Від «Паразитів» до «Настроювача»

Явно намагаючись відповідати неофіційному титулу «українських Канн», організатори ОМКФ на ювілей фестивалю підготували насправді насичену програму.

Усього впродовж дев’яти днів покажуть понад сотню фільмів. Відкриється фестиваль уже традиційним кіноперформансом просто неба, на Потьомкінських сходах — показом раннього голлівудського блокбастеру «Козаки» (1928, режисери — Джордж У. ГІЛЛ та Кларенс БРАУН) виробництва студії MGM у супроводі симфонічного оркестру та хору. Спеціально для зйомок MGM свого часу збудувала в Лос-Анджелесі ціле козацьке село та привезла понад 100 справжніх козаків. Для створення оновленого саундтреку був запрошений композитор Роберт ІСРАЕЛЬ, який спеціалізується на музичному супроводі німих стрічок. Готуючи партитуру до «Козаків», композитор адаптував та аранжував класичну українську музику, зокрема твори Миколи ЛИСЕНКА, Кирила СТЕЦЕНКА, Семена ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО, а також традиційні народні пісні.

Інша подібна подія приверне не менше, а може, навіть і більше уваги: в Зеленому театрі покажуть шедевр німого кіна — трилер «Кабінет доктора Каліґарі» Роберта ВІНЕ (1920) у супроводі культового британського панк-кабаре The Tiger Lillies. Знаменитий німецький кіноекспресіонізм розпочався саме з «Кабінету доктора Каліґарі». Що ж до тріо The Tiger Lillies, то вони давно перетворилися на живих легенд британської музичної сцени. «Тигрові Лілеї» — це суміш берлінського кабаре 1920, анархічної опери та ромської музики. Візитівкою гурту стали їхні сценічні костюми та грим — такі собі страшнуваті й цинічні блазні. Творчість тріо описують як «сюрреалістичну порнографію». Тексти їхніх пісень охоплюють темні аспекти життя, від проституції та наркоманії до насильства й відчаю. «Лілеї» об’їхали увесь світ, виступаючи з концертами, випустили 35 альбомів, мають номінацію на «Гремі» та відзначені премією Лоуренса Олів’є за театральну постановку Shockheaded Peter.

Що стосується зіркових гостей Одеси, то насамперед варто згадати два імені: Катрін ДЕНЬОВ і Майк ЛІ. Перша, звісно, не потребує окремого представлення. Зірка «Шербурзьких парасольок» та «Денної красуні» привезе міні-ретроспективу фільмів за своєї участі, проведе майстер-клас і отримає почесну нагороду ОМКФ — «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво.

Таким же чином вшанують британського режисера Майка Лі. «Золотий Дюк» за внесок у кіномистецтво доповнить більш ніж солідну колекцію нагород 76-річного кінематографіста, серед яких — «Золота пальмова гілка» й премія за найкращу режисуру Каннського фестивалю, «Золотий лев» Венеційського фестивалю, «Срібний ведмідь» Берлінале, 7 номінацій на «Оскар», 5 премій BAFTA.

Серед молодших зіркових гостей — американка Роуз МАКГОВЕН, яка знімалася в Квентіна ТАРАНТІНО та Роберта РОДРІГЕСА, а ще стала першою акторкою, яка на високому рівні сказала правду про сексуальні домагання в Голлівуді й по суті ініціювала рух #MeToo (з англійської — «Я теж») — міжнародну кампанію проти сексуального насильства.

УКРАЇНА

Якщо ж переходити до власне програм, то перше й найважливіше: цього року в Одесі буде потужно представлено українське кіно.

Так, відомо про участь у Національному конкурсі чотирьох повних метрів, при цьому всі чотири — дебюти. Найбільш амбіційний проєкт — «U311 «Черкаси» Тимура ЯЩЕНКА (Україна — Польща) про події на однойменному морському тральщику, заблокованому російськими військами в бухті Донузлав у березні 2014 року під час анексії Криму. Головними героями картини є односельчани Мишко та Лев, які служать матросами на кораблі. Як відомо, «Черкаси» були останнім українським військовим судном, захопленим окупантами.

У решти фільмів солідна фестивальна історія. Так, неігрову драму Вадима ІЛЬКОВА «Тато — мамин брат» визнано найбільш інноваційним фільмом фестивалю Visions du Rйel (Швейцарія). Головний герой — співак та художник Анатолій БЄЛОВ — стає батьком своєї п’ятирічної племінниці, коли психічне здоров’я його сестри погіршується. Фактично йому доводиться суміщати роль сім’янина зі своїм провокативним мистецтвом і бурхливим способом життя. «Мої думки тихі» — ігрова робота Антоніо ЛУКІЧА — представляє Україну в конкурсі престижного форуму в Карлових Варах, так само як і «Панорама» — документальна історія Юрія ШИЛОВА. У Лукіча йдеться про 25-річного композитора, який, зазнавши безліч особистих та професійних невдач, намагається розпочати все спочатку: записати голоси закарпатських тварин і залежно від успішності виконання роботи переїхати до Канади. А втім, ситуацію значно ускладнює мама героя. Протагоніст «Панорами» — кіномеханік Валентин, який 44 роки працював у одному з найстаріших кінотеатрів Києва. Просто на 60-річчя Валентина в кінотеатрі стається пожежа, наслідок — достроковий вихід на пенсію. До того ж і в країні спалахують спочатку революція, а потім війна. Тепер уже немолодому чоловікові знову треба віднайти своє призначення.

