Трiумф!

Знаменита українська співачка, зірка світової сцени поєднала у сольному концерті три популярні жанри: оперу, оперету і фольклор. У першому відділенні Лук’янець виступала під акомпанемент оркестру Національної оперети під орудою диригента Сергія Голубничого і виконували оперні арії та шлягери з оперет, а у другому відділенні вечора лунали народні мелодії, де чарівний голос Вікторії Іванівни лунав в унісон із музикантами Національної капели бандуристів ім. Г. Майбороди (художній керівник — Юрій Курач). Концерт у Києві став бенефісом примадонни, яка вже 25 років дарує свій талант поціновувачам високого мистецтва.

Нагадаємо, Вікторія Лук’янець — представниця київської вокальної школи. Її дебют на оперній сцені відбувся в столичній Опері у виставі «Царева наречена». Свою першу престижну нагороду співачка отримала 1990 року — Tokyo International Vocalists Competition, а 1991 р. їй присудили Першу премію на Міжнародному конкурсі Марії Каллас у Афінах. Далі починається активна гастрольна діяльність в Італії, Франції, Португалії, Японії, Греції. 1993 року Лук’янець дебютувала у Віденській державній опері, у партії Цариці ночі в «Чарівній флейті» Моцарта, і з того часу піднялася на світовий Олімп. Своїм оксамитовим голосом вона підкорила слухачів із різних країн світу. Співачка виступала на найпрестижніших сценах, зокрема у Ла Скала та Метрополітен-опера.

Партнерами Вікторії Лук’янець були легендарні тенори — Хосе Карерас, Пласідо Домінго, Лучано Паваротті. Коли відомого італійського кінорежисера спитали, хто із співачок, на його думку, є великими Травіатами, він назвав Марію Каллас, Терезу Стратас і Вікторію Лук’янець.

Уже багато років поспіль Вікторія Іванівна з чоловіком та донькою живуть в Австрії (вона була солісткою Віденської опери, а з 1998 року — незалежна виконавиця). Нині у репертуарі співачки понад 50 провідних партій в операх, а також твори українських композиторів — Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Якова Степового, Льва Ревуцького, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Левка Колодуба, Леопольда Ященка, Валентина Сільвестрова, Юрія Іщенка, Лесі Дичко.

Гастрольний графік Лук’янець розписаний на кілька років наперед, але вокалістка знаходить час виступити і на Батьківщині. Після Києва її чекають у Львові. 25 грудня у Філармонії співачка презентує вечір «25 років на сцені». Після концерту в столиці «День» поспілкувався з Вікторією Іванівною.

— Для нашої країни цей рік визначальний: більшість українців хоче жити за європейськими стандартами, і за це люди вийшли на Майдан, Небесна Сотня заплатила найдорожчим — своїм життям. Здавалося, що страшніше, ніж зима 2014 року, нічого не може бути! Але після повалення режиму Януковича і перемоги Революції Гідності прийшла російська навала: анексія Криму, а потім війна на сході. Чому, на ваш погляд, європейські країни на словах Україну підтримують, але санкції проти агресора Путіна і його посіпак майже не діють? Які настрої у пересічних австрійців щодо «українського питання»?

— Знаєте, мені, як людині, яка живе і працює багато років за кордоном, дуже боляче чути новини з Батьківщини. Я тиждень була в Україні й бачу, як сильно Майдан змінив країну, політичні події на людей дуже вплинули. Багато страждань, але відчувається й позитив. Люди стали уважніші одне до одного, більш патріотичні. Я знаю, що зараз українцям жити важко. Але відчувається в людях гордість за свою країну, рідну землю, яку нині захищають не тільки бійці АТО, а й волонтери і всі, хто хоче жити у вільній, суверенній і європейській країні. Це нелегкий шлях, але я вірю, що всі труднощі будуть подолані. Повірте мені — за кордоном бачать, що «апетити» у Кремля великі і, судячи з дій Путіна — ця людина живе у якомусь задзеркаллі. А санкції проти агресора все-таки діють, може, не так швидко, як нам би хотілося. Рубль падає, і в Австрії стало набагато менше російських туристів. Хочу вам сказати, що Європа, Японія, США і весь світ хвилюються за нас. І допомагають. Треба пам’ятати, що у німців є один дуже важливий політичний аргумент — вони несуть на собі вину розпалювання Другої світової війни, а тому не можуть допустити свого воєнного втручання в українсько-російський конфлікт. Бо всі розуміють, що так звані ДНР і ЛНР — це «бульбашки», які лопнуть без зброї і грошей Кремля. Нам готові допомагати, але воювати за нас не будуть. Принаймні, на даний момент. І це треба зрозуміти.

