Сильний духом

Питання анексованого Криму не втратить своєї актуальності до того часу, поки півострів не повернеться під юрисдикцію України. Точної дати, коли це відбудеться, не знає ніхто, але те, що територіальна цілісність країни рано чи пізно відновиться ‑ немає жодного сумніву.

Ця впевненість ще більше зміцнюється після прочитання книги «Мустафа Джемілєв. Незламний», авторами якої є Алім Мустафаєв та Севгіль Мусаєва. Видання вийшло у харківському видавництві «Віват».

У жанрі інтерв’ю автори розповідають про основні віхи життя і політичної діяльності одного з лідерів кримськотатарського національного руху, багатолітнього політв’язня, народного депутата України, Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу. Мустафу Абдулджеміля, а саме так звучить його ім’я по батькові, сьогодні можна з повним правом назвати аксакалом української політики. За його плечима довгі роки життя на чужині після принизливої депортації з батьківщини, позбавлення волі за політичні переконання, загроза фізичної смерті під час довготривалого голодування у виправно-трудовому таборі, спроба вбивства кримінальними злочинцями за намовою адміністрації пенітенціарного закладу, і, на жаль, примусове видворення і заборона в’їзду до Криму після фактичної його окупації Російською Федерацією…

Влітку 1991 року після обрання його головою Меджлісу кримськотатарського народу він опинився, по суті, на передньому краї боротьби з проросійськи налаштованою місцевою владою. Мустафа Джемілєв не оминає жодного промовистого фактору, що у підсумку призвів до прямої військової агресії сусідньої держави. Тут і погано прихована недовіра з боку центральної української влади до кримських татар і їхніх лідерів, і присутність на півострові проросійських громадських організацій, і базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі, і функціонування нелегальної розвідувальної мережі ФСБ і ГРУ, і упереджене ставлення працівників СБУ до татар, і антиукраїнська спрямованість Верховної Ради АР Крим, і відсутність збройного опору з боку ЗС України під час захоплення штурмовими загонами росіян українських військових баз у різних містах автономії тощо.

Треба віддати належне Мустафі Джемілєву, що він не списує ні з себе вину за допущені прорахунки, ні так само з Меджлісу як представницького органу кримських татар у лютому 2014 р., коли відбулось найбільше за всі роки незалежності протистояння з проросійськими активістами під стінами парламенту у Сімферополі. Найбільшою стратегічною помилкою, як випливає з його відповідей, було те, що татари не зайняли 26 лютого 2014 року приміщення Верховної Ради Криму задля перехоплення ініціативи. За них це зробили горезвісні «зелені чоловічки», а насправді російські диверсанти, таємно перекинуті через Керченську протоку міністерством оборони РФ.

На думку Мустафи Джемілєва, Росія, анексувавши Крим, кинула виклик усій міжнародній спільноті. Можливо однією з причин захоплення півострова був елементарний страх Путіна, що виник після подій на Майдані і втрати Януковичем влади. Заходу, щоб стримати агресію сучасного правителя Росії потрібно і далі запроваджувати все нові і нові економічні санкції. Заборона незаконною кримською владою Меджлісу за незалежну проукраїнську політику не послабить, а навпаки посилить національний рух кримських татар.

Складається враження, що сьогодні Мустафа Джемілєв і нинішнє керівництво законодавчо-представницького органу кримських татар в особі Рефата Чубарова остаточно не визначилися, яку обрати стратегію і тактику по відношенню до окупаційної влади Криму, оскільки понад двісті тисяч татар після анексії півострова опинилися заручниками у російських окупантів і їм реально загрожує фізичне винищення! Відновлення мовлення кримськотатарським телеканалом ATR на материковій Україні, формування добровольчого кримськотатарського збройного формування ‑ батальйону імені Номана Челебіджіхана, блокада на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, заклик до кримських татар ігнорувати вибори до Держдуми РФ на півострові, ‑ все це спроба Меджлісу кримськотатарського народу у взаємодії з центральною владою у Києві поступово наблизитися до реальної деокупації східних і південних регіонів України.

Хотілося б вказати ще на одну цікаву деталь, присутню в книзі «Мустафа Джемілєв. Незламний» А.Алієва і С.Мусаєвої. Автори, готуючи видання до друку, напевне розуміли, що пересічний читач в Україні мало знає правдиву історію кримських татар, які за радянської влади стали справжніми ізгоями. Адже не секрет, що і їхнє вигнання, і звинувачування у колабораціонізмі, і зародження національно визвольного руху, і повернення на батьківщину супроводжувалося різного роду інсинуаціями і дезінформацією у тодішній партійній республіканській і центральній пресі. Тому у книзі розповідь Мустафи Джемілєва, його однодумців – ветерана Національного руху кримських татар Айши Сеймуратової, підприємця і засновника телеканалу ATR Ленура Іслямова, голови Меджлісу кримськотатарського народу Рафата Чубарова та інших, ‑ дуже органічно доповнена низкою історичних довідок про депортацію цілого народу і повернення його на рідну землю. Кому доведеться читати книгу, не обійдіть увагою коротенькі розвідки про Номана Челібіджіхана, Петра Григоренка, В’ячеслава Чорновола, Андрія Сахарова, Мусу Мамута, Юрія Османова…

Якби зараз спитати у друзів-колег Мустафи Джемілєва, які риси його характеру вони відзначили, то, скоріше за все, почули: чуйність, щирість, сміливість, безкомпромісність, працьовитість, скромність… І цей позитивний ряд людських чеснот можна продовжувати і продовжувати. Мустафа-ага, як люблять до нього звертатися соплемінники, на питання інтерв’юерів: «Що вам ще допомогло не здатися і боротися далі?» висловив власне життєве кредо, від якого ні разу не відмовився: «Якщо у тебе є переконання, ти повинен їх відстоювати завжди і не зраджувати їм ні за жодних обставин».

Можливо за переконання, а ще за правозахисну діяльність влітку 2014 року Мустафа Джемілєв був удостоєний «Премії солідарності» ‑ державної нагороди Міністерства іноземних справ Республіки Польща, яку вручили у Варшаві президент Польщі Броніслав Коморовський разом з екс-президентом Польщі Лехом Валенсою. Частину премії – близько 500 тисяч євро – Мустафа Джемілєв пожертвував сім’ям «Небесної Сотні». Цей благородний вчинок Мустафи Джемілєва викликає лише глибоку повагу до нього, а ще переконаність у тому, що люди з такою світлою душею просто приречені на успіх.