Антиутопію Оруелла – в життя!
1949 року в Лондоні Джордж Оруелл написав роман «1984». Головний герой роману працює в Міністерстві Правди, і ось як описується те, що робить ця дивна організація: «Ти розумієш, що минуле, починаючи з учорашнього дня, фактично скасоване?.. Документи всі до одного знищені або підроблені, всі книжки виправлені, картини переписані, статуї, вулиці й будинки перейменовані, всі дати змінені».
Через рік після написання цього роману Джордж Оруелл помер. Але ідеї й практика виповзли з його роману й продовжили свою подорож країнами та часом.
• Минуло 66 років. Наші дні. Про події в далекій від Лондона Бурятії розповів на сайті «Радіо Свобода» Марк Крутов. Там, у Бурятії, журналісти газети «Новая Бурятия» робили точнісінько те саме, що описав Оруелл: скасовували минуле. Вони аж три дні вирізували сторінки зі свіжого номера своєї ж газети. Самі. Три дні. Спотворювали власну газету. Кожний з 50 тисяч екземплярів.
Причиною такої воістину оруеллівської поведінки став матеріал, який журналіст «Новой Бурятии» Сергій Басаєв написав про Доржі Батонмункуєва, того самого тяжко пораненого, обгорілого танкіста з Бурятії, якого прославила у своєму матеріалі Ольга Костюченко з «Новой газеты». Там було інтерв’ю, де Доржі розповів, що на боці «Новоросії» воює цілий танковий підрозділ з Бурятії. Після чого слова «бурятський танкіст» стали мемом у рунеті й соціальних мережах. Ще до цього був відеосюжет, у якому Доржі Батонмункуєва відвідує в Донецькій лікарні Йосиф Кобзон. За словами лікаря не залишається сумнівів, що у хлопця тяжке поранення, отримане в бою під Дебальцевим.
• Це було одне з багатьох, але, можливо, найбільш явне підтвердження того факту, що на боці «ДНР» і «ЛНР» воюють не лише «відставники» й «відпускники», а цілком звичайні російські військові підрозділи. Зрозуміло, що здійнявся галас. Зрозуміло, що почали матеріал у «Новой газете» спростовувати, називати фейком. І більш ніж природно, що журналіст Сергій Басаєв вирішив цей факт перевірити, для чого найкраще поговорити з самим пораненим танкістом. Поговорити не вдалося, оскільки не пустили. Заборону на розмову з тяжко пораненим наклала його мама. Теж цілком нормально. Щоправда, на відео, знятому в Донецькій лікарні майже одразу після поранення, бурятський танкіст вельми живо спілкується з Кобзоном. Утім, буває, може гірше стало...
Одним словом, так і не поговоривши з головним героєм, журналіст Сергій Басаєв усе-таки пише матеріал, у якому цілком чесно розповідає те, що йому вдалося дізнатися. Так, був матеріал в «Новой газете». Так, був і є поранений танкіст з Бурятії. Але мама його до нього не пускає й заперечує, що син давав якесь інтерв’ю. Усе.
• Те, що сталося далі, описує вже головний редактор «Новой Бурятии», Тимур Дугаржапов. Виявляється, перед тим, як надрукувати матеріал у газеті, він був розміщений на сайті. І «ця публікація викликала якийсь страшний потік відвідувачів з України, там почалася така величезна кількість коментарів, абсолютно незрозумілих, агресивних, і ситуація почала виходити з-під контролю. У нас республіка тиха, спокійна, і цей потік нас налякав, звісно. Ми зрозуміли, що зайшли на таку територію лютого інформаційного протистояння, тому бажання втягуватися далі в цю полеміку, в якусь абсолютно страшну інформаційну війну не було жодного». Кінець цитати.
У результаті головний редактор заявив, що те, що сталося, не вважає актом цензури, до цього матеріалу газета не повертатиметься, оскільки він, головний редактор, тепер уже й не знає, хто й де воював, де був поранений, і взагалі, їм це вже не цікаво, оскільки «республіка у нас тиха й спокійна».
• У цьому епізоді, як у краплі води, відбився весь російський медіа-простір, та його більша й не видима зовнішньому спостерігачеві частина, яку становлять тисячі регіональних і районних газет, журналів і місцевих телекомпаній. На сайт видання хлинув потік відвідувачів. Для нормального ЗМІ це щастя — це означає рейтинг, реклама, гроші. Ось ці три солодкі слова. Для рекламодавця краще б, звісно, не з України, а свої, але й «чужу» аудиторію досвідчений медійний господар зможе прилаштувати до справи. У словах і вчинках редактора замість радості — переляк і бажання втекти. Ми «тихі й спокійні», а тут «страшний потік відвідувачів», «страшна інформаційна війна» і ось цей весь острах.