— Ваша російська колега Анна Нетребко нещодавно здивувала світ, знявшись на фоні прапору ніким не визнаної Новоросії, а передавши 1 млн рублів одіозному Царьову «на встановлення Донбас Опери», фактично підтримала терористів. Демарш співачки обурив багатьох у Австрії (бо Нетребко, крім російського має й австрійське громадянство), і з нею розірвали контракт Austrian Airlines. Ваша думка щодо цього?

— Це жах! На моєму київському концерті була людина із Донецька (там є цілий мій фан-клуб прихильників). Після виступу до мене підійшла жінка і сказала, що Донецьк — це українське місто, а «Донбас Опера» — український театр. Там люди чекають, щоб на Донецьку землю прийшов мир. Там люди дуже люблять українське мистецтво, яке нині ДНРівці викорчовують. Але я вірю, що чорні дні мають закінчитися... А щодо Нетребко, то вона має прекрасний голос, але вчинила дуже нерозумний вчинок, за який уже виправдовувалась, а зараз взагалі уникає спілкування з представниками ЗМІ...

На моєму київському концерті була людина із Донецька (там є цілий мій фан-клуб прихильників). Після виступу до мене підійшла жінка і сказала, що Донецьк — це українське місто, а «Донбас Опера» — український театр. Там люди чекають, щоб на Донецьку землю прийшов мир. Там люди дуже люблять українське мистецтво, яке нині ДНРівці викорчовують. Але я вірю, що чорні дні мають закінчитися...

— На вашу думку, чи можуть сьогодні митці бути осторонь політики? Чому багато росіян засліплені ТБ, вірять у нісенітниці, а головне — звідки у наших сусідів стільки ненависті до українців?

— Коли країна у небезпеці, ніхто не має права бути осторонь! Якщо дивитися російські канали, то здається, що ненависть до України сунеться, немов тайфун. Але, повірте, у мене багато друзів у Росії, які дуже переймаються, що наші країни-сусідки ворогують. Зараз, коли летіла у Київ, прочитала інтерв’ю Віктора Єрофеєва, де відомий письменник із болем говорить про російський народ, який нині загубив моральні орієнтири. І цього інтелектуала підтримують його колеги — Акунін, Уліцька та інші. Вони розуміють, що треба бити на сполох, щоби у Кремлі почули і не допустили, аби розпочалася третя світова війна... Зараз російські новини не можна слухати, тому що там усе сфабриковано і просякнуто дуже недружнім ставленням до України. Шкода, що люди продовжують вірити тій брехні, й це дійсно проблема. Я вважаю, що нашим телевізійникам треба робити передачі для закордонних глядачів і слухачів у протидію агресивному lifenews.ru. Не просто забороняти трансляції російських каналів, а пропонувати своє. Знаєте, після Майдану дома, у Відні, я взагалі перестала дивитися російські канали, а переключаюся на українські новини. Вважаю, що треба робити потужні ua.euronews.com, запускати ukraine international — це зараз дуже необхідно.

— Ви давно живете за кордоном, але зв’язки з Батьківщиною не втрачаєте. У Києві — ваші рідні. Хоча б один-два рази на рік тішите меломанів концертними програмами. Цьогорічна порадувала киян синтезом оперних шедеврів і різнобарв’ям української пісні. У вас величезний репертуар. Як вибрали краще з кращого?

