Барокова еклектичність

Вночі з 12 на 13 січня о 01:05 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм режисера Еміра Кустуріци «Андеґраунд».

Епічна, фантасмагорична трагікомедія знаменитого сербського кінорежисера та музиканта Еміра Кустуріци «Підпілля» (або ж «Андеґраунд») 1995 року була удостоєна «Золотої пальми» Каннського фестивалю.

Сюжет «Підпілля» розгортається протягом п’ятдесяти років — від часів Другої світової війни до початку 1990-х, розпаду Федеративної Югославії. 1941-го підпільники-антифашисти організовують у Белґраді справжній завод із виробництва зброї. Час плине, війна скінчилася, та вони не виходять нагору й продовжують свою діяльність. Життя на землі триває за своїми законами, а в підпіллі — за своїми.

Тоді, коли в результаті воєнних дій кривавим, трагічним чином відбувався розпад Югославії на окремі незалежні держави, Емір Кустуріца, вже всесвітньо знаний режисер, володар «Золотої пальми» Канн за фільм «Тато у відрядженні», якийсь час жив у Сполучених Штатах Америки. На початку війни дім Кустуріци в місті Сараєві був спалений, а батько режисера помер від сердечного нападу.

Усі ці надзвичайні події змусили Кустуріцу повернутися на батьківщину, аби зафільмувати нову кінострічку і спробувати в ній намалювати картину новітньої югославської історії, спробувати осмислити, визначити місце свого краю в сучасному світі.

Естетика стрічки «Підпілля» є правдиво бароковою, що проявлятиметься і в наступних фільмах майстра. Барокова еклектичність картини дозволяє режисерові сміливо змішувати трагедійність із комічним, аж до фарсового, що часом дезорієнтує і, сказати б, вибиває глядача із крісла. Взагалі, щодо фарсу, то Кустуріца, судячи з усього, схильний тим самим визначати всю історію ХХ століття як фарс, принаймні, через свою «балканську оптику».

Про особливості художнього стилю стрічок Еміра Кустуріци йтиметься у програмі в нашому спеціальному сюжеті. Принагідно ж наголошу, що, певне, одним із найголовніших достоїнств фільму «Підпілля», як, власне, й усієї творчості цього режисера в цілому, є особлива енергетика, вибухова життєва сила, вітальність, що б’є через край і полонить серця й душі глядачів усього світу.

Окрім усього іншого, цей фільм Кустуріци сповнений низки різноманітних символів, серед яких, безумовно, центральним є символ власне підпілля, що його схильні інтерпретувати як образ Югославії, котру загнав до підпілля міжнародної ізоляції режим Йосипа Броз Тіто, який правив країною протягом 35 років.

Також варто зауважити, що «балканський Фелліні», як часто називають Кустуріцу, є одним із правдивих творців того «балканського міфу», через який увесь світ має дуже чітке уявлення про той край як про землю людей неймовірно життєрадісних і бурлескних. Власне Кустуріца сам став частиною цього міфу.

І він полюбляє згадувати слова свого професора часів навчання у празькій кіношколі: «Різниця між хорошим фільмом і поганим у тому, що в хорошому персонажі долають земне тяжіння». Герої фільмів Кустуріци справді частенько відриваються від землі — у прямому й переносному значеннях, разом із тим залишаючись питомо земними.

Летимо з ними!..