«Бізнес-план» для українського ТБ?

КАБЕЛЬНІ МЕРЕЖІ ДЛЯ ОДНОПОВЕРХОВОЇ АМЕРИКИ

— Як давно існує кабельне ТБ у США і як сильно воно відрізняється від нашого?

— Кабельні мережі у Сполучених Штатах виникли наприкінці 1940-х років. У американців навіть існує притча, що розповідає про фермера, дім якого знаходився на пагорбі, тому він міг приймати сигнали багатьох ефірних компаній. А його сусіди, які жили у низині, були цієї можливості позбавлені. Тоді він від своєї антени протягнув до них кабель — так і виникли американські кабельні мережі.

Приблизно до початку 1970-х років у США функції кабельних мереж були аналогічні нашим сьогоднішнім — вони являли собою велику систему колективного прийому населенням ефірних і супутникових каналів. Але за минулі роки американці пішли далеко вперед, їхні мережі давно стали багатофункціональними, і будь-яка компанія, що володіє цими мережами, пропонує доставку програм телебачення, телефонні послуги, доступ до Інтернету, так зване «відео на замовлення», можливість проведення телеконференцій, здійснення покупок, дистанційне навчання, медичну теледіагностику, доступ до баз даних бібліотек і т. д. Як видно, трансляція телепрограм — лише ОДНА з функцій цих мереж. Причому з розвитком кабельних мереж частка телебачення неухильно зменшується. Один- єдиний кабель, що приходить у квартиру, здатний надати абоненту найширший спектр послуг зв’язку.

Мене насамперед цікавить, як застосувати досвід країни, що далеко обігнала нас у цій сфері, до сучасних українських реалій. Я вдячний колегам з Національної кабельної і телекомунікаційної асоціації США, за те, що вони не приховували своїх досягнень. І поглянувши на наші проблеми ніби з майбутнього, в якому знаходиться США, можна самим не набивати гуль і не робити зайвих кроків. Сьогодні стан наших кабельних мереж відповідає рівню розвитку кабельної галузі США 1960- х — початку 1970-х років. Причому не стільки у технічному плані, скільки в організаційному і функціональному. Адже використання повною мірою можливостей кабельних мереж — один з найперспективніших і малозатратних шляхів інформатизації України.

— А якщо оцінити цей бізнес з погляду аналітика?

— Сьогодні кабельні мережі США охоплюють понад 108 млн. домогосподарств, доход кабельних компаній становить близько $50 млрд. на рік, є великі й дрібні компанії, але при цьому 10 операторів надають 90% послуг. Найбільший оператор обслуговує близько 22 млн. абонентів, тобто приблизно п’яту частину від загальнонаціонального числа. Як я уже зазначав, сьогодні кабельні мережі США надають найширший спектр послуг. При цьому якось язик не повертається назвати ці послуги додатковими. У цих мережах швидше кабельне телебачення і доставка телепрограм стали додатковою послугою. І тому зрозуміло, чому термін «кабельне телебачення» стосовно таких мереж фахівцями в США практично не застосовується. Кабельна мережа в США — це багатофункціональна система, що хороша не тільки тим, що абоненту зручно отримувати весь спектр послуг від одного постачальника, але і стійкістю цієї системи до комерційних ризиків, конкурентоздатністю.

— А що сьогодні являє собою типова кабельна компанія в Америці?

— Гадаю, саме такою є, наприклад, компанія «Buckeye Cable System». Знаходиться вона в місті Толідо, штат Огайо. У її пакеті програм — 94 аналоговi канали, є також і цифровий сектор — усього близько 240 каналів. Швидкість передачі даних дуже висока — 256 кілобіт на секунду. До речі, після відвідування цієї компанії для мене розвіявся один з міфів про кабельні мережі. Як відомо, у нас «кабель» переважно охоплює райони багатоповерхової забудови, що легко пояснити: провести кабель у під’їзд і підключити до нього 30—40 квартир набагато дешевше, ніж підключити цілий квартал з 30—40 будинків. А ось у американців кабельними мережами у своїй більшості сполучені одноповерхові будинки.

