Як зберегти баланс: крихка спадщина і новітні технології

Будь-які зміни порушують зону комфорту — правда ж? Призначення нового керівника сприймається гостро, подекуди протестно, з критикою та відкритими листами до міністрів, що директора слід негайно переобрати, бо це не фахівець своєї справи. Нічого не нагадує? Після призначенням Тетяни Сосновської директором Національного музею історії України (раніше керувала Музеєм-квартирою Павла Тичини) колектив музею, громадські діячі, експерти музейної справи час від часу озвучують заклики змінити директора на досвідченішого фахівця. Так, у червні керівникам держави був направлений відкритий лист, який підписали 76 працівників музею. У ньому підписанти критично оцінили діяльність Тетяни Сосновської на посаді керівника музею. Згодом з’явився відкритий лист колективу Музею історичних коштовностей України, що входить до складу музею історії, у ньому колектив просив нову директорку не проводити «оптимізацію штату» і не втручатись у функціонування музею.

 І ця вервечка листів не вщухає увесь час після призначення Тетяни Сосновської в історичний музей. Останнє звернення — від Національної спілки художників України про згортання виставки «Барви художнього скла» (підписаний членами НСХУ Іваном Аполлоновим, Світланою Голембовською, В’ячеславом Дудiним, Станіславом Кадочніковим та Сусанною Сміян).

РОБОТИ ЗАСЛУЖЕНИХ  ХУДОЖНИКІВ —  У ФОНДОСХОВИЩЕ!

 Трохи передісторії: наприкінці 1990-х Київський завод художнього скла припинив роботу через банкрутство, що на той час спіткало багато заводів. Аж у 2002—2003 рр. з’явилось кілька наказів Міністерства культури, щоб Національний музей історії взяв під опіку колекцію художників, що працювали на цьому заводі. У цих наказах ішлося, що завод передає, а музей приймає колекцію на постійне зберігання без права продажу, відчуження чи інших способів розпорошення колекції, а самі експонати зараховуються до музейного фонду України. У свою чергу музей зобов’язується створити постійно діючу виставку колекції. А у вересні цього року виставка згорнулась... Відповідно — реакція художників, що працювали над створенням виробів зі скла, вилилась в обурення та нерозуміння, чому так сталось?

 «Виставка «Барви художнього скла» була створена в Національному музеї історії України у 2005 році як колекційна, на якій вперше був представлений творчий доробок митців Київської школи художнього скла. В експозиції можна було познайомитися з колекціями авторських робіт народних художників України: І. Зарицького, А. Балабіна, Л. Митяєвої; заслужених художників України — С. Голембовської, С. Сміян, І. Аполлонова, В. Дудіна, В. Геншке. Через їхні роботи можна було наглядно побачити, як майстри віртуозно володіли такими складними техніками декоративної обробки скла, як «венеціанська нитка», філігрань, міллєфіорі, травлення типу Е. Галлє, «кольорова крихта», гранування, накладання, а також створювали свої авторські тільки їм притаманні техніки декорування та оздоблення виробів зі скла», — ідеться у листі від Спілки художників.

 Автори листа схвильовані такою ситуацією, можливо, через те, що їхньої думки ніхто не запитав? І тепер апелюють до порушення музейних зобов’язань, скаржаться і на нерівноцінну заміну виставки скла на іншу: «Мистецтво на службі радянської пропаганди (порцеляна, скло, кераміка)». «Нове керівництво вважає, що це «совок», не профільна колекція і не цікава для відвідувачів. Хоча ми всі розуміємо, що, скоріш за все це нецікаво лише одній людині — п. Сосновській. Бо якщо подивитися книгу відгуків з 2005—2015 років, там можна прочитати тільки схвальні і зворушливі відгуки», — додають автори листа.

МАЙБУТНЄ 700 ЕКСПОНАТІВ — МАНДРИ?

