Василь Третяк — «героїчний тенор»

Виставою «Пікова дама» П.Чайковського Національна опера України вшанувала 80-річчя видатного українського співака.

Сімнадцятий рік його нема з нами. Але пам'ять про легендарний спів В. Третяка продовжує жити. У залі Опери зібралося багато людей, які мали щастя слухати цього співака у найскладніших класичних оперних виставах та в українському репертуарі. Партія Германа з «Пікової дами» пробудила в них пам'ять про її блискуче виконання Василем Третяком, про унікальний за силою і красою його голос. Сьогодні біографія Василя Яковича Третяка — вже легенда українського вокального мистецтва, але легенда наповнена талантом найвищої проби і найвищою енергією творення, яка залишилася для прийдешніх поколінь золотою сторінкою національної музичної культури.

У травні 1962 року на афішах Київського оперного театру вперше з'явилося ім'я Василя Третяка. Він дебютував на уславленій сцені партіями Каніо в «Паяцах» і Хозе в «Кармен» (може, найскладнішими в класичній оперній спадщині). Кияни, які чудово розумілися на оперному мистецтві, відразу оцінили силу й красу драматичного тенора, який до того співав на сцені Молдавської опери й досить часто гастролював в Одесі, Харкові та Києві. Василь Третяк, дитинство якого минуло на Полтавщині, повернувся на рідну землю, став солістом Київської опери, якій присвятив своє подальше творче життя. Не багатьом відомо, що Василя, ще студента п'ятого курсу Харківської консерваторії, благословив у велике мистецтво видатний український співак Борис Гмиря, навіть подарував своє фото з теплим побажанням подальших творчих успіхів. Як вокаліст від Бога, він чудово розумів, яким талантом володіє молодий оперний співак....

Понад три десятиліття його голос був не просто окрасою української опери, але й визнавався як один із найбільш яскравих драматичних тенорів Європи.

Вокальний талант Василя Третяка був збагачений ще й глибинним відчуттям природи оперного мистецтва, розумінням музичної драматургії, проникненням у психологічні глибини свого героя. Йому були особливо близькими образи із шекспірівськими пристрастями, які співак творив на сцені наповненими, енергійними вокальними барвами, розкриваючи в усій красі і натхненні свій голос, названий одним з найвидатніших українських диригентів і колегою по мистецтву Стефаном Турчаком «героїчним».

Василь Якович мав справді розкішний, кантиленний, неповторний тембрально і гнучкий тенор, здатний на яскраві драматичні акценти. Його голос повсякчас випромінював особливу енергетику краси. Преса, особливо зарубіжна, досить часто відзначала, що спів В. Третяка за довершеністю і вокальною бездоганністю нагадував виконання великого Енріко Карузо.

Третяк був неперевершений на українській оперній сцені у партіях Радамеса й Отелло, Річарда і Хозе, Рауля і Каварадоссі, Манріко і Каніо, Самозванця і Андрія Хованського, Германа і Сергія... Василь Якович мав особливий пієтет до української опери: Кобзар у «Тарасі Бульбі», Андрій у «Запорожці за Дунаєм», Богун у «Богдані Хмельницькому», Василь у «Милані», Микита в «Ярославі Мудрому» — запам'ятовувалися публіці не тільки бездоганним вокальним втіленням, але й глибиною відчуття національного духу. То була любов від душі, від серця — щира й натхненна.

Унікальний тенор Василя Третяка був відомим у багатьох країнах світу, хоча й не так широко, як заслуговував талант такого рівня, бо ще рідкісними були за його творчої біографії гастролі українських вокалістів у світі. Тим не менше, з успіхом неодноразово виступав Третяк у Франції, Німеччині, Румунії, Югославії, Іспанії, Польщі, Чехословаччині, Іспанії та інших країнах, збагачуючи славу української вокальної школи.

Навіть сьогодні його голос звучить, чарує і захоплює із записів опер «Загибель ескадри», «Ярослав Мудрий», «Катерина Ізмайлова»... На жаль, лише тепер ми усвідомлюємо, як до прикрості це мало, якщо врахувати, що за сорокарічну творчу діяльність Василь Третяк виконав понад тридцять партій, і тільки на київську сцену виходив у майже тисячі виставах.

Співак пішов за пруг життя до болю молодим, у розквіті свого таланту. Далася взнаки обпалена Другою світовою війною фронтова юність, нелегке повоєнне студентське життя, не завжди прихильне ставлення до нього чиновників від мистецтва, переживання за нереалізованість своїх унікальних творчих можливостей. Він не міг без роботи, сцени, творчості, але не завжди театр враховував його дані й можливості. Але він залишився у мистецтві, як великий співак, корифей української сцени другої половини ХХ ст.