Українська мистецька «Відлига»:

Зрозуміти образотворче мистецтво сьогодення — живопис, графіку скульптуру, а також різноманітні новомодні перформенси, можливо лише за умови звернення до першоджерел. Прагнення попередніх поколінь вітчизняних митців до змін революційного характеру, бунту проти усталених офіційних законів, має свою власну історію, періоди злетів та застійні роки. Втім, цей шлях до нових обріїв мав досить повільний характер, бо цілком звільнитися від забобонів колективного радянського менталітету в ті часи було майже неможливо. Тому формування нової художньої мови мало своєрідний «хвильоподібний» характер.

Після авангардного руху початку ХХ століття, який був заборонений радянською владою, а згодом і взагалі задушений пануючим офіційним напрямком — соцреалізмом, другою принципово важливим вільним періодом в мистецтві стала так звана «відлига.» Вона охоплює період з середини 50-х років, до введення радянських військ у Чехословаччину в 1968 році. Атмосфера, що утворилася у сприятливих умовах нових політичних змін, дозволила багатьом талановитим українським митцям дихати вільно, бо з'явилася надія на реальні зміни у житті суспільства. Саме у 60-ті нарешті відбулося відродження вітчизняного авангарду, коли молоді митці звернулися до спадщини талановитих експериментаторів першої третини ХХ століття — О. Богомазова, О. Екстер, К. Малевича, В. Єрмілова, О. Родченка, О.Татліна та заборонених художників —«бойчукістів» . Відкриття розкутого мислення цих творцiв, дозволило багатьом яскравим молодим художникам — В. І. Задорожному, А. Горськiй, І. Григор'єву, Г. Гавриленку, І. Марчуку наполегливо шукати свій власний шлях. Хоча це завдання було не з легких, бо саме творчість здійснювалась у «підпільних» умовах, і у художників не даремно існували побоювання, що «заберуть майстерні, заборонять робити у видавництвах, фонді СХ».

Проте саме покоління митців- шістдесятників прагнуло до того, щоби, як писав в листі до Алли Горської її колега, створити у сучасному національному мистецтві «багатство і різноманітність, взаємне розуміння, єдиний напрямок плюс високу європейську культуру».

Адже кожен ішов до цього своїм шляхом. Як згадує родина відомих художників — Ніна Денисова та її чоловік Микола Малишко: «У 60-ті роки до нас повернулося мистецтво 20—30 років, і ми стали дуже активно працювати, незважаючи на те, що оточення не завжди розуміло нас, і загальна ситуація також була досить важкою… Ми поверталися до творчості авангардистів початку ХХ століття, знаходили якісь маленькі саміздатiвські книжки про Бойчуків. Найбільш загадковою і цікавою для нас була, та, мабуть, і зараз ще залишається, ця надзвичайно важлива проблема форми та змісту, незвична і смілива художня мова». У 60-ті формуються і нові вимоги до того змісту, що несе в собі форма, коли «речі при всій своїй утилітарності, здатності до утворення матеріальної сфери, розглядались водночас як ознаменування духовного задуму буття, як сигнал вищих смислів» (С.Кримський. «Софійні символи буття»).

Проте хрущовська відлига мала мінливий характер — слід зауважити, що вже у 1962-63 роках активується надзвичайно жорстка боротьба з абстракціонiзмом, внаслідок чого багатьох талановитих митців виключили із Спілки художників, та позбавили майстерень. Характерно, що в ті часи для більшості радянських громадян сам термін «абстрактне мистецтво» — мав певний негативний відтінок. Як писав культуролог Анатолій Макаров, представники «органів» вважали всіх абстракціоністів за іноземних агентів, але незважаючи на це, художники продовжували свої новаторські пошуки. Носії нових ідей і переконань в мистецтві створили своєрідну опозицію владі і, знаходячись в стані «внутрішньої еміграції», підтримували один одного, формуючи осередки неформальної культури. У Києві — це квартира Параджанова на площі Перемоги, квартира Г.Гавриленка, майстерні В. І. Задорожного, А. Горської та В. Зарецького.

На початку 1960-х в Україні активно здійснюється рух національного відродження, який охопив і молодші покоління. У 1962 році організовується Клуб творчої молоді, до якого входили художники, літератори та режисери. Серед активу клубу — відома майстриня Алла Горська, яскрава і талановита особа, яка, на жаль, заплатила життям за свої переконання в мистецтві. Досить швидко — вже у 1964 році, Клуб творчої молоді, принципово важливий осередок нової вільної культури, був жорстоко знищений офіційними структурами. Ще через рік проходить низка арештів великої групи української інтелігенції, в т. ч. Я. Геврича та Е.Кузнецової, О. Мартиненка.