У Конкурсі європейських документальних фільмів візьмуть участь вісім стрічок зі Швеції, Данії, Бельгії, Німеччини, Чехії, Норвегії, Іспанії, Туреччини та Великої Британії. Україну тут представляє «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» (Heat Singers, Надія ПАРФАН) — дотепна оповідь про труди й дні Івана Васильовича, який очолює профспілку комунального підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго». Його окрема пристрасть — профспілковий хор, у якому співають диспетчери, слюсарі, ремонтники, бухгалтери та інші співробітники установи. Фільм власне й оповідає про суміщення пісні й комунально-побутової прози.

Що ж стосується найвагомішого — Міжнародного конкурсу ОМКФ, то тут географія учасників вражає: Колумбія, Аргентина, Нідерланди, Німеччина, Швеція, Уругвай, Литва, США, Велика Британія, Італія, Албанія, Китай, Люксембург, Бельгія, Ізраїль, Франція, Грузія. Вочевидь, гідну конкуренцію їм складе повнометражний дебют кримськотатарського кінематографіста Нарімана АЛІЄВА «Додому» (Evge), раніше відібраний до програми «Особливий погляд» цьогорічного Каннського фестивалю. За сюжетом, Мустафа, який втратив старшого сина під час військових дій на сході України, вирішує поховати його на батьківщині в Криму. Разом з молодшим сином вони вирушають у подорож, що кардинально змінює і їхні стосунки, і їх самих. До журі Міжнародного конкурсу увійшли Петер БРОСЕНС — бельгійський режисер із 25-річним стажем у кіні та нагородами на 75 фестивалях по всьому світу; українська акторка, яка працює в Голлівуді — Іванна САХНО, відома завдяки ролям у блокбастерах «Тихоокеанський рубіж. Повстання» та «Шпигун, який мене кинув»; Карел ОХ (Чехія) — член Європейської кіноакадемії, директор Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах; а також грузинська режисерка, продюсерка та письменниця Нана ЕКВТІМІШВІЛІ.

ХIТИ

Українська ретроспектива «Голлівуд на березі Чорного моря», підготовлена ОМКФ спільно з Центром Олександра Довженка, познайомить глядачів із класичними фільмами, знятими на Одеській кіностудії. До програми увійде німа мелодрама Петра ЧАРДИНІНА «Мовчи, суме, мовчи» (1918), де головну роль зіграла Віра ХОЛОДНА. Комедія «Ягідка кохання» (1926) — найбільш ранній із уцілілих фільмів Олександра ДОВЖЕНКА. Один із перших повоєнних фільмів студії — «Весна на Зарічній вулиці» (1956) Марлена ХУЦИЄВА та Фелікса МИРОНЕРА. Маловідома й неочікувана фантастична комедія від режисера «Трьох мушкетерів» і «В’язня замку Іф» Георгія ЮНГВАЛЬДА-ХІЛЬКЕВИЧА — «Формула веселки» (1966). «Воєнно-польовий роман» (1983, Петро ТОДОРОВСЬКИЙ) — перший і єдиний український радянський фільм, номінований на «Оскар». 1984 року ця стрічка потрапила до основного конкурсу Берлінського фестивалю, а Інна ЧУРІКОВА отримала «Срібного ведмедя» за найкращу жіночу роль. І насамкінець— «Настроювач» (2004) — майстерна абсурдистська комедія найвідомішої одеської режисерки Кіри МУРАТОВОЇ, яка пішла з життя минулого року.

Нарешті, в позаконкурсному «Фестивалі фестивалів» будуть показані призери Каннського, Берлінського, Венеційського та інших великих кінофорумів. Цьогоріч до програми увійшли біографічна драма «Біль і слава» (Педро АЛЬМОДОВАР, Іспанія), за гру в якій Антоніо БАНДЕРАС відзначений давно заслуженою нагородою найкращому акторові Канн; «Між двома водами» (Ісакі ЛАКУЕСТА, Іспанія) — володар «Золотої мушлі» фестивалю в Сан-Себастьяні; «Морський диявол (Фаттефон АРУНЬФЕН, Таїланд) — найкращий фільм у секції Orizzonti Венеційського фестивалю; «Рей та Ліз» (Річард БІЛЛІНГЕМ, Велика Британія) — британська премія ім.Дугласа Гікокса за найкращий дебют і особлива відзнака журі фестивалю в Локарно; «Синоніми» (Надав ЛАПІД, Ізраїль) — «Золотий ведмідь» і приз ФІПРЕССІ 69 Берлінале; «Королівство» (Родріґо СОРОҐОЄН, Іспанія) — володар премії Ґойя одразу в семи номінаціях, і, звісно, «Паразити» (Пон ДЖУН ХО, Південна Корея) — «Золота пальмова гілка» останніх Канн.

На цьогорічному ОМКФ я працюватиму як член журі ФІПРЕСІ, проте не лишатиму осторонь і журналістські обов’язки. Тож стежте за новинами з Одеси на сайті та на сторінках нашої газети.