Бронебійний аргумент

Що здебільшого читають у метро? Або повідомлення в гаджетах, або нехитру белетристику, або безкоштовні газети з «дешевою» інформацією. Рідко зустрінеш у вагоні людину з товстою книжкою. Мені пощастило — я зустрів таку жінку на синій гілці метро із потужним фоліантом. Вона уважно вчитувалась у дуже знайому мені книжку: «Екстракт +200». Познайомились, обмінялися телефонами. Олена Іванівна Безносюк — старший викладач факультету менеджменту і туризму Міжнародного відкритого університету розвитку людини «Україна», має мало часу. Тому в артеріях столиці її життя розписано по хвилинах. І ці хвилини «вільного часу» заповнені «Днем».

«Я їду 40 хвилин в метро, і тут у мене є можливість читати, — говорить вона вже в телефонній бесіді. — Часу дуже мало, і від того кожна хвилина для споживання цікавої та потрібної інформації буквально розписана. Моєму мозкові постійно потрібна «їжа». Таку найсмачнішу «їжу» я знаходжу саме на сторінках «Дня». Ми думаємо однаково, дивимося на історію і сучасність однаково. Це зокрема стосується й фотовиставки газети «День», яку я чекаю кожного року, і дуже сумую, якщо своєчасно не побачу афішу. В книжках «Дня» я знаходжу Сергія Кримського, Ліну Костенко, всіх тих, чиї думки для мене є близькими й важливими. Для мене має велике значення, що я не одна у світі, яка мислить саме так.

«День» окремо стоїть від друкованих видань. Це — унікально, адже здебільшого видання зливаються в однорідну масу поверхової інформації. Мало хто пірнає в глибину. Викладаючи на факультеті менеджменту і туризму, в «Дні» я знаходжу нові ідеї, які доношу до студентів на лекціях із відповідним посиланням на видання. При цьому я довіряю «Дню», зокрема тій інформації, яка подається в історичному та культурологічному планах.

Моє знайомство з вашою Бібліотекою почалося із книжки «Україна Incognita». Вона в мене вся в закладках, покреслена позначками на сторінках, виділеними абзацами. Потім я буквально «проковтнула» «Силу м’якого знака» та «Ваші мертві вибрали мене» Джеймса Мейса. Книжки «Дня» — це справді повноцінна цілісна бібліотека, яка мені потрібна й у роботі, й у житті для аргументації своєї позиції в дискурсах. Думки «Дня» — це бронебійний аргумент у будь-якому історичному диспуті.

Мені за професією доводиться спілкуватися із молоддю. Привчити дітей та юнаків читати важко, але це не значить, що вони ніколи не читатимуть. Спостерігаючи за студентами, я бачу, якими вони приходять до навчального закладу і якими виходять. За шість років навчання вони привчаються знаходити важливу світоглядну інформацію саме в книжці. Я їм регулярно показую книжки «Дня» і зокрема глянець «Маршрут №1», який не є глянцем в поширеному сенсі, адже містить змістовні сенси. В «Маршруті №1» можна знайти потрібну тему, відкривши будь-яку сторінку на вибір. наприклад, шматочок Туреччини на Подолі. З газетою «День» мені цікаво жити. Переконана, що в потрібних місцях в Києві має бути присутній «Маршрут №1», як, наприклад, я його бачила в Лаврі. Це не примха для розваги, аби щось почитати. Бібліотека «Дня» — це справді курс, маршрут, дороговказ для тих, хто прагне відчувати грунт власної позиції».