Українська книга — з речами на вихід!

Нинішній рік оголошений «Роком української книги». Та тільки замість слів «Ласкаво просимо!» видавництва й продавці книг, як і раніше, чують: «З речами на вихід!». Книжкові магазини й понині випробовують на собі тиск успішніших ганчірково-косметичних брендів. Ще зовсім недавно в Україні було більше 2 тисяч книжкових магазинів і магазинчиків, а сьогодні їх лише 370 (!) на всю країну.

Мабуть, гості нашої столиці пам’ятають, що не так давно на Хрещатику був чудовий магазин «Ноти». Не одне покоління музикантів шукало тут наснаги, музичних творів — від простих дитячих п’єсок до партитур величних симфоній. На вишуканий смак, для новачків і професіоналів, із будь- якого напряму тут завжди знаходили покупці книжки, у тому числі і практично відсутній клас книг про життя і творчість видатних осіб. Трохи далі, вже в районі Майдану Незалежності (на колишній площі Калініна), розташовувався унікальний магазин-клуб «Поезія». Тут можна було непоспішаючи погортати улюблені книги, за чашкою кави обговорити літературні новинки і, що найцінніше, поспілкуватися з авторами поетичних збірок. Продавці магазина були в курсі всіх книжкових надходжень, знали смаки й пристрасті постійних покупців, могли порекомендувати щось цікаве новачкам.

Та сьогодні згадувати про такі магазини — лише ятрити душу, тому що вони назавжди залишилися у минулому. Нині на їх місці протягом десяти років чудово відчувають себе бутик та філіал банку. І якби йшлося тільки про ці два магазини! Адже за роки незалежності з карти Києва зникли більшість спеціалізованих точок книжкової торгівлі, що служили колись предметом гордості киян і гостей столиці. Магазини ті гідні того, щоб бути названими «посмертно»: «Мистецтво», «Передплатні видання», «Пропагандист», «Світогляд», «Спортивна книга», «Зміна», «Книга поштою», «Технічна книга», «Книжковій світ», «Медична книга». На їх місці бутики — символ і сенс сьогоднішнього некнижкового часу. «Активним і агресивним захопленням» назвав процес вигнання книжкових магазинів та видавництв зі своїх звичних приміщень на користь шмаття і фастфудів президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.

Головна причина безвинної загибелі книжкових магазинів — гроші. Їх не було і немає у тих, хто продає книги. А оскільки більшість таких магазинів розташовувалися в центрі міста та у людних місцях столичних районів, де ціни на оренду значно вище тих сум, які можуть платити виробники або розповсюджувачі книг, то і неприбуткових орендарів міські власті виселяють геть з дорогих площ. Місцева влада виставляє приміщення на відкритий тендер, виграти який у книгопродавців просто немає фінансової можливості. Та ж доля не оминула і регіональні точки книготоргівлі. За останні 10 років число книжкових магазинів в Україні скоротилося більше ніж в 10 разів (!), причому залишки колись солідної мережі книжкових магазинів знаходяться в основному у великих містах, у деяких районних центрах, у більшості населених пунктів і зовсім відсутні.

Справитися з «апетитами» міських владарів на орендні бариші книгопродавці не в змозі, монстр міської комунальної власності непереможний. «Все, що ми роками спостерігаємо в Києві й інших містах з книготорговими підприємствами, відбувається виключно на корупційній основі. Цьому сприяє і нова законодавча норма, за якою тепер оренда приміщень здійснюється виключно на конкурсній основі. Це річка, в яку кинули щуку! Чистий юридичний привід загарбати все, що можна», — вважає Олександр Афонін.

Отже відсутність книжкових магазинів у центрі Києва — сумна реалія сьогодення. Але один, останній з «могікан», поки що тримається — це магазин «Знання», на Хрещатику, 44. Теж давній київський магазин, що торгував у минулі часи в основному шкільними підручниками, довідковою літературою і «за програмою». Сьогодні тут є все, що спраглій душі завгодно — всі розділи, всі типи видань у різних цінових категоріях і на всі смаки. «Знання» вміло вписалося в непрості ринкові відносини, зумівши не тільки зберегти колишні позиції, але й завоювати нові. Сьогодні 8-10 тисяч екземплярів на день — норма для цього магазину завдяки різноманітному асортименту. Досить сказати, що в минулому році його торговий оборот склав 3 млн. 400 тис. гривень. Крім того, книжковий магазин «Знання» став лідером національного бизнес-рейтингу, зайнявши друге місце за сумарними балами чотирьох номінацій: «Об’єм реалізованої продукції», «Чистий прибуток» «Продуктивність роботи», «Заробітна платня».