— Задумка зробити сольну програму виникла у серпні. Планувала серйозні твори. Якщо з Австрії приїжджаю, то треба починати з «Дон Жуана» Моцарта (арія Донни Анни), «Норми» Белліні, яку дуже рідко виконують. Хотіла заспівати свої коронні речі, але рідкісні. Коли з’ясувала, що буду виступати на сцені Театру оперети і акомпанувати будуть оркестранти цього театру, то виникла думка, а чому б не заспівати декілька творів із цього «легкого» жанру — «Чардаш» Розалінди з оперети «Летюча Миша» Штрауса, арію Джудітти з оперети «Джудітта» Легара та інші. Друга частина програми — це народні пісні («Зашуми Дніпро!», «Мала мати доню», «Їхав козак за Дунай», «Як поїхав мій миленький» та ін.), виконані разом із Національною капелою бандуристів України імені Г. Майбороди (художній керівник — Юрій Курач). У нас із цим колективом уже є вісім напрацьованих творів, і диригент пропонує разом записати ще диск для дітей. Київський концерт показав мене як європейку і українку, як оперну класичну і українську народну співачку.

— 25 грудня ви виступатимете у Львові вже з іншими музикантами. Програма буде така сама, як і в Києві?

— Ні! Я підготувала іншу програму. Виступатиму під оркестр Львівської філармонії під орудою Іллі Ступеля. Пролунають твори Лисенка, Степового, Скорика і народні пісні.

— 25 років творчості — красива дата: коли є сценічний досвід, відшліфована майстерність і сили дарувати свій оксамитовий голос слухачам. Не кожен вокаліст може похвалитися такою професійною формою. Відкриєте секрет, як не лише стати примою опери, а й впродовж багатьох років утримуватися на Олімпі?

— Секрет дуже простий. Я багато працюю. Раз на тиждень іду до концертмейстера зі Штатсопери готувати нові твори. Тому що одне діло, коли ти сам удома співаєш, а друге — коли ти репетируєш разом із професіоналом-акомпаніатором. Голос — живий інструмент, і це дар, який ти повинен віддавати людям. Вокалісту треба багато працювати, не спочивати на лаврах, бути дуже наполегливим і любити свою справу.

— У Відні ви навчаєте вокалу молодь. Як потрапляють до вашого класу? Чи займається музикою і вокалом ваша донька? Які успіхи у племінниці?

— Зараз у мене в класі вчаться 25 студентів із 13 країн світу — Китаю, Кореї, Японії, України, Росії, Казахстану, Білорусі, Німеччини, Австрії. Потрапляють на навчання різними шляхами. Як правило, за рекомендаціями колег або знаходять інформацію в Інтернеті (пишуть на мою сторінку листи). Дуже талановита молодь... Донька Даруся закінчує Віденський університет, філософський факультет. Вона зараз співає дуже мало. Тільки тоді, коли нас із чоловіком немає вдома. Її захоплення роком вже відходить на другий план. Своє майбутнє вона не хоче пов’язувати з музикою. Вона зацікавилася теологією, богослов’ям. А от племінниця Соломія нині грає на флейті, навчається в музичній школі у Берліні. Цей рік вона не співає, хоча коли нещодавно приїжджала до мне у гості, дивлячись, як я займаюся зі студентами, робила деякі вокальні вправи. Потім попросила мене, щоб я з нею попрацювала. У неї прекрасний голос. Якщо надумає стати оперною співачкою, то я її підтримаю і допоможу.

— Ми спілкуємося з вами напередодні Нового року і Різдва. Які традиції святкування у вашій родині?

— Так склалося, що ми святкуємо по два рази Новий рік і Різдво та День Святого Миколая. У нас є традиція 25 грудня прикрашати ялинку. На Новий рік ми не накриваємо пишні столи, а готуємо щось легеньке, або замовляємо суші в ресторані. П’ємо вино. 1 січня плануємо поїхати в гори. Це Нижня Австрія, і всього 60 хв. від нашого дому, але там потрясаюче красиве місце — тиша і гори. Це буде подарунок на новорічні канікули. А 7 січня православне Різдво обов’язково зустрічаємо у родинному колі вдома з кутею...

Я бажаю всім нам, щоб була сильна і незалежна Україна, щоб ми були всі разом, спілкувалися нашою солов’їною мовою. У нас велика культура і ми — велика нація!