Живемо в країні з найкращим законодавством

У даному разі йдеться про те, що справді, в Україні одне з кращих законодавств щодо авторського права, але — але! — мало хто його дотримується. Й відтак маємо результати просто жалюгідні... Тобто виходить так, що українці — прекрасні теоретики і нікудишні практики. Хоча може і не зовсім так — просто гору беруть люди, практикою яких є шахрайство, хитромудра робота виключно в інтересах власної кишені. Читайте Гоголя, коли хтось і щось досі не зрозумів.

ГОГОЛЬ ЖИВИЙ, АБО ПЛАТА ЗА РЕГАЛІЇ

 Спершу невелике пояснення. В усьому світі авторам творів (від авторів симфоній до авторів технічних винаходів) платять винагороду, або роялті (це ще від середньовічного французького roialte, а те походить від латинського regalis — королівський, державний). Тобто кожен автор має беззаперечне, гарантоване законом право отримувати певні відсотки від використання свого витвору.

Ну, якщо вже у нас чи не найкраще у світі законодавство щодо цих прав, то, робимо висновок: в Україні автори процвітають. А от і ніц, тут ви помиляєтесь. Це все одно, що складати судження про рівень демократії в СРСР по ознайомленні з тодішньою Конституцією, справді демократичною. На папері все чудесно і правильно, тільки хто ж у ті папери  зазирає, бодай одним оком?

 Далі. Хто має збирати оту саму авторську винагороду? Організації колективного управління (ОКУ), посередники між користувачами та авторами. Вони збирають відповідні кошти і розподіляють її, передаючи українським та зарубіжним авторам і правовласникам. Письменникам, художникам, композиторам, кінорежисерам...

 П’ять років тому, під час поїздки до Польщі, я зустрічався з керівництвом тамтешньої Спілки кінематографістів (до відома деяких борців з  творчими спілками — уявіть собі, у Польщі є такі досі, і чомусь ніхто не дорікає їм і не закликає скинути з «корабля соврємєнності»). Так от, та сама Спілка опікується там авторськими винагородами. І що ж? А те, скажімо, що Анджей Вайда (він тоді ще був серед живих) отримував щороку роялті  в обсязі десятків тисяч євро. Зрозуміло, це Вайда, одна із головних світових режисерських «зірок», далеко не всі одержують такі суми. Та все ж, та все ж...

Що в Україні, яка попереду цілої планети в от сих «вопрісах»? Україна — на практиці — пасе задніх, хоча і це сумнівно: хто нам дозволить пасти себе? У тій же Польщі через ОКУ проходить десь 200 мільйонів доларів щороку. У маленькій Данії (населення 6 мільйонів осіб) збирають роялті в обсязі  приблизно 250 мільйонів євро. А в Україні?

Не питайте, чому в мене заплакані очі?

НА КОГО ЦЕ ПРАЦЮЄ?

Що в Україні позитивно-приємного — теоретична думка не спить, будить нас заледве не щоночі: уставайте, ми тут щось новеньке для вас  вигадали. Звісно, наша люба Верховна Рада веде перед, вона найкреативніша... Ось і цього разу порадувала  законопроєктом 4537 — про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення та підвищення прозорості ефективного управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав.

Знаєте, чомусь пропозиція — «щодо вдосконалення» —  чотирьох нардепів (Роксолана Підласа, Сергій Іонушас, Данило Гетманцев, Микола Потураєв) не викликала ентузіазму в авторів. Принаймні у кіномитців. Національна спілка кінематографістів України навіть звернулась до керівництва Верховної Ради з листом, який варто процитувати.

Кінематографісти вважають «за необхідне висловити негативне ставлення українських кінематографістів до проєкту Закону 4537, основні положення якого неминуче призведуть до остаточного знищення системи захисту авторського права та суміжних прав в Україні та завдають непоправних втрат міжнародній репутації нашої країни». Понад те, цей документ  «позбавляє українських авторів навіть тих мізерних відрахувань за приватне копіювання, які були в попередні роки».

Далі наводяться просто убивчі факти, вони ж аргументи.  Йдеться  передусім про «удосконалення» зборів за приватне копіювання електронними засобами.  «Викликає подив,— йдеться в листі,—  що проєкт Закону 4537 спрямований саме на підтримку експортерів іноземних виробників електроніки, серед яких такі відомі бренди, як «Sony», «Samsung» тощо, які в інших країнах сумлінно сплачують збір за приватне копіювання за значно вищими тарифами, але намагаються уникнути подібних відрахувань в Україні.

Зокрема, в запропонованому Законопроєкті з переліку обладнання на яке поширюється цей збір безпідставно вилучено персональні комп’ютери та ноутбуки (?!), а на залишені три позиції (флешки і два види жорстких дисків) встановлені безпрецедентно низькі тарифи, у розмірі не більше ніж 0.12%!»

Тобто, робимо висновок, даний законопроєкт працює на задоволення інтересів кого завгодно, але тільки не українців. Нічого собі, правда? Так і хочеться запитати: хто автор от сього хитромудрого тексту? Нklевже громадяни України, та ще й парламентарі??   

«Для порівняння,— читаємо далі,  в Україні річна сума збору за приватне копіювання, яку сплачують усі  експортери та виробники електроніки разом, становить близько 450 тис. доларів США, тоді як у нашого північного сусіда — який здійснює не тільки військову, але й агресивну культурну та інформаційну експансію в Україні — ця сума становить понад 73 мільйони доларів, за тарифами не менше 1%. Виникає запитання: невже вітчизняний ринок електроніки у 160 разів менший від російського?

Якщо ж порівнювати річну суму зборів від усіх видів прав в Україні, яка становить в межах 2 — 2.5 мільйонів доларів, то подібну суму збирає острівна Куба! А значно менші від нас  за чисельністю населення Естонія і Словенія збирають у 2 та 5 разів більше відповідно, а сусідня Польща — у 60 разів! Натомість, Україна цим Законопроєктом лише погіршує своє становище та ризикує скотитися на самісіньке дно в очах міжнародної авторської спільноти».

«ПОКРАЩЕННЯ» ЗАДЛЯ ПОГІРШЕННЯ

У листі кінематографістів до Верховної Ради йдеться і про інші нюанси нового законопроєкту 4537. Одначе і наведених аргументів досить, аби зрозуміти: не туди б’ють творці законів, ой не туди. І не по тих.

І чому так складається, що законодавчі новації у нас незрідка спрямовані не на позірне «покращення», а реально погіршують стан справ? Скажімо, прийнятий попереднім складом Верховної Ради Закон «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і суміжних прав» від 15 травня 2018 року, не тільки не покращив становище, але й зазнав гострої критики наших європейських та американських партнерів, в першу чергу в частині відміни збору за кабельну ретрансляцію вітчизняних телеканалів.

Зокрема, в Доповіді Єврокомісії від 08.01.2020 року Україну внесено до списку країн, які порушують права інтелектуальної власності, тож наступним кроком може бути запровадження санкцій ЄС, подібних до вже існуючих американських.

Ото і все про «новації» у сфері дотримання авторських прав. А тепер почекаємо на реакцію самих законодавців на звернення кінематографістів. Чи буде їх узагалі допущено до обговорення названого законопроєкту, чи так само  усе відбудеться в закритому режимі? Коли станеться саме так, висновок не забариться: демократія крокує маршем у напрямку, де прописано зовсім інші слова і дії.