Битва за 30-й канал як лакмус наступних ліцензійних війн
Одним із останніх рішень Нацради з питань ТБ і РМ перед літньою відпусткою щодо ліцензування стало відправлення на «осінню переекзаменовку» найпотужнішого серед дециметрових телеканалів України — київського 30–го.
Щоб зрозуміти вагомість цього каналу, доречно хоча б побіжно згадати історію його створення. Коли у травні 1973 року в столиці України на Сирці було введено в дію нову 380- метрову телевежу, почалися роботи по запровадженню четвертої телепрограми. Так як Київ, поряд із Москвою і Ленінградом, надбав статусу виокремленої адміністративної одиниці, то він одержав право створення власної міської телевізійної програми. Але у тодішнього Держтелерадіо бракувало сил для започаткування окремої телестудії, і завдання розбудови телепрограми доручили колективу головної редакції мовлення на Київ і область Республіканського телебачення. Вона ж змогла лише «надкусити» шмат каналу, готуючи по 2 — 2,5 години передач щоденно. Дотягти до необхідних 10 — 12-ти вирішили за рахунок ретрансляції з Москви освітньої програми ЦТ СРСР.
Але завести на 30-й телеканал програму — того виявилося замало. Потрібно було забезпечити її прийом киянами, адже більшість телевізорів 70 — 80-х років була розрахована лише на прийом метрових каналів. Столична київська влада ретельно взялася вирішувати цю проблему: у Чехословаччині здійснювалася закупівля конверторів. Вони встановлювалися поряд з колективною антеною у кожному під’їзді багатоповерхових будинків, перетворюючи дециметровий сигнал у метровий, який по кабелю надходив у квартири до телевізійних приймачів.
Так було творчо і технічно «розкручено» 30-й київський телеканал.
Однією з перших у період становлення незалежної України утворилася комерційна телекомпанія «ТЕТ». Прикметно, що її першим пристанищем став... кабінет колишнього парткому Держтелерадіо на Хрещатику, 26. А в ефірі вона націлилася на використання для мовлення саме 30-го частотного каналу, швидко витіснивши звідти московську освітню програму.
У середині 90-х років у столиці, мов гриби після дощу, почали з’являтися все нові й нові комерційні телекомпанії. Окремих телеканалів на всіх не вистачало. Тож Нацрада пішла шляхом «ущільнення» ефіру, видаючи на один канал ліцензії двом, а то й трьом мовникам. У ТЕТу теж з’явився серйозний конкурент на місце під крилом 30-го каналу — комунальна телекомпанія «Київ». Саме вона стала претендувати на роль ефірного виразника інтересів міської влади. Правда, тоді ж була започаткована як самостійна телерадіоструктура і київська державна регіональна ТРК, але вона з іншими обласними компаніями системи Держтелерадіо боролася за місце на третій загальнонаціональній мережі (УТ-3) з «Інтером».
Тодішня Нацрада прийняла «соломонове рішення»: розділити 30-й канал навпіл між ТЕТом і ТРК «Київ», видавши кожному ліцензії на 10 годин мовлення. Довелося двом конкурентам шукати способи співжиття в ефірній комуналці.
Та мир і спокій на 30-му каналі тривав недовго. Невдовзі на телекомпанію ТЕТ «поклали око» об’єднані есдеки. А міна уповільненої дії вибухнула весною 1999 року, під час виборів мера столиці, головними фігурантами яких стали Григорій Суркіс та Олександр Омельченко. Першого підтримував ТЕТ, за другого агітувала ТРК «Київ». І увесь шквал телевізійної боротьби зійшовся на одному й тому ж 30-му каналі.
Новий склад Національної ради, який з 2001-го року розпочав переліцензування ТРК, одним зі своїх визначальних постулатів проголосив девіз: «Одна телекомпанія — один телеканал». Правда, дотриматися подібного принципу непросто: адже в Україні майже на третині усіх радіочастот працюють по два, а то й три мовник. Але від самого початку було зрозуміло, що таких співжильців, як ТЕТ і ТРК «Київ», треба розводити. Для цього в зоні Києва прорахували два нові телеканали — 42-й і 48-й. Спарринг-партнером 30-му визначили 42-й. Правда, вони виявилися не зовсім в однакових вагових категоріях: передавач 30-го ТВК має напруженість 20 кВт, а 42-го — наполовину менше. У зоні міста така різниця дещо нівелюється кабельними мережами, увійшовши до яких сигнал будь-якого мовника вирівнюється.
