Без конструктиву

Очікувано, процес трансформації ОДТРК на регіональних суспільних мовників виявився складним від самого початку. Чи будуть ці зміни еволюційними? Покаже час. Наразі працівники обласних телерадіокомпаній сприйняли нововведення за революційні. Незважаючи на те, що реформа триває другий рік, заплановані скорочення працівників та переформатування контенту спричинили хвилю обурення.

Найгучніше продовжує обурюватися колектив Львівської філії НСТУ, до якої увійшли ТРК «Львів» і Львівське обласне радіо. «День» продовжує відстежувати та аналізувати ситуацію у місті Лева. Отож, пікети, протести, скандали, прес-конференції… Таким був січень для Львівського телебачення. «Львів – ти таки неперевершений. Ти не прагнеш змін – але зміни прагнуть тебе. Вони вже прийшли», – написав у Фейсбуці після чергового пікету голова правління Суспільного мовлення Зураб Аласанія. А 31 січня команда реформаторів із центральної дирекції приїхала до Львова, щоб провести відкрите обговорення змін на Львівській філії з її працівниками, а також представниками місцевих медіа, культурних і громадських організацій, державних інституцій.

Публічна дискусія – правильний крок, аби не загострювати конфлікт надалі. Та чи не запізно вона була організована? Змістовної розмови в цей день так і не відбулося. Керівники Суспільного встигли розповісти і пояснити зовсім небагато, адже замість запитань їх засипали критикою і образами. Рівень дискусії, а точніше її відсутність, вкотре підтвердили проблеми, на яких «День» регулярно акцентує увагу в контексті реформування Суспільного. У результаті, одна сторона виявилася абсолютно неготовою до конструктивного діалогу, а інша – не доклала належних зусиль, аби організувати своєчасне та змістовне обговорення.

Але чим же зрештою займалися учасники публічного діалогу протягом чотирьох годин?

ХТО ВЗЯВ УЧАСТЬ?

31 січня. 11:00. У конференц-залі приміщення ТРК «Львів» на Високому замку зібралися кілька десятків людей. Прийшли здебільшого представники Львівського телебачення і радіо, які потрапили під скорочення. Також були журналісти інших ЗМІ, актори і навіть священики.

Занепокоєну громадськість у дискусії представляли професор факультету журналістики ЛНУ ім. Франка Василь Лизанчук, директорка «Львівського радіо» Мирослава Лубкович, художній керівник Національного театру імені Марії Заньковецької Федір Стригун, працівник Львівської філії НСТУ Василь Глинчак, громадський діяч Рустам Курбанов та інші працівники філії.

Суспільне мовлення представляли члени правління НСТУ Юрій Макаров, Інна Гребенюк і Роман Вінтонів, генеральний продюсер UA: Українське радіо Дмитро Хоркін, PR-директор НСТУ Вікторія Сидоренко, а також керівництво Львівської філії – т. в. о. менеджера Наталія Степанова і продюсер Уляна Антоник.

ПРО ЩО ГОВОРИЛИ?

Попри безперервні тирад незадоволеної громадськості і частини працівників філії керівникам НСТУ таки вдалося розповісти і прояснити деякі моменти. Зокрема, вони розказали про систему пітчингів; про те, чому обласне радіо має переїхати з приміщення, яке орендує у міської влади за 1 грн на місяць; а також про відмову від політичної реклами. Однак змістовні частини у цій дискусії були поодинокими винятками.

Від самого початку обговорення не вдалося структурувати та регламентувати. Член правління НСТУ Роман Вінтонів декілька разів пропонував зафіксувати регламент 5 чи 10 хвилин, аби всі встигли висловитися. Втім тривалістю того чи іншого монологу керувала аудиторія, аплодуючи із криками «Хай говорить далі!» або оборюючись, мовляв, «Що він таке несе?» Взявши маркер і фліпчарт, Роман Вінтонів спробував записати зі слів незадоволених, що «знищує» і «утверджує» Суспільне в регіонах, аби обговорити це потім. Однак протилежна сторона дискусії, очевидно, прийшла сюди не задля конструктиву.