Однак у самої Тетяни Сосновської зовсім протилежні аргументи. Як прокоментувала «Дню» директор історичного музею, було декілька причин, щоб цю виставку згорнути: у музеї є виставки постійні та тимчасові. «Барви художнього скла» належала саме до тимчасових, що розтяглась у часі аж на 12 років(!), тоді як науково-наглядова рада музею дійшла до висновку, що така виставка може тривати півроку, максиму — рік, якщо надто важлива для ознайомлення. Наступний чинник — її популярність. У перші роки експонування інтерес відвідувачів справді був великим. Однак останніми роками така цікавість згасла. А як показує моніторинг за 2014 рік, екскурсію по цій виставці замовлено усього один раз. Тут художники можуть апелювати, що кімната з художніми виробами розташована так, що відвідувачі самостійно могли її оглядати без екскурсійного супроводу. Та як переконує Тетяна Сосновська, навіть за таких умов відвідувачів було вкрай мало.

 У листі від Спілки художників також наголошувалось, що тепер цікава гра скла та світла надовго схована у фондосховищах. А це майже 700 експонатів. Однак і тут у директорки є заперечення. «Треба шукати можливість, щоб ця виставка могла мандрувати, щоби вона не роками була у нашому музеї, бо не кожен може приїхати до Києва, але це дійсно ота гра скла та світла, яка може подорожувати і бути представлена в різних місцях, а не лише у нас. Я навпаки бачу бажання показати цю виставку ширше. Я хочу з цією пропозицією (мандрів) звернутись до колег у інших містах, передати фотокаталог, якщо буде зацікавленість в тому, то будемо вирішувати, як їх транспортувати, як їх зберегти. Це національне надбання, на яке мають дивитись не лише наші працівники та відвідувачі».

«ВІДКИНУТИ ТВОРЧИЙ  ЕГОЇЗМ»

Як переконує пані Сосновська, колекція музею надзвичайно багата, майже 700 тисяч експонатів, і завдання музею — показувати ці скарби українцям, а не тримати у сховках. Тому і було рішення прибрати «Барви...», таким чином започатковуючи нові тимчасові виставки. Чому після художніх виробів вирішили показувати «Мистецтво на службі радянської пропаганди (порцеляна, скло, кераміка)», Тетяна Вікторівна пояснює, що ця тема зараз актуальна для суспільства: показуючи вироби з порцеляни, кераміки та інших творів мистецтва того періоду, котрі ідеологічно служили радянському режимові, у музеї хочуть дати певний урок для молоді, підвести її до історичних висновків.

 «Я підозрюю, що це ситуація, підігріта нашими співробітниками, яких ми потривожили у зоні комфорту, бо виставка тривала 12 років. В ідеалі вони мають змінювати виставки один чи два рази на рік. Співробітники мають розуміти, що не музей для них створений, а вони працюють для спільноти, організовуючи щоразу нові виставки та відкривати свої фонди. Можливо, є особисті образи художників, які ці речі робили, але з іншого боку вони повинні зрозуміти, що є інші майстри, які ще взагалі не виставлялись ні в нашому музеї, ні в інших. Має бути золота середина, толерантність, спроба відкинути творчий егоїзм. Ми цінуємо ці предмети, власне тому вони і є частиною фондової колекції», — додає Тетяна Сосновська.

 На чий бік пристане суспільство? Певно, покажуть рейтинги відвідуваності нової виставки, запропонованої замість художнього скла. І передусім обидві сторони мали б керуватись інтересами відвідувачів, що вони хочуть бачити та пізнавати у музеї. До речі, досвід квестів, майстер-класів, вечірніх екскурсій та інших оригінальних заходів з музею Тичини поступово перекочовує до історичного музею. Чи спрацює такий підхід — знову ж слово за гостями музейного закладу. А в цілому цю ситуацію варто брати на замітку Міністерству культури, де досі призначають директорів провідних закладів музейної справи тихо, без обговорення з громадськістю, за зачиненими дверима. Обіцяна система конкурсного відбору керівників заповідників та музеїв досі не працює. Тому доводиться гасити вогонь там, де можна було б уникнути навіть маленької іскри...