Але, як виявилось, ні довга славна історія (цього року «Знання» святкує 75 річний ювілей), ні любовкиян і гостей столиці до цього славного магазинчика, ні його нинішні успіхи — ніщо вже не може врятувати від загибелі. «Ти винен вже тим, що хочеться мені їсти!». «Знання» завинили перед столичною владою тим, що знаходяться у самому центрі Києва, де кожен сантиметр землі — золотий. Адміністрація міста вже давно поклала на цей магазинчик своє рейдерське око, а колектив магазину протягом декількох років веде з нею нерівну боротьбу.

— Ми з 2002 року намагаємося відстояти своє право на приватизацію приміщення, — розповідає директор Світлана Вархулова. — За цей час виграли чотири суди, всі права належать нам згідно з законом. Але, не дивлячись на це, приватизацію нам так і не дозволили. Більше того — на жодну сесію Київради нас не пустили. Втім, це і не дивно, адже на наше приміщення «поклав око» один із депутатів Київради, маючи намір відкрити тут ще один бутик. Буквально днями ми одержали повідомлення з Київжитлоспецексплуатації про те, що договір нашої оренди припиняється з 16 жовтня цього року...

До того ж квартал від вулиці Б Хмельницького до бульвару Т. Шевченка готують до тотальної реконструкції, і доля магазину вже вирішена. За таких обставин йому вже ні за що не повернутися. Бутик — то переважно для інвесторів майбутнього оновленого кварталу. І кого хвилює, що на Хрещатику скоро неможливо буде купити не тільки книгу, але і листівку або путівник по Києву, а головною визначною пам’яткою для гостей столиці виявляться одні бутики, скляні «теплиці-глобуси» та ігрові автомати. Адже центр Києва споконвіку привертав туристів книжковою культурою, історико-культурними пам’ятниками і приголомшливим зеленим ландшафтом. І перше, і друге, і третє гине на очах киян під зворушливі промови столичної влади про «реконструкції» і «відновлення».

— Не дивлячись на наші численні звернення до місцевих органів влади, ні в Києві, ні в регіонах ситуацію змінити не вдається, — зауважує перший заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення Анатолій Мураховський. — Необхідна державна підтримка вітчизняного книговидавництва і книгорозповсюдження. З цією метою Комітет розробив проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо продовження дії пільг у книговидавничій справі». Ми включили в документ пункти про передачу в оренду книжковим магазинам займаних ними ж приміщень на термін не менше, ніж на 10 років, про продовження раніше складених договорів оренди, про встановлення пільгових тарифів при цьому. На жаль, проходження законопроекту в центральних органах влади припинене — Мін’юст, Мінфін, ДПА і деякі інші органи виконавчої влади його не підтримали. Але опускати руки ми не збираємося. Враховуючи те, що термін дії пільг у сфері книговидання закінчується 1 січня 2009 року, Комітет пропонує повернутися до розгляду цього законопроекту в 2008 році.

У Держкомтелерадіо не виключають, що у законопроекту є серйозні супротивники, у тому числі й у вищих ешелонах влади, адже запропонований документ має на меті створити могутній правовий заслін спробам рейдерских захоплень культурних об’єктів. «Пробити» новий закон буде непросто, але необхідність його сьогодні назріла як ніколи, — продовжує Анатолій Мураховській. — Щоб національна галузь книговидавця вийшла з кризи, слід визнати її національним стратегічним пріоритетом, вирішити питання цілісного управління галуззю, забезпечити створення всеукраїнської мережі книгорозповсюдження, орієнтованої на реалізацію української книги за участю держави, створити певні умови для залучення інвестицій і приватного капіталу».

До речі, нині — «Рік Української книги» згідно з Указом Президента. Але, на жаль, це не відповідає реаліям. Затверджені в кінці 2006-го податкові пільги для видавництв мало що змінили. Вони продовжують закриватися, книжкові магазини поглинаються, вимирають, та й потреба в читанні у суспільства падає катастрофічно. Хоча за межами України книжкова галузь — надприбуткова. Сказати, що ми не знаємо, як цього ж досягти в Україні, не скажеш, адже всі правила ведення подібного бізнесу відомі й очевидні. Головне: держава зобов’язана створити нормальні умови для видавничої справи. Сьогодні могутні російські видавництва дають до бюджету Росії мільйони — але вони стали платити, лише коли перетворилися на культурну індустрію. А в Україні майже 10 років все піднімається й піднімається питання про кредитування видавничого бізнесу, проте віз і нині там. До межі загострює ситуацію і «хапальний» рефлекс міської влади. У жаданні наживи від продажу або вигідного надання орендних площ, вони не зупиняються перед фактичним знищенням культурного надбання міської громади. Якщо так продовжуватиметься і далі, то наступному поколінню українців дістануться лише ресторани і гральні автомати. А словосполучення «книжковий магазин» стане архаїзмом.