Редактор стверджує, що вже не знає, чи воював бурятський танкіст в Україні. На відео в Донецькій лікарні обгорілий танкіст і слова лікаря, що це обпік від тяжкого поранення. Танкіст з Бурятії в «ДНР» невдало вогнище розпалив? Одразу після боїв у Дебальцевому. Ймовірність того, що танкіст не давав інтерв’ю «Новой газете» й журналістка все вигадала, дорівнює нулю. «Новая газета» спеціалізується на розслідуваннях, тому вся в позовах по вуха, на неї тисне державний каток, у неї 8 убитих журналістів за спиною. Будь-який журналіст «Новой газеты» знає, що збрехати — означає поставити газету на межу знищення. Отже, інтерв’ю точно було.
• «Новая газета» й газета «Новая Бурятия» — це, незважаючи на спільне слово в назвах, явища, що живуть у різних вимірах. «Новая газета» — у вимірі журналістики. «Новая Бурятия» — у вимірі страху перед начальством, і взагалі «як би чогось не вийшло», одним словом, у вимірі цензури й самоцензури. Вирішальною обставиною є те, що «Новая газета» в Росії одна і з травня, за словами редактора Дмитра Муратова, припинить виходити на папері, а «новых бурятий» — тисячі, й вони залишаться, продовжуючи байдужими очима стежити за тим, як місцеві солдати воюють в іншій країні й боязко відвертаючись від чужої біди.
Оруеллівські сценарії і оруелівський формат життя неухильно наповзають на Росію. Вероніка Воронцова в «Нових вістях» повідомляє про розкриття небезпечного злочину. У квартиру злочинниці, кореспондентки місцевого інформаційного ресурсу Readovka.ru Поліни Петрусевої, прийшли троє (!) Поліцейських з автоматами і відвели журналістку в дільницю. Смоленський суд визнав її провину доведеною. Вина, дійсно, очевидна, а злочин вкрай небезпечний. Справа в тому, що ця сама Поліна розмістила на своїй сторінці «ВКонтакте» фото свого рідного двору, зроблене під час Великої Вітчизняної війни. Там було зображено шикування німецьких солдат поруч з прапором Третього рейху, на якому, ясна річ, зображена свастика.
Ця, з дозволу сказати, журналістка Поліна Петрусева, і справді «берега поплутала». Вона, що не читала Оруелла про те, що «минуле, починаючи з вчорашнього дня, фактично скасовано?». Ми не знаємо і не хочемо знати і пам'ятати, з ким ми воювали, але ми їх перемогли.
• І, нарешті, ось уже чистий, дистильований Оруелл просто в центрі Москви, причому, мало того, безпосередньо на Луб’янці. Інтерфакс 4.04.2015 розповів про великий успіх Слідчого комітету Росії й прокуратури, які спільними діями й чималими зусиллями розкрили злочин і порушили кримінальну справу за статтею 282, тобто за фактом «збудження ненависті й ворожнечі, а також приниження честі й гідності групи осіб за ознаками приналежності до ветеранів Великої вітчизняної війни».
Лиходії, що «збуджували ненависть» і «принижували ветеранів», окопалися в магазині «Детский мир» і відкрито, на очах у обуреної публіки, займалися своєю чорною справою: продавали «бюсти й фігурки солдатів і офіцерів нацистської Німеччини». У перекладі з прокурорської новомови в «Детском мире» продавали солдатиків. Діти, особливо хлопчики, полюбляють у них гратися. Можливо, деякі прокурори, з тих, хто сам колись був дитиною, навіть пам’ятають, як грали в солдатиків. А зараз вони виросли, стали прокурорами й слідчими. І проводять масштабну спецоперацію по всій Москві, вилучають з торгівельних точок іграшки солдатів у формі фашистської Німеччини, проводять допити, обшуки у продавців...
• «Минуле, починаючи з учорашнього дня, фактично скасоване». Але ми неухильно наближаємося до 70-річчя Великої Перемоги. Хто переміг, ми знаємо. Ось він у телевізорі, черговий раз говорить про патріотизм, погрожує ядерною зброєю всьому світу й закликає нас померти під Москвою. Не зрозуміло, щоправда, кого ми перемогли? Не було ж ніяких німців, їхніх солдатів, їхньої форми. Олов’яні солдатики, що зображують воїнів Радянської армії, повинні воювати один з одним або з американськими індіанцями. Не зрозуміло, що робити з кадрами Параду Перемоги, не майбутнього, який буде у славу Путіна, а того, що був на Красній площі 24 червня 1945 року. Адже там до мавзолею кидали гітлерівські прапори й штандарти з нацистською символікою. А скільки свастик у військових фільмах! Один лише Штірліц чого вартий. Доведеться Ернсту, Добродєєву й Кулістікову усадити тисячі своїх співробітників за вирізування зі стрічок кінохроніки й фільмів про війну всіх зображень німців і їхньої символіки. Оскільки до 9 травня Путін новий виток війни в Україні, швидше за все, не почне, то робити всім цим соловйовим-мамонтовим усе одно нічого. Ну а після Дня Перемоги знову за звичну роботу — організовувати нову війну. Треба ж комусь втілювати утопію Оруелла в життя. Не даремно ж він свої книжки писав?