«Buckeye Cable System» працює з 1965 року, обслуговує 220 тисяч будинків у Толідо і ще 40000 будинків у графстві Ері, що у 100 кілометрах від міста. 30 тисяч абонентів компанії мають швидкісний доступ до Інтернету. Також компанія «Buckeye Cable System» надає «відео на замовлення»: існує банк даних відеоматеріалів, куди користувач може зайти і за певну плату (4 долари) подивитися потрібний йому фільм, передачу і т.д. Вартість обладнання для забезпечення такої послуги — один мільйон доларів. Але встановити обладнання, аналогічне американському, і при цьому окупити його в українських реаліях просто неможливо. Інакше, щоб його окупити, доведеться встановлювати нереально високу плату.

— В Америці ТБ частіше дивляться за допомогою «тарілки» чи приймають по кабелю, як у Києві?

— За статистикою, близько 20% населення США приймають програми супутникового телебачення, дуже незначна частка прийому ефірного ТБ, а в основному до американських будинків телепрограми приходять саме по кабелю. У зоні дії «Buckeye Cable System» усього 9% абонентів приймають супутниковий телевізійний сигнал, інші віддали перевагу кабелю. А створення кабельних мереж — це прерогатива місцевої влади у штатах, що керуються федеральним законодавством. Кабельна компанія і місцеві органи влади укладають так звану франшизну угоду, в якій обговорюється місцезнаходження мереж, їх будівництво, платежі, особливі умови, такі як доступ громадськості до ефіру, обов’язок обслуговувати місцеві органи влади — передавати, наприклад, екстрені повідомлення, або надавати безкоштовно свої послуги школам і бібліотекам.

«ТЕЛЕСМІТТЯ» НЕ ПРОЙДЕ

— Як відомо, в Америці немає державного ТБ. А як люди дізнаються про позиції влади?

— Держава жодним чином не регулює перелік і зміст програм у кабельних мережах. Ми ставили нашим американським колегам запитання: що було б, якби вони включили до пакету, скажімо «Аль-Джазіру», але вони, схоже, навіть не зрозуміли підтексту запитання. На їхню думку, якщо в якійсь місцевості США великий відсоток мусульманського населення, там цілком може транслюватися і «Аль- Джазіра». Тільки у тому випадку, якщо федеральний суд ухвалить рішення, що певний супутниковий канал загрожує національній безпеці, його можуть вилучити з мережі. Але це суто гіпотетичне питання, реальних випадків вони не знають.

— А як телевізійна демократія здійснюється на практиці?

— Без зволікань. Ось, наприклад, маленька компанія у місті Арлінгтоні, з бюджетом 750 000 доларів. Її завдання — забезпечити доступ населення до ефіру. Що це означає? Наприклад, житель даного міста може прийти у цю компанію і заявити, що вважає ту чи іншу проблему суспільно значущою, і про її існування має знати широка громадськість. Йому виділяють техніку, з цією людиною проводять підготовчі заняття, потім відбувається зйомка, монтаж, і передача виходить на окремому каналі кабельної мережі.

Ліцензується ж тільки те, що пов’язано з частотним ресурсом, який є державною власністю. Згідно з Першою поправкою до Конституції, жодного контролю за програмним наповненням (чи контентом) немає і бути не може. Наповнення того чи іншого каналу формується у залежності від переваг абонентів.

Але є обмеження, яке американці визначають одним словом — «нецензурність». Я був у Вашингтоні, Нью-Йорку, Денвері, Толідо, переглядав різні програми. І нічого схожого на те, що, скажімо, показують у нас на деяких мережевих каналах, я не бачив. Незрозуміло, звідки наші телевізійники беруть те телесміття, яке нам пропонують під виглядом європейської та американської культури. Так, у США є канали, орієнтовані на певну частину населення, що демонструють відверте порно, але, по-перше, вони йдуть у закритому режимі, по-друге, виключно за підпискою, і по- третє, — цю підписку людина може оформити тільки при пред’явленні документа, який засвідчує, що їй виповнився 21 рік. Як ця ситуація разюче відрізняється від нашої: те, що у США отримує тільки «заклопотана» частина населення, у нас вивалюється на усіх без розбору. І при цьому наші фарисеї, не наважуючись щось заперечити українським ефірникам, імітують обурення і боротьбу за суспільну мораль, виставляючи претензії не до виробників програм, а до кабельних операторів, які, повторюю, самі програм не створюють, по суті виконують роль телеантени і тільки доставляють споживачу телесигнали інших телекомпаній, що мають відповідні ліцензії.

