Будні «Айдару»

«Наш девіз, — розповідають бійці «Айдару», — «Ми прийшли перемогти і розійтися по домівках!» Так вони і діють: поки немає остаточної перемоги, ніхто з «айдарівців», окрім поранених, не покидає гарячі точки на сході країни. Більше того, з кожним днем батальйон лише розширюється. Як розповів «Дню» командир батальйону Сергій Мельничук, сьогодні в «Айдарі», кістяк якого сформовано з учасників Самооборони Майдану, — понад 400 бійців. Щодня сюди прибувають місцеві жителі та добровольці з різних областей України, часто це — учасники майданів. Новоприбулі переважно мають військовий досвід, але все одно проходять серйозну підготовку.

«Вони йдуть щодня. Проблема в тому, що всі, хто приходить, відразу хочуть на передову. Доводиться їх стримувати. Багато добровольців необстріляних, їх треба навчати, робимо це переважно по ходу справи, — говорить Сергій Петрович. — Ми відправляємо їх на полігони. Там вони згадують, що вміють. Якщо потрібно, перенавчаємо їх, вчимо діяти під час обстрілу . Щоб воювати, люди мають пройти через деякі моменти. По-перше, це свист куль над головою. По-друге, людина має розуміти, що попереду — ворог, у нього потрібно вистрелити і вбити його, бо він уб’є тебе». Невід’ємною складовою підготовки бійців є виконання Гімну України. У батальйоні його співають щоранку і щовечора.

24-й батальйон територіальної оборони «Айдар» — це один із добровольчих формувань, підпорядкованих Міністерству оборони України, що діє на Луганщині у складі підрозділів АТО. Він був створений у травні 2014 року, і за цей час добре проявив себе. Названий на честь річки Айдар. Батальйон складається з добровольців Луганщини, Волині, Харківщини, Києва, Івано-Франківська, з Криму та Донецька. До його складу увійшло багато активістів Самооборони Майдану. Серед основних задач бійців — патрулювання доріг у Луганській області, виконання окремих завдань та допомога військовим у звільненні міст Луганщини від бойовиків. У новинах із гарячих точок часто можна почути про мужність і витримку, яку проявляють «айдарівці», відбиваючи атаки бойовиків чи звільняючи міста на рівні з професійними військовими. «У нас достатньо амуніції, закупленої за рахунок спонсорів, у нас багато трофейної зброї. Це все може стати хорошою запорукою майбутніх перемог», — розповідає Сергій Петрович.

Він розповідає, що мешканці Луганщини переважно підтримують бійців батальйону, але, звичайно, є й ті, хто налаштований вороже. «Я навіть розумію тих людей, які виступають на протилежному боці. Їх обдурили, вони інформаційно переформатовані. Щоб люди побачили, що відбувається насправді, треба відключити російські канали. Після того, як бійці звільнили місто Щастя, три дні телебачення Росії ще працювало і показувало, що я в Щасті вирізав дітей, вішав людей на мосту, що мій батальйон знищено. Люди бачили телевізійну картинку і те, що відбувалося насправді, і просто приходили на блокпости подякувати», — розповідає комбат.

У командира батальйону стомлений і наче розгублений голос. Він розповідає про ситуацію на Луганщині — обстріли з боку терористів, обмін військовополоненими — як про щось цілком буденне. Але біль від загибелі айдарівців — це те, що не приховаєш. Кілька бійців «Айдару» загинули в останні дні. Про побратимів Мельничук згадує коротко: «Це були найкращі люди». Не надто багатослівний він і щодо ситуації в Луганській області, де дислокується батальйон. «Це війна. У ній є втрати, є злість», — каже Сергій Петрович.

Він розповідає, що звільнення Слов’янська і Краматорська змінює ситуацію для українських військових на краще. І тут-таки додає: «Із Росії прибувають ешелони з танками, колони техніки. Кордони закрили, але є місця, де пробиваються машини. У супротивників з’явилося дуже багато танків і «Градів». За словами комбата, для терористів було дуже сприятливим перемир’я, адже вони встигли не лише доозброїтися, а й навчалися.

Він переконаний, що ситуація на сході стане спокійною лише за кілька років. У попередньому інтерв’ю «Дню» Сергій Мельничук сказав: «Ми битимемося за Україну до кінця. Я й мої побратими. Побратими — це не тільки хлопці. У нас досить багато дівчат, які на рівні з чоловіками виконують завдання. Якщо запасів продовольства у нас на два тижні, то запас бойового духу невичерпний». Пройшло кілька тижнів, а в «Айдарі», попри втрату побратимів, панує бойовий дух, тут усі налаштовані на перемогу, без якої додому не поїде жоден боєць. І смерть товаришів лише зміцнює їх в цьому прагненні повної перемоги.

Щодо забезпечення, то «Айдар» не потребує ні засобів захисту, ні їжі. Інформаційного голоду бійці також не відчувають, тим паче що регулярно читають газету «День», яку їм привозять волонтери. Єдине, чого бракує, — часу. «Для нас основна інформація — це фронт. Тут ми просто варимося у своєму котлі», — підсумовує Сергій Петрович.