Від А до Д

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України відзначив 85 річний ювілей. До цієї дати інститутом було видано велику кількість енциклопедичних та історичних видань, які спростовують сфальсифіковані факти, а також подають інформацію не лише про українських митців, але й про українську діаспору. Серед останніх праць, виданих Інститутом ім. Рильського, багатотомні історії української фольклористики, етнології, українського театру, кіно, музики, історія образотворчих мистецтв, довідник про українських художників, двотомник, присвячений 125-річчю від дня народження Климента Квітки. Вперше в історії української музичної культури України вийшов друком перший том Української музичної енциклопедії (літери А-Д).

Як зізнаються головні редактори видання (кандидати мистецтвознавства Ірина Сікорська та Анатолій Калиниченко), а також відповідальний секретар (кандидат мистецтвознавства Галина Степанченко), літери першого тому А-Д справді символізують «пекельну» роботу над томами енциклопедії, яка тривала майже чотирнадцять років. Тож, коли повернулися до першого, багато чого довелося переробляти, змінювати, доповнювати. До того ж, виникла ідея обов’язково видати окремий том додатків, що міститиме явища та імена, які не увійшли до енциклопедії, або які потребують певних коментарів, уточнень, доповнень. Адже з плином часу щодня відбуваються зміни і в особистих долях, і у культурних течіях, і в повсякденному житті.

Перший том «Української музичної енциклопедії» — плід багаторічної праці авторського колективу співробітників відділу музикознавства ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. Ідея та розробка проекту Української музичної енциклопедії належала академіку НАН України, доктору мистецтвознавства, директору ІМФЕ Олександру Костюку.

Текст Енциклопедії містить близько 2000 статей. До видання увійшли матеріали, пов’язані передусім з українським музичним процесом. Так, енциклопедичні статті містять інформацію про персоналії композиторів, музикознавців, педагогів, виконавців, режисерів, сценографів, балетмейстерів-хореографів та діячів інших сфер музичної культури, зокрема радіоведучих та телевізійних працівників, які створювали музичні версії вистав, авторські програми, присвячені музиці. Показово, що у даній енциклопедії йдеться не лише про музику професійну та академічну, але й народну, її жанри, види, форми, стилі, течії, напрямки, інструментарій; музичне виконавство, мистецькі колективи, театральне й концертне життя, музикознавство та його поняттєвий апарат; творчі й наукові школи; спеціальну освіту; музичні установи й організації, галузеві видавництва, періодику. У статтях можна дізнатися не лише про постаті українських музикантів, але і про зв’язки закордонних композиторів та виконавців з Україною (наприклад, «Бетховен та Україна»), українські особливості певних стилів (наприклад, українського бароко). В енциклопедії понад 1100 фотографій, ілюстрацій у тексті й на полях, нотних прикладів, мап тощо, розміщених на 680 друкованих сторінках, що загалом складає понад 2160 комп’ютерних сторінок.

Основою для створення УМЕ стали підсумкові музично-історичні праці, зокрема академічна багатотомна «Історія української музики», монографічні дослідження, довідкові видання, присвячені різним галузям вітчизняної художньої культури. Додаткова інформація шукалася всюди — в Інтернеті і через листування з закордонними представниками, у процесі особистих зустрічей та через спогади очевидців.

Вперше до УМЕ залучено матеріали про культурно- мистецькі надбання етносів нашої держави, українців, які проживають у суміжних регіонах на своїй етнічній території, у східній і західній діаспорах, а також персоналії та явища світової музичної культури, пов’язані з Україною.

До видання увійшли нові матеріали, що висвітлюють, крім традиційних академічних галузей музичного мистецтва, питання церковної музики, музичної творчості періодів національно-визвольних воєн, традиційної музичної естради, джазу, сучасної масової молодіжної культури, міжнародних зв’язків українського музичного мистецтва, відомості про народних музик, майстрів з виготовлення музичних інструментів. У статтях, присвячених музичним інструментам, подано відомості про виконавські школи та український репертуар.

Окрім «описової» частини, статті містять також «документальну» інформацію: нотографію, дискографію, бібліографію тощо. Показово, що у бібліографії вказуються навіть статті у періодичних виданнях, а не лише монографії та брошури. Що ж стосується нотографії та дискографії — УМЕ трохи не єдине довідкове видання, яке подає цю інформацію.

Добір персоналій до УМЕ зумовлювався не лише формальними критеріями (наукові й мистецькі звання, нагороди, лауреатство), а й насамперед їхнім творчим внеском в українську музичну культуру. Безумовно, Енциклопедія стане у пригоді не лише музикознавцям-фахівцям, науковцям та студентам гуманітарного профілю, а також працівникам видавництв, мас-медіа, державним службовцям, політичним діячам та широкому загалу читачів.

Однак у нашій державі жодне позитивне явище не обходиться без негативу. У даному випадку головною проблемою залишається неможливість розповсюдження науковими інститутами власних академічних видань. Існує закон, за яким книги, надруковані за державний кошт, забороняється не лише продавати, але й дарувати. Численна наукова та довідкова література, яка видається, перетворюється на «річ у собі». І допоки альтернативний закон не буде прийнятий, десятки і сотні томів конче необхідної літератури лежатиме на полицях інститутів. На жаль, цей нонсенс якнайкраще демонструє парадоксальність нашого часу і нашої державної політики.