Церква, де знімали «Вія»...

Георгіївську церкву, що нині стоїть на узвишші урочища Коронний Замок, вважають чи не найдревнішим храмом селища Седнів, розташованого за 25 кілометрів від Чернігова. Седнів же називають одним із найперших міст Сіверської землі, бо згадки про нього як про давньоруську фортецю є в «Повісті минулих літ». Зараз від тих часів лишилися тільки рештки валів стародавнього городища. А від пізніших часів — чудові приклади архітектурно-культурної спадщини. Зокрема Георгіївська, або ж Юріївська, церква. Цей тридільний, прикрашений різьбленням храм історики та архітектори вважають одним із кращих творів української народної архітектури. Назва — Георгіївська, або Юр’єва, — вказує на велику давність існування церков на цьому місці, оскільки зазвичай освячення храмів у такі суто грецькі імена сягає ще доординських часів.

ЯК ЗБЕРЕГЛИ ТА ЯК «РЕСТАВРУВАЛИ»

Її будівництво датують ХVІІІ століттям, хоча є згадки й про більш давній період заснування. Церква дивом збереглася до нашого часу, адже добре відомо, як легко розібрати або спалити дерев’яну будівлю. За період свого існування храм безліч разів горів, що історично зафіксовано, а у 2000-х роках приречений був взагалі зникнути з мапи стародавніх дерев’яних храмів. І так би воно й було, якби не старання невтомного, та, на жаль, вже покійного, захисника чернігівської минувшини — голови Чернігівського обласного осередку Товариства охорони пам’яток Андрія Карнабіда. Завдяки його численним клопотанням церкву вдалося вберегти від остаточного руйнування, бо держава віднайшла кошти на її реставрацію.

2000 року реставраційні та опоряджувальні роботи на історичному об’єкті тодішні представники влади призначили виконувати спеціалістам із ВАТ «Чернігівреставрація», а розробку проекту доручили Українському науково-дослідному інститутові «Проектреставрація».

Перший етап реставрації тривав шість років. 2006-го церкву реставрували із поверненням до форм, притаманних їй до перебудови 1852 року, коли розібрали вежі-слупи. Остаточно ж завершили реставрацію 2009-го. Відтак у Георгіївської церкви з’явилися нові деталі, яких не було в старій споруді: це — обшивка і два додаткові куполи. Як пояснили тоді реставратори настоятелю храму, який того ж таки року передали громаді УПЦ КП, отцю Тимону, обшивка потрібна передусім для захисту стін від несприятливих погодних умов.

Якщо з цим священнослужитель на той час ще погодився, то дві нові бані викликали запитання, й не лише в нього, а й у багатьох седнівців. Адже стара церква була однокупольною — так пам’ятають старожили і так свідчать письмові джерела.

Утім, як виявилося, справа не лише в обновках реставраторів, а в тому, що храм позбувся своєї унікальності — зі стін зникли древні фрески...

Матір настоятеля Георгіївського храму отця Тимона — Тамара Блинець, — яка з часу відновлення храму проводить в ньому екскурсії для туристів, не приховує свого обурення діями реставраторів. «Ми не хотіли приймати від підрядників храм, але мусили, бо його б передали громаді Московського патріархату, — каже Тамара Петрівна. — Після їхньої так званої реставрації були знищені унікальні розписи. Старі колоди просто повикидали й замінили новими».

Дивом уціліло зображення козачка-янгола на одній із колод. За словами Тамари Блинець, місцева поціновувачка старовини Олена Міден мусила заплатити 50 гривень будівельникові, щоб той залишив колоду із залишками фрески.

«Більшість колод підлягали відновленню, — вважає Тамара Петрівна. — Наші предки вміли вибирати дерево для будівництва, тому воно було міцним, відповідно обробленим і слугувало довго».

Жінка розповідає, що представники ВАТ «Чернігівреставрація», щоб зекономити на спеціалістах, наймали працівників з-поміж місцевих мешканців.

СТАРОВИННІ РОЗПИСИ — ЛИШЕ НА ФОТО

Мабуть, найбільш відомою широкому загалу Георгіївська церква стала завдяки тому, що в ній було знято деякі епізоди першого «радянського фільму жахів» — «Вій». 1967 року, коли знімали «Вія», седнівська церква, незважаючи на її занедбаний стан, потрапила в поле зору радянських кінематографістів. Існує версія, що в інтер’єрі Георгіївської церкви проходили початкові зйомки ключових епізодів фільму.

Тамара Блинець стверджує, що саме так воно й було. «Кінематографістам припав до душі інтер’єр церкви. Вона на той час стояла вже без купола, але козацькі фрески вразили кіношників, — каже жінка. — Все, що показували у «Вії», — звідси, окрім ікон, які привезли з Козелця».

Якими були стародавні розписи храму, тепер можна побачити тільки на фото. На згадку про унікальні фрески Тамара Блинець створила при вході до храму Музей старовинної самобутності. Всі експонати — седнівські: від старих фотографій та фотокопій малюнків храму і до скіфських наконечників. «Більшість із цих експонатів знайшла в себе на городі, — хвалиться Тамара Петрівна. — Тут все дихає історією».

Серед експонатів особливо цінними є скіфські наконечники — їх знайшли археологи. Решту знайдено місцевими мешканцями. Кожна із знахідок по-своєму цінна, як-то кістень, знайдений ще дідом Тамари Блинець, хрест, кресало та вівтарна дошка з Георгіївського храму. Вівтарну дошку Тамара Петрівна знайшла в одному з обгорілих хлівів. Вочевидь, хтось із місцевих мешканців використав її для будівництва сараю.

Ще однією проблемою церкви стала погана обшивка, яка, за задумом зодчих, мала б на довгі роки захистити храм від протікань. Натомість у деяких місцях всередині церкви з’явився грибок. «Під час дощів церква постійно протікає, — скаржиться Тамара Блинець. — Тече всюди. А зовні в обшивці такі тріщини, що там поселилася білка, й навіть вивела чотирьох білченят».

Жінка переконує, якщо найближчим часом не «підрихтувати» храм, він з часом просто згниє.