Він створений для бранної тривоги...

Що більше за все вражає, коли ми говоримо про безсмертного гоголівського героя? Перед нами — один із найбільш знаменитих українців, людина, відома в найвіддаленіших куточках Землі (і нестримне бажання Жерара Депардьє неодмінно особисто зіграти Тараса — яскраве тому свідчення). Адже Бульба ніколи не існував; потрібен був неповторний талант Гоголя, щоб вдихнути в цей вражаючий образ одвічний дух життя. І тепер уже, очевидно, назавжди в нашій свідомості, як і у свідомості наших дідів і прадідів, Бульба — символ непохитної відваги, честі й доблесті. Української доблесті.

На початку повісті сам Гоголь дає вичерпну характеристику Тарасу: «Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы.., когда, лишившись дома и кровли, стал здесь отважен человек; когда на пожарищах, в виду грозных соседей и вечной опасности, селился он и привыкал глядеть им прямо в очи, разучившись знать, существует ли какая боязнь на свете; когда бранным пламенем объялся древле мирный славянский дух и завелось казачество — широкая, разгульная замашка русской природы... Тарас был один из числа коренных, старых полковников: весь он был создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава».

Отже, здавалося б, йдеться про простодушного, прямолінійного рубаку? Дуже хотілося б, щоб творці фільмів-екранізацій «Бульби», що знімаються зараз, уникнули б цієї пастки: представляти Тараса саме так! І річ не лише в тім, що гоголівський герой, крім відваги, наділений і гарним почуттям гумору, й розумним лукавством (намагався представити себе більш «диким», ніж був насправді, але ж йому було знайоме ім’я Горація!), і, всупереч розгульній козацкій вдачі й силі — зібраністю, дисципліною, умінням концентруватися («Хотя он был и навеселе и в голове его еще бродил хмель, однако ж не забыл ничего» — пише Гоголь). І, головне, Тарас дуже добре уявляв, за що саме варто йому та його товаришам віддати життя: за волю України, за «честь лыцарскую» й «за православную веру Христову». А інакше — «пусть лучше пропадем, чтобы и духу нашего не было на свете!»

Розповідаючи про «Тараса Бульбу», потрібно неодмінно мати на увазі, що в нашому розпорядженні — дві, причому істотно різні редакції повісті. Перша, рання (так звана миргородська) редакція 1835 року трохи менша за об’ємом, Бульба змальований там дещо «спрощено», в ньому немає тієї зрілості воїна за ідею, а не за здобич, яка вирізняє цей образ у другій, значно пізнішій, суттєво переробленій редакції 1842 року (що нараховувала, до речі, вже не дев’ять розділів, а дванадцять!). Саме у другій розширеній редакції Бульба виголошує свою знамениту промову про товариство («Нет уз святее товарищества! Отец любит свое дитя, мать любит свое дитя, дитя любит отца и мать. Но это не то, братцы: любит и зверь свое дитя. Но породниться родством по душе, а не по крови, может один только человек»). Водночас важливо й інше. Саме в другій редакції Гоголь вкладає до вуст Тараса, який мученицькою смертю гине на багатті, такі (останні в його житті!) слова: «Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!»

Тут, звичайно, відчутна еволюція світогляду письменника в останні десять років його життя. Цікаво, однак, буде з’ясувати: чи вимовить Тарас Бульба (зрозуміло, за бажанням творців майбутніх фільмів) ці слова ще раз? Тут, очевидно, момент наявності або відсутності певної політичної заангажованості — хоча можна посилатися й на волю Гоголя...

Ще один аспект привертає увагу історика в знаменитій повісті. В якому, власне, сторіччі жив Бульба й розвивається сюжет? Відповісти на це, здавалося б, нехитре запитання не просто важко — неможливо. Бо автор абсолютно свідомо «змішував», з’єднував, накладав один на одну абсолютно різні епохи: і ХV століття (він прямо згадується в тексті), і сторіччя ХVI (про нього йдеться дещо нижче), і навіть першу половину ХVII сторіччя (називаються гетьман Остряниця й Микола Потоцький, реальні історичні особистості, які жили саме в цей час). Що все це означає? Можливо, Тарас Бульба — й геніально створений живий образ козацького полковника, й одночасно незабутній, рідкісний за яскравістю й глибиною символ українського духу — а дух цей пронизує сторіччя, багато сторіч! Гоголь розумів це.

Віриться, що Богдан Ступка (якщо всі плани будуть успішно реалізовані) — саме той великий актор, який зуміє гідно втілити на екрані незрівнянну душу Тараса Бульби, цей унікальний (і такий рідний, український) характер, одночасно грубий, хитрий, глузливий, імпульсивний, який не боїться ні шаблі, ні вогню, ні води, ні самої смерті, інколи йому притаманне навіть філософствування (Бульба умів, якщо потрібно, красиво й влучно говорити!), анархічний і відданий спільній справі до останньої краплини крові... А в чому сутність цієї спільної справи? Битися на смерть за свободу — бо в цілому світі немає нічого дорожчого за неї. Таким, сподіваємося, постане на екрані наш вічний Тарас Бульба.