Тварини так схожі на людей!
У Музеї українського народного декоративного мистецтва проходить виставка кераміки «Марія Галушко: «Повернення». Дивлячись на роботи київського майстра, ви по-новому подивитеся на навколишній світ.
У своєму класичному розумінні «наівізм» — течія, що сформувалася в 20—30-ті роки XX століття, втілює душевний порив як непрофесіоналів (Ніко Піросмані, Анрі Руссо, Бабуся Мозес, Марія Примаченко), так і починаючих професіоналів (Марк Шагал). Наївізм як окремий напрям мистецтва довго залишався в тіні традиційно-академічної школи. Але при цьому він не страждав від відсутності уваги публіки, а через півстоліття зайняв гідну позицію відносно існуючих культурних категорій. Наівізм — самостійна, незалежна позиція художньої творчості, не обмежена в пошуку, і проект «Марія Галушко. Повернення» — яскраве тому підтвердження.
Ім’я Марії Глушко ввійшло в художнє життя Києва в 70-ті роки XX століття завдяки енергії творців-монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельниченка, які відкрили й опікали її незвичайний, могутній талант. Під їхньою ж опікою художниця створила свої перші творчі роботи, відразу визначивши свій особливий стиль.
Будучи фантазеркою і казкарем, Марія вміє додавати звичайним персонажам ірреальний або символічний характер, прикрашаючи їх вигадками з квіткових композицій. Вона гостинна до глядача й охоче запрошує у свій дивний світ. Улюбленим для неї залишається анімалістичний жанр, що набуває характерного відтінку і перетворює звичні зображення тварин у кумедний умовний бестіарій. Керамічні тварини художниці обличчями схожі на людей. У її роботах тулуби, лапи, копита, роги — як у справжніх тварин, а мордочки наділені людськими очима і точно передають різноманітну міміку людського обличчя. Іронічно обіграючи образи своїх земляків — ташенців, художниця додає їм легкого інтимного звучання, майстерно уловлюючи при цьому характер і настрій кожного. Наприкінці 1960-х вона активно працювала над серією «Весілля», створюючи іронічні портрети односельчан. Тут і батько з матір’ю, які зустрічають молодих, і музиканти, і сваха з кухлем, і навіть сам чорт...
Як розповіла «Дню» завідуюча відділом кераміки Музею українського народного декоративного мистецтва Ірина Бекетова:
— Персонажі майстрині реальні. Це її односельчани, яких вона любить, пам’ятає і дуже зворушливо про них розповідає. Тут присутні як збірні образи, так і конкретні. Наприклад, Петрик пасе овець; або грають троє музикантів; баби про щось базікають біля колодязя. «Микола» — це спогади про сільського парубка, який добре грав на балалайці та співав. Робота «Пан Чорт» — спогади про діда Максима (одного разу він побачив, як пан в одязі стрибнув у річку). Її тварини — це також реальні образи — корівки і конячки, чиї імена вона знає і пам’ятає. Майстриня годинами ліпить кожну пелюстку, кожну травинку й кожну гілочку, щоб потім прикріпити їх на тіло тварини, створюючи таким чином своєрідний орнамент...
На жаль, у 90-ті роки ім’я Марії Галушко було незаслужено забуто. І лише зараз, завдяки спільним зусиллям наукових працівників Музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею народної архітектури та побуту України, куратора виставки, члена Національної спілки художників України, лауреата творчої премії ім. Катерини Білокур Марини Семесюк, проект «Марія Галушко. Повернення» став можливим. Виставка радує добротою і душевним теплом.