— А як вирішується у них проблема дотримання авторських прав?

— Дійсно, одним з болючих питань української кабельної галузі є проблема авторських і суміжних прав при забезпеченні доступу абонентів до телепрограм. Тобто від наших кабельних операторів вимагають відрахувань за трансляцію програм не тільки телеканалу (що абсолютно природно), але і повторного відрахування авторам, твори яких включено у програму телеканалу і з якими сам телеканал вже розрахувався. Але українські кабельні оператори згідно із законом про телекомунікації є зв’язківцями, самі продукту не виробляють і доставляють не ними зроблений продукт абоненту. Тому нас дуже цікавило, як же вирішується питання авторських прав у США. Нам відповіли: «Звичайно ж, платимо! Адже кабельні оператори створюють свої власні програми, включають до них твори авторів». — «А якщо ви берете програми в інших телекомпаній, наприклад, Сі-Ен-Ен, Ен-Бі-Сі?» — «Звичайно, ми платимо компаніям». — «А авторам?» —«На якій підставі? Ми ж вже заплатили телекомпанії за її програму, а уже її справа — розрахунок з авторами!».

У відносинах між мовниками і кабельними операторами багато залежить від того, чи є канал популярним, розкрученим. Маловідомий канал може сам доплачувати оператору за розміщення у мережі, а рейтинговий, як правило, бере гроші за свої програми. Буває, що спочатку канал запускається безкоштовно, а потім, ставши популярним, стає платним для оператора.

МИСТЕЦТВО ПЛАТИТИ ЗА РАХУНКАМИ

— Сподіваюся, ви там «пошпигували» і з’ясували, чи збираються американці і надалі вкладати гроші в українські кабельні мережі?

— Так. Зустрічаючись з юристами, які ведуть справи американських кабельних компаній, ми цікавилися перспективами капіталовкладень в українські кабельні мережі. Дізнавшись про рівень платоспроможності нашого населення і розмір абонплати, вони, недовго думаючи, відповідали, що це, звичайно, цікаво, але в Україні надто низький рівень окупності внаслідок матеріального стану населення, а з іншого боку, — навіть якби він був високим, інвестиції можливі були б тільки у тому випадку, якби мережа була багатофункціональною, тобто надавала своїм абонентам широкий спектр послуг, а не тільки програми телебачення. У нас же поки що цього немає, і судячи з тієї законодавчої та нормативно-правової бази, що створюється сьогодні в Україні, така можливість може бути заблокована на багато років наперед.

Показовою у цьому значенні була поїздка на телеканал «Діскавері». Згідно з українським законом «Про рекламу», з 2005 року зарубіжні програми зможуть йти у наших кабельних мережах тільки у тому випадку, якщо той же «Діскавері» заплатить українському оператору за поширення реклами. Виявилося, що така схема з погляду керівництва «Діскавері» абсолютно неприйнятна. «Діскавері» сам не створює програм, а замовляє і оплачує їх виробництво, тому платити комусь за перегляд своїх програм не збирається. Тим більше, що заробляє канал в основному на демонстрації реклами (щорічний доход компанії становить приблизно 2 мільярди доларів, з них 1,1—1,2 мільярда — надходження від реклами). Український ринок для «Діскавері» далеко не найголовніший, але створювати прецеденти, оплачуючи свою трансляцію, вони не будуть, в іншому випадку канал просто піде з України. Думаю, що такої ж думки дотримуються й інші зарубіжні телекомпанії.

Керівництво «Діскавері» розуміє, що у різних регіонах планети різний рівень життя, тому воно дотримується політики диверсифікації цін на свою продукцію. Так, у США за перегляд каналу «Діскавері» кожен абонент платить близько 35 центів на місяць, а у Румунії чи Польщі — у межах 10-20 центів. Для порівняння: окремі спортивні канали, виходячи з переваг американців, можуть виставляти американській кабельній мережі щомісячну плату до двох з половиною доларів з абонента.

А відносно інвестицій в Україну нам прямо сказали: якщо питання про інвестиції у багатофункціональну кабельну мережу, здатну надавати послуги Інтернету, телефонного зв’язку, доставляти телепрограми і виконувати інші функції, ще можна розглядати, то у багатофункціональну мережу (фактично у колективну телеантену) жодний серйозний інвестор не вкладе і цента!