«Ви перейшли межі театру»

З Олександрівського скверу старанно вигрібають і видувають листя. Бронзовий хлопчик обіймає за шию лебедя, але фонтан не працює: осінь, втома, ковід. За фонтаном — ганок кав’ярні «Уршуля», звідти прибрано столи й стільці. Не тому, що холоднішає чи набирає обертів театральний сезон (заклад належить Національному театру імені Янки Купали). А тому, що першу драматичну сцену Білорусі закрито. Поки що — до грудня. Артистів залишилося трохи більш як десяток, решту звільнено.

Щосуботи й щонеділі до театру караванами стягують силовиків — перекривати вулиці і проходи до Адміністрації президента і сидіти в засідці. Вони активно використовують будівлю — ту частину, де розташовані туалети. «Ходити» до фонтану, певно, не велять. Це негарно. А вони — театрали і красені. Так кажуть про них командири і президент. З останнього, власне, все й розпочалося, коли він програв вибори 9 серпня, але не погодився з програшем. Усім, хто з 9 по 13 серпня з’являвся на вулицях (особливо ввечері), театрали і красені це намагалися пояснити, змушуючи себе вислухати за будь-яку ціну. Офіційно — ціною п’ятьох загиблих, майже сотні зниклих безвісти і (вже) п’ятнадцяти тисяч тих, хто пройшов через затримання, арешти, ізолятори і в’язниці. Артисти й театральні службовці винятком не стали.

Нагадаємо, 13 серпня майже двісті працівників Купалівського публічно зажадали зупинити насильство і перерахувати голоси. Усі питання поставили руба: грати чи не грати? Яким ризиком можна виправдати вистави, якщо вони розпочинаються о 19:00, саме час для щовечірнього «хапуна» — як виконавців, так і публіки? Наскільки доречними є в репертуарі комедії, коли в автозаках стрибають по спинах затриманих, ламаючи хребти, а в ізоляторах б’ють до стану м’яса і змушують співати державний гімн? Як святкувати сторіччя театру 14 вересня? Розпочинати сезон прем’єрою  про Шагала? Готувати прем’єру за трагічно-сміхотливими сценам Купали? Мовчати? Купалівці звернулися до публіки: «Ми припиняємо показ вистав до розв’язання існуючої ситуації та ініціюємо процедуру оголошення страйку. Вельми сподіваємося на мирне розв’язання ситуації і на те, що закон і розум у нашій країні переможуть».

Директор Купалівського театру Павло Латушко (колишній посол у Польщі та Франції, колишній міністр культури) офіційних відповідей не чекав. Увійшов до Координаційної ради щодо передачі влади, за що його негайно звільненили з посади. Трупа театру не погодилася зі звільненням і зажадала від міністра культури Андрія Бондаря, який назвав протести проти підробки результату виборів флешмобом, негайно повернути Латушка до театру, а самому — звільнитися з міністрів. Як такому, що не впорався. («Подумайте, хто вимагає? Театр вимагає!») Інакше — жодних святкувань, ювілеїв і прем’єр. Ультиматум підкріпили заявами, буквально склавши їх до ніг міністра. (Відео міністерського візиту негайно розійшлося соціальними мережами.)

Даремно Бондар з’явився на купалівський сцені. Хтось із критиків одразу написав, мовляв, не служиш їй — не виходь на неї. Цей вихід із традиційним «ви маєте займатися мистецтвом» тільки підвищив градус локального громадського обурення. П’ятдесят вісім осіб, серед яких — тридцять шість акторів, художній керівник і всі штатні режисери, — звільнили 26 серпня. Процедуру контролював і коментував особисто Олександр Лукашенко:

— Зараз вони намагаються написати якісь заяви. А я думаю: вони хотіли свободи, в них гасло було: «Свобода. Ринок». Я їм зараз надам (і надав уже) цілковиту свободу. Є колектив, заявляйте в Америку, що привезете туди виставу, їдьте туди і ставте виставу. Вам заплатять долар — поділіть, заплатять тисячу доларів — тисячу поділіть. Як не приймуть вас — ну, це ж ринок. Поїдьте до Росії, поставте виставу. Тобто — цілковита свобода, літайте, ставте вистави. Ми в це не втручатимемося. І ринкові відносини: скільки заробили, стільки й отримаєте. Що хотіли, те й організуємо їм.

ЧИ ТРАПЛЯЛОСЯ ТАКЕ В ІСТОРІЇ СВІТОВОГО ТЕАТРУ?

