Знову на краю душі

Це постановка Тамари Трунової за п’єсою Ніколи МакКартні. Показ спершу запланували на 19.00, потім перенесли на 22.00. В такий час публіка звикла вже йти додому. Однак, 1500 глядачів - дочекалися, і воно таки було того варте.

Мимоволі пригадується, що років зо два тому Тамара Трунова поставила на У Театрі на Лівому березі іншу виставу – «Дім на краю душі». Постановка була нерівною, але назва заворожувала, вона ніби обіцяла щось більше, ніж вдалося показати. І ось ця межова ситуація «на краю душі» з усією повнотою проявилася в новій виставі «Дім». Як сказано в одній анотації, ця п’єса – про чотирьох жінок, що зустрілися в стінах добре знайомого батьківського дому й провели там один день,  пережили широкий спектр старих травм та проблем. А вся ця історія – про складність сімейних стосунків, про такі важливі для людини поняття дому, рідні, взаємопідтримки та обов’язку.

Все вищеперераховане у виставі є – однак, воно постає перед нами у вигляді незвичному й не одразу впізнаваному. Адже ми звикли, що в нашій культурі (принаймні, в культурі популярній) батьківський «Дім» – поняття майже сакральне, а батьківський поріг – ким тільки не оспіваний. В житті все складніше… В цій виставі – теж.

Тут старий батьківський «Дім» – зовсім не сентиментальний притулок милих серцю спогадів. Перебування персонажів у цьому домі обтяжене відчуттям гріха, злочину, небезпеки, згущенням тривожної атмосфери. «Дім» – не лише те місце, де люди народилися, це також те місце, де вони старанно вирощують свою смерть. Мотив смерті прочитується не лише в тім, що тут, на сцені, є клумба, більше схожа на свіжорозриту могилу. Цей мотив, немов нізвідки, виникає раніше, вже при першій появі Джо (актриса Марина Клімова). У цієї Джо – прекрасні очі, і ти думаєш – саме такі вони мусять бути у… Смерті. Ця думка приходить задовго до того, як починає розвиднятися смисл цілої вистави.

Втім, фраза «починає розвиднятися» звучить надто самовпевнено. Бо те, що перед нами відбувається, важко передати словами, як важко буває переказати тяжкий сон. Бувають такі сни – невимовно красиві, й водночас ніби безпричинно кошмарні. Такий сон неодмінно хочеться додивитись – хоч і страшно.

В ролі Енні – Ірина Мак. В ролях її дочок Джейн і Джо – відповідно Наталя Кобізька і Марина Клімова. В ролі її сестри Кейт – Світлана Орличенко. Всі четверо – добре відомі київській публіці акториси, але є дивне й стійке враження, що бачиш їх уперше. Це враження видається особливо дивовижним і навіть неймовірним, коли йдеться про Ірину Мак та Світлану Орличенко. Адже цих актрис довелося бачити на Лівобережній сцені не раз, не два і не десять. А тут – знову вперше.

До речі, на сцені не четверо, а п’ятеро персонажів. Окрім чотирьох названих - ще Ірина Лазер, лідерка музичного гурту «Mavka». Співають – всі!