Продовжуючи протиборство, група київських художників (Ю. Луцкевич, О. Дубовик, Я. Левич та інші) — у 1966-му році організовують Ініціативну раду при Спілці художників. Метою цієї ради була конкретна спроба з'єднати «лівих» художників разом, робити певні кроки по організації виставок творів модерного мистецтва. Ці зусилля вимагали неабиякої волі від самих художників, бо реальні умови для праці були неможливі — майстерні знаходились у так званому «нежилому фонді»: на горищах та підвалах, без необхідного освітлення та опалення. Незважаючи на це, члени ради, як згадує в інтерв'ю Олександр Дубовик, «зібрали твори по крихтах і вже в 1967 році зорганізували виставку в Жовтневому палаці«(сьогодні це Палац Мистецтв на вул. Інститутській). На жаль, через рік цей прогресивний мистецький рух було припинено рішенням секретаря ЦК комсомолу Т. Главак.

Дещо пізніше, вже в 70-ті роки, виникає так звана «друга хвиля відлиги». Якщо у 60-ті цікавість до національного мистецтва лише зароджувалася, то у 70-ті вона набрала справжньої сили, і стала дійовою формою опору стандартам мистецтва соцреалізму. Виникає напрямок «тихого живопису», який став своєрідним антогонiзмом по відношенню до офіційно- державного, ідеологічно направленого мистецтва. Представники «тихого живопису» — колористично обдаровані живописці Є. Волобуєв, З. Лерман, Г. Григор'єв багато уваги приділяли живописно-пластичному рішенню творiв, відроджували ліричний напрямок. Взагалі, бурхливий період з 60 х до 70 х років, в цілому характеризується збільшенням різноманітних мистецьких напрямків: це і «суворий стиль» (В. Рижих, Г. Неледва), і «нео-бароко» (Ю. Луцкевич), і «нео-сецесія» (В. Зарецький) «геометрична абстракція» (О. Дубовик).

Втім, ще й не було і мови про «легалізацію» модерного мистецтва, про влаштування офіційних виставок та друковані дослідження вітчизняних мистецтвознавців про цю галузь творчості, тому всі ці пошуки, як вже згадувалося вище, мали напівпідпільний характер.

Окремо варто хоча би коротко нагадати ще про одну надзвичайно важливу складову доби «відлиги». В 60—70-ті в СРСР з'являється вітчизняний варіант руху хіппі, а в колах творчої інтелігенції народжується та особлива атмосфера, яку митці називали «романтикою мансард» та «латинським кварталом». В інформаційному відношенні також відчувались значні зміни, нарешті хоч трохи відкрилася «залізна завіса», і наші художники відчули хвилі сучасного американського та європейського мистецтва, та вперше почули про такі незвичні на той час явища, як «хеппінінг» та «перформанс», ленд-арт, та інш. В Москві та Ленінграді, хоч і не часто, але проходили вкрай популярні виставки сучасного західного мистецтва — своєрідний «ковток вільного повітря» для радянської творчої молоді. Художники з України, користуючись будь- якою нагодою, часто їздили до Росії саме заради можливості відвідати зарубіжні виставки.

Звісно, що в невеличкому нарисі неможливо цілком віддзеркалити всі сторони художнього життя 60—70-х років, та пригадати всіх дійових осiб відродження по-справжньому вільної мистецької мови. Але слід зазначити, що розмаїття художнього життя та експериментальні пошуки доби «відлиги», існували лише в практиці творчості деяких індивідуумів. Водночас у стінах Київського художнього інституту традиційно зберігалась усталена система викладання академічного матеріалу. Безумовно, талановиті художники-викладачі іноді намагалися запалити іскру імпульсу у розвитку цікавих творчих ідей, серед таких новаторів — Тетяна Нилiвна Яблонська. Була також висунута ідея створення зовсім нового факультету з питань синтезу мистецтв, її запропонували молоді викладачі, що приїхали з Москви — Сальцев та Вермунь. Але, внаслідок загальної «зашореної» програми викладання, нові течії не завжди добре прищеплювалися до академічної програми, а цікаві експериментальні ініціативи так і залишилися невтіленими. Проте покоління шістдесятників а також їхні нащадки згодом створили багато талановитих витворів скульптур, картин, мозаїк та вітражів. Як приклад, є сенс згадати експериментальні об'єкти «Ступи» (початку 2000-х років) художника Миколи Малишка, який навчався в Київському художньому інституті за часiв легендарної А. Горської та сам щиро захоплювався західним авангардом і українськими бойчукiстами.