Пафос благородного звільнення поділили не всі. Народні артисти Білорусі Геннадій Овсянников, Зінаїда Зубкова і Тамара Миронова — не поділили. Залишилися в театрі, але репертуарних вистав грати не можуть. Нема з ким. Чекають грудня. Чекають змін. «Вважаю, що у звільнених вирували емоції. Що сталося такого, щоб подавати заяви про звільнення? — міркує Геннадій ОВСЯННИКОВ. — Що ти за артист, якщо не можеш перевтілитися в когось після того, як ти побачив, що когось забрали до автозаку? ... Що кому бракує? То давай: вигадуй, якщо можеш, якщо можеш — пиши. Римуй, якщо можеш, або цеглу клади. Що вам — немає життя? До крамниці зайдеш — начебто все є. Так, грошей мало — гаразд. ... Чому ніхто не сказав головного? Що на театрі час змінити шильду. Купалівський почав втрачати купалівське, ще як пішли Глібов, Платонов (артисти-корифеї білоруської національної сцени. — Авт.). Потім був на плаву за Еріна, і Раєвський (відомі білоруські режисери. — Ред.) ще тримав. А далі вийшов Палац спорту: на мій погляд — саме лише шоу ... Гадаю, треба якнайшвидше взяти себе в руки, відновлювати репертуар. Але вони ж звільнилися, чого вже ... Нехай створюють новий театр. А я вмиратиму тут... «

«Я больш не пясняр на панскіх палетках», — видихнула народна артистка Білорусі Зоя Білохвостик, онука згадуваного Гліба Глєбова, представниця чудової акторською династії, що служила театрові десятки років. І послідовно втратила запрошення на зйомки і керівництво дипломним акторським курсом в Академії мистецтв. «Звісно, усім зараз вигідно бути разом: разом не так страшно, самотньо і депресивно, до того ж більше зробиш», — не приховує Дмитро Єсеневич, все ще молодий-талановитий після чотирнадцяти років служби на купалівський сцені. Артиста надихає «дворова культура» — він з товаришами бере участь у столичних «дворовниках» і знімає яскраві сатиричні мініатюри для ютуб-каналу. «Білоруський театр пішов / був вигнаний з кону, щоб вийти на площу, до своїх витоків і заново усвідомити себе, — вважає режисер Володимир Щербань, який п’ятнадцять років тому починав у театрі імені Янки Купали (нині мешкає і працює в Лондоні, ставить у Мінську) . — Апофеоз — створення альтернативного і вільного національного Купалівського, який відкрився напівзакритою прем’єрою «Тутешні» ...» Артисти об’єдналися, але дозволу на виступи від Мінського міського виконавчого комітету так і не дістали.

Вистава «Тутешні» Янки Купали в постановці Миколи Пінігина незалежної театральної групи «купалівців» з’явився на ютубі 12 жовтня. Дві доби було потрібно для того, щоб кількість тих, хто підписався на канал, дав змогу монетизувати покази. У коментарях пишуть, що вони — найкращі актори Білорусі, єдині, хто «створив справжній страйк», радять завести рахунки для донату, сподіваються на якнайшвидшу зустріч у рідних театральних стінах, запитують про плани. «Плани є, але невідомо, наскільки вони здійсняться, оскільки все можуть «жорстко припинити», — каже Дмитро ЄСЕНЕВИЧ.

Плани має не лише незалежна театральна група. Театр — це така будівля з гардеробом і колосниками, де на сцену може і має хтось виходити. І на купалівську вийшов ... чудовий колектив «Хорошки» — легендарний театр народного танцю в авторській інтерпретації народної артистки Білорусі Валентини Гайової. Сцена замала, номери треба урізати, проте ... Танцюють під фонограму, тому що оркестр ... не зміг. Диригента взагалі звільнили. А десять концертів ще треба відпрацювати. Публіки, щоправда, небагато, вона заслужено-ветеранська, ходить суворо за перепустками-запрошеннями і розсідається за санітарними рекомендаціями (ковід!). «Поганцями» назвали танцюристів молоді незалежні глядачі.

Постійного директора театру ще не призначено. На його місці працює заступник міністра культури. Ну, як працює? Виконує розпорядження. Можливо, впроваджує план з перетворення першої драматичної сцени Білорусі на прокатний майданчик. Або чекає на черговий російський десант — на зразок того, що від Маргарити Сімоньян висадився на державному телебаченні. Ті запускали в титрах українські тексти замість білоруських, а ці вийдуть під білоруську фонограму? Чи Національний академічний стане інтернаціональним антрепризним?

Своє сторіччя (тепер уже незалежні) купалівці відзначили походом по гриби та співами біля вогнища...

Тим часом у театрі знімають портрети звільнених, а білоруси допомагають тим, хто залишився без службового житла, і висловлюються: «Ви вчинили, як підказало сумління». «Ви зруйнували те, що не самі створювали». «Ви показали приклад». «Ви зробили б набагато більше на своїй сцені». «Ви перейшли межі театру». Але де вони, ці межі, не може сказати ніхто.