень. У Москві ж «Сибірський цирульник» зараз іде в трьох кінотеатрах із аншлагами, і квитки (ціна $4-5) розпродані на багато днів уперед.