Як рок-гурт навчився грати «Польку на три боки»

Справа була за часів розвиненого соціалізму. У Києві вже з’явилися перші рок-гурти. Виникали вони в студентському середовищі, маскуючись під ВІА — вокально-інструментальні ансамблі. Як правило, весь репертуар був західний: виконувалися пісні Beatles, Doors, Rolling Stones.

1977 року в Києві були три відомі ансамблі, які зі студентських гуртожитків прорвалися на міські майданчики. «Червоні д’яволята» виступали в «Чайнику» (так називалася «стекляшка» на Хрещатику навпроти ЦУМу), «Дзвони» грали в кав’ярні, яка примостилась праворуч від ресторану «Столичний», а «Садко» «зажигал» на Печерську в кав’ярні «Еврика» на бульварі Лесі Українки.

Якось увечері до музикантів «Садко» підійшов хлопець, студент, і каже: «Хлопці, я завжди приходжу на ваші виступи і дівчину свою привожу. Ми вирішили одружитися і запрошуємо вас зіграти на нашому весіллі». У ті часи про гонорари, як у нинішніх музикантів, навіть не мріяли. Тому за невелику суму юні рокери погодилися попрацювати на івенті. Молодята пообіцяли забезпечити транспортом, оскільки весілля було в Кагарлику — під Києвом.

Апаратура в ті роки вся була саморобна. Тому рок-гурт утворився в результаті творчої спілки студентів-радіофізиків, які могли склепати апаратуру, і студентів із факультету романо-германської філології, які виконували пісні  англійською та французькою мовами практично без акценту.

40 років тому, музиканти чудово пам’ятають той день, коли тентований УАЗик, завантажений апаратурою і музикантами,  прибув до Кагарлика і заїхав у сільський двір. Звичайна українська хатина, у дворі стоять столи буквою «П» на 150 осіб, а за парканом — город. Напевно, там росла картопля. Скопана земля, де нещодавно зібрали урожай.

— Ну, вивантажуйте колонки.

— Куди?

— Та ось сюди.

— Та ні, хлопці, що ви. Електронну апаратуру ставити в це картоплиння, пил, бруд?

— Ой, зараз усе залагодимо.

Швидко принесли дошки, застелили ними бадилля, і вийшла імпровізована сцена за парканом. Поставили колонки, підсилювачі (вони тоді були лампові, дуже потужні), випробували інструменти.

Батьки пояснили, що молодята зараз розписуються в сільраді, а потім вони покатаються по селу і приїдуть.

— А ви поки зіграйте.

Публіка у дворі зібралася, чекає молодят. На студентів, що приїхали з Києва, дивляться, як на артистів. Керівник гурту Сергій Тишкін запропонував почати з  Doors. Він дуже любив цей гурт і чудово співав англійською. Виконали першу пісню — у дворі тиша. Спочатку хлопці не второпали — гадали, що всім дуже сподобалося, тому так тихо. Потім виконали ще декілька, як у ті роки казали, композицій. Звичайно, все англійською мовою. Народ дивиться якось дивно. І тут рокери починають розуміти, що щось не те.

Соло-гітарист Саша Стеценко, дуже інтелігентний хлопець, який багато років прожив у Бельгії і чудово співав пісні Адамо французькою мовою, першим озвучив думку: «Хлопці, нас скоро битимуть». Сказав він це м’яко, але дуже дохідливо. «Ні, бути цього не може», — заперечив Тишкін, але прозвучало це зовсім непереконливо. Кажучи словами Висоцького, «настав критичний момент». Але тут сталося диво.

У двір заходять двоє чоловіків. Один — з баяном, а другий — з величезним барабаном. Вони починають щось грати, а гості: «Га!» — і пил стовпом. Народ загуцав, затанцював, хтось на пари розбився. Рокери стоять  ні в тих, ні в сих, просто чують, що лунає фольк, щось народне. Саша Стеценко за колонкою схилився і швиденько на гітарі підбирає. Каже:

— Хлопці, це в ля-мажорі, три акорди всього. Все, я зловив мелодію.

Звукооператор повільно підсилює звук. Саша вписується під ту гармошку, потрапляє в тональність, потім підключається бас-гітарист Вася Бота, входять ударні, звук на повну, і тут народ розцвів. Пішла жара. Десь через півгодини рокери з’ясували, що вони грають «Польку на три боки».

Під час перерв на випити-закусити музиканти спілкувалися з місцевими, літні люди щось наспівували, а соло-гітаристи швидко все це схоплювали та виконували. Слів хлопці не знали і виїжджали за рахунок інструментів.

На трьох польках провели весілля і весь наступний день — в українському селі узвичаєно гуляти весілля два дні. Зранку народ похмелився і зажадав музики. Полька «Бабочка» та «Полька на три боки» були поза конкуренцією. Рок-н-роли не віталися, а повільні пісні та повільні інструментальні композиції сприймалися нормально, особливо ті, які без англійських слів. Люди танцювали парами, притулюючись один до одного. З «медляків» максимальним успіхом користувалася пісня Сальваторе Адамо «Tombe la neige», тобто «Падає сніг». Саша   разів шість її співав.

Досвід, набутий музикантами в Кагарлику, став у нагоді набагато пізніше, вже в дискотечні часи. А тоді, повернувшись до кав’ярні на Печерську, до української теми не зверталися — модна публіка часів застою такого не розуміла.