Вибух, експеримент і радикальність

Із 22 вересня до 10 жовтня відбудеться виставка Transformatka відомого українського художника Романа Мініна, в рамках щорічного форуму художніх проектів ART-KYIV Contemporary в Мистецькому Арсеналі.

«Світ, — говорив Стефан Маларме, — створено для того, щоби він завершився прекрасною книгою». Сьогодні світ, якщо і не завершується чудовою книгою — їх безліч, то, принаймні, продовжується прекрасною виставкою. Майже вибуховою. Експериментальною, радикальною. Йдеться про проект Transformatka Романа Мініна, відомого харківського художника, котрий здобув славу провідника «нових лівих» у молодіжному мистецтві України та отримав неформальне ім’я «Шахтарського Рівери», яке він цілковито виправдовує.

Проект, сповнений соціальної гостроти, дивним чином схожий на шаманську практику глосолалії, відбувся у харківському «Єрмілов-Центрі» у серпні-вересні. Головний об’єкт виставки — «Нагорода за мовчання» (2013), складний за змістом і формою образ, утворений на зразок декоративного панно та виконаний у форматі тондо, кожна площина якого (або частка площини, бо цілісність панно ніби розбивається на мозаїчні шматочки-сцени з відомою «шахтарською» іконографією) набуває символічного, знакового смислу, навернутого до контексту сьогодення.

Тепер цей твір постав у вигляді чотириметрового барельєфа-лайтбокса, який постійно змінює зони й характер свого освітлення і транслює мерехтливу космогонічну та есхатологічну символіку, метафорично перелиту у форму «чорного обеліска — пам’ятника тому світові, з яким ми можемо попрощатися назавжди». Крім нього — безліч велетенських полімерних та поліморфних пофарбованих трансформерів явно антропософського характеру та мікс попередніх «мінінесків», пов’язаних з активним використанням живопису, фото, різноманітних авторських графічних технік та форм скульптуро-живопису.

Навколо них розгортаються кінетичний рух, динаміка сприйняття, актуальна перцепція.

Попри сучасну форму, всі об’єкти навмисно утримаються автором у межах традиційної живописної, графічної та скульптурної пластики, яка потребує узагальнення, певної схематизації, лаконізму художньої мови і занурення у глибини внутрішнього культурного змісту. Все це присутнє. Годі й казати, що всі експоновані арт-об’єкти мають власне монументальний характер.

Ця виставка акцентує увагу на необхідності радикальної трансформації свідомості і культурних та соціальних цінностей, навколо яких обертається людський світ. Роман Мінін наголошує на конче потрібній для кожного з нас процедурі перетворення, трансформації-деформації форм буття й мистецтва, що замінить чорну безодню повсякденності світом нового сузір’я, в якому життя-спалах («Не грусти, что я погиб, не скучай, малышка... Все мы часть большого взрыва, наша жизнь, как вспышка») перевтілиться у розлоге відлуння духу птаха, який злетів у височінь...

Акцентуючи увагу на змісті й самому факті поточних соціальних явищ і сучасних суспільних процесів, автор виставкової дії не полишає зв’язку з життєвою та мистецькою реальністю, прагне вийти за їхні межі, використовуючи увесь конгломерат доступних художніх форм. Над усім цим — самоаналіз та постійне випробування стверджувальної сили своєї особистої художньої мови.

Вернісажем Романа Мініна «Єрмілов-Центр» започатковує літні резиденції для сучасних українських та зарубіжних митців, проектом яких відкриється і новий виставковий сезон.

Саме в процесі повсякденної трансформації матеріальної та інтелектуальної реальності, яку проживає людина «тут і тепер», ми отримуємо дієвий, зосібна мистецький, скрипт (сценарій) буття, за яким розгортається новітня картинка світоустрою: за Мініним — «процеси наших трансформацій набувають відчутних обрисів та образів, ми пізнаємо себе краще, перш ніж знов забути одне одного».

У центрі уваги митця сфокусовані загальнолюдські вади споживацького соціуму, бюрократизованого суспільства та спільноти, навернутої до симулякрів існування і репродукцій його мистецьких метафор.

Цікаво, що відійшовши від утвердження шахтарської теми, образ Шахтаря як соціальний концепт і складову власного мистецького дискурсу Мінін розгортає в бік більш значущої символіки світового устрою та людських буттєвих універсалій, намагаючись встановити певні закономірності між ними.

Радикалізм Мініна ґрунтується на розумінні того, що без будь-якої логічної, мовної, візуальної схеми засобів сприйняття світу не існує, але мінінські схеми візуалізації світу протеїстичні, рухливі, вони не утримуються в межах концепції «чистого ока»: ми розуміємо, що те, «що ми бачимо, не більш істинне, аніж те, що ми бачимо лише те, що ми знаємо» (Н. Гудмен).

Р. Мінін же намагається змінити усталені форми знання та його візуальної репрезентації, занурюючи глядача в мінливий світ хімерид, після сприйняття яких залишається лише тепла, затишна й заспокійлива посмішка Чеширського кота.

Потім, уже вдома вона вибухне гримасою болю й відчаю...

Динаміка рухливих об’єктів немовби зливається з їхнім статичним розташуванням у просторі; округлі форми, наприклад лайтбокса, ми бачимо поряд із кутастими і гранчастими формами трансформерів; чорно-біла естетика графічних робіт мерехтливо просвічує крізь кольорове оздоблення скульптуроформ, а традиційна техніка графіки й живопису мовчазно опливає аурою рекламних медіа...

Роботоформи як мистецтвоформи огортають внутрішній простір глядача, котрий миттєво перевтілюється на мешканця країни Оз зі своїми велетнями та їхніми антиподами.

Енергони Мініна з обов’язковою суфіксальною ознакою « -трон» («Лохотрон», «Гопотрон», «БарабаТрон» з його жіночою версією «Ма-Троною», нарешті — «Сцикотрон») гротескним чином ущільнюють у пластичній квазіформі факти побуту, привносячи у галерейний простір подих вулиці, базару, міста...

Виставка Романа Мініна являє собою платформу, де починається і закінчується шлях до перевтілення та самозрощення сучасної людини з надією уникнути церебрального та інтелектуального змертвіння, втім, чи залишає нам автор таку надію? Процес його творчості залишається відкритим...