«Ви зібралися не для того, щоб з нами поговорити, і тим більше не для того, щоб дізнатися про реальні проблеми... Ви прийшли для того, щоб сказати нам, які ми паскуди», – відзначив Юрій Макаров, який, до речі, після двох годин розмов не витримав і покинув конференц-зал.

Публічна дискусія перетворилася на шоу, причому банальне та низькопробне. Шоу транслювалося у прямому ефірі в Фейсбуці. Стрім викликав неабиякий інтерес не лише у львівської медійної спільноти. У коментарях до відео неодноразово жартували, мовляв, якби стрім транслювали на ТРК «Львів», то це був би найрейтинговіший ефір за останні роки.

«Культурне гетто на каналі», «проект Аласанії, яким керує Аваков», постійні апеляції до Радянського Союзу… Згодом львівські журналісти розібрали дискусію на «крилаті фрази». Добірку цитат підготувало інтернет-видання «Zaxid.net», а журналісти порталу «Варіанти» виклали в Youtube фрагменти знакових спічів.

«СКУЧАЄТЕ ЗА РАДЯНСЬКИМ СОЮЗОМ?»

Виплеснути емоції та обурення – це добре вдалося критикам реформи. Втім слід визнати, що у певні моменти вони занадто захоплювалися, наприклад, кажучи, що «люди кинуть корови та свині і прийдуть з вилами на Високий замок». Куди ефективніше було б підійти до дискусії не з гарячою головою, а з холодним розумом.

«Наше «Львівське радіо» при усіх керівниках завжди було якось окремо від телебачення, – каже директорка «Львівського радіо» Мирослава Лубкович. – Я можу дати голову на відріз, що останні роки, у нас не було жодного матеріалу з джинсою. Ми зробили це радіо без коштів, це тепер найкраща студія у Європі, тому що ми робили це для України, а тепер закривають наші передачі».

***

«Не порівнюйте Львів з іншими регіонами, це одна з батьківщин українського телебачення», – обурюється екс-журналістка Львівського ТБ Світлана Хитрова, згодом додавши. – Сюди вибирали людей з цілого Радянського Союзу. Тут високофахових фахівців плекали, давали їм квартири, щоб вони вчили, як робити телебачення».

«Скучаєте за Радянським Союзом?», – запитує Роман Вінтонів.

«Так, сумуємо. Тоді створили телевізійну класику, на якій ви всі ще будете вчитися!», – наголошує багаторічний працівник Львівського телебачення Василь Глинчак.

***

«Хочу сказати кілька слів від львівського духовенства, – раптово втручається в розмову отець УАПЦ Іван Сас, який прийшов на зустріч із колегою-священиком. – Ми спішимо на похорон, дайте нам слово. Останні два місяці ми не бачимо на телебаченні релігійних передач, а люди хочуть чути Боже слово. До Нового року ми намагалися додзвонитися до вас і запропонувати співпрацю, але так і не змогли. Дуже прикро».

«У Києві на такій роботі набивали кишені, а у Львові люди приходили з роботи і не мали за що собі щось купити до святкового столу. Тому ви всі тут присутні, вирішіть все так, щоб ніхто не був ображений». Бо зрозумійте, люди хочуть бути задіяні в житті і мати маленький динарик», – додав отець і поспіхом покинув зал.

ДО ЧОГО В РЕЗУЛЬТАТІ ДОГОВОРИЛИСЯ?

Та ні до чого, будьмо відверті. На годиннику в конференц-залі, який уже покинула більшість людей, майже 15:00. Замість трьох годин обговорення тривало чотири, але від того не стало конструктивнішим. Керівники НСТУ крапки над «і» не розставили, а міфи про реформу не розвінчали. Натомість обурені екс-працівники свою позицію належним чином не аргументували. Ті, хто реформує, і ті, кого реформують, наразі дуже далеко від консенсусу та спільного бачення майбутнього. Брак комунікації – вагома, але далеко не єдина проблема Суспільного мовлення. Провалені дебати лише підкреслили, яка наразі «готовність» їх вирішувати.