Проте обидва претенденти — і ТЕТ, і ТРК «Київ» — проявили завидну впертість саме у відстоюванні свого права й надалі мовити на 30–му. Причина в тому, що цей канал уже «розкручений», а для 42-го треба ще купувати передавач, запускати його в дію (на що знадобиться щонайменше півроку). На «перехідний період» мовлення обох телекомпаній мало продовжуватися на 30- му каналі. Та от кожна зі сторін по-своєму бачила форми такої співпраці. І до спільного знаменника претенденти так і не прийшли.
Проте справжнє підгрунтя цього конфлікту навколо майбутнього одноосібного владарювання 30-м каналом — у царині політики. І досить високої.
30-й ТВК покриває своїм сигналом не лише Київ, а й столичну та частину сусідніх областей. Це зона, де на вже недалеких парламентських виборах розігруватиметься 15 — 17 депутатських мандатів до Верховної Ради у мажоритарних округах. Окрім того, як показав досвід виборчої кампанії 1998 року, лазаренківська «Батьківщина» за рахунок «мобілізації» електорату головним чином на Дніпропетровщині подолала прохідний 4% рубіж за партійними списками (а це, як мінімум, півтора десятка депутатів). Можливості ж того, хто за допомогою 30-го каналу «осідлає» київський регіон, не менші, ніж на Дніпропетровщині. Ситуація посилюється ще й тією обставиною, що паралельно проходитимуть вибори і «хазяїна столиці». Ось яка нинішня ціна «кнопки» 30-го ТВК!
Кілька разів виносилося на засідання Нацради питання про ліцензування 30-го каналу. Востаннє — 16 липня. З семи присутніх на засіданні членів Нацради четверо проголосувало за видачу ліцензії на цей канал ТРК «Київ», двоє — проти і один утримався. Резюме: рішення не прийнято, тому канал виставляється на повторний конкурс.
Але представники київської міськради (а на засідання персонально прибув мер Олександр Омельченко) не погодилися з таким висновком Національної ради. Вони вважають, що ТРК «Київ» перемогла за більшістю поданих за неї голосів від числа присутніх на засіданні членів Нацради.
Тут необхідно зупинитися на деяких процедурних питаннях. Традиційно завжди (у т. ч. складом Національної ради 1994 — 1999 років, членом якої був автор цих рядків) вважалося прийнятим рішення, за яке проголосувало не менше п’яти членів цього органу. Виходили з того, що від загальної кількості 8 членів необхідна для прийняття рішення більшість голосів складає як мінімум 5. До речі, була ще одна мотивація на користь саме такої норми. Як відомо, Нацрада утворюється з двох «половинок» — по 4 представники від Верховної Ради і від Президента. Тож, щоб посланці жодної гілки влади не могли монополізовано приймати рішення, потрібен ще один голос з іншого табору. Окрім того, при рівності голосів голова Нацради не має вирішальної «золотої акції». Повторюю, так було і за попереднього складу, й донині — за теперішнього.
І раптом юристи Київради висловили сумнів у правомочності результатів голосування по 30-му каналу. Вони ретельно проаналізували законодавство про ТБ і РМ, і з’ясували таке: у статті 36 Закону «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» зазначається, що «засідання Національної ради є правомірним, якщо на ньому присутні не менше шести членів Національної ради». Що ж до результатів їх роботи, то Закон трактує досить таки нечітко: «Рішення Національної ради вважається прийнятим, якщо протокол з цим рішенням було підписано в ході засідання всіма членами Національної ради, які брали участь у голосуванні». Фактично, тут визначення результату підміняється процедурою.
На жаль, законодавча нечіткість не була виправлена хоча б у такому документі, як Регламент Національної ради. Певне, можна було б послатися на практику роботи Верховної Ради. Коли рішення вважається прийнятим лише тоді, коли «за» проголосувало не менше 226 народних депутати, тобто більшість від загальної чисельності парламенту, а не від присутніх на засіданні. Але цю норму Верховна Рада закріпила у своєму регламенті, тоді як Нацрада обійшла це питання.
Наслідком перегляду, за наполяганням юристів Київради, рішення Нацради від 16 липня і визнання переможцем конкурсу на 30-канал ТРК «Київ», безсумнівно, стане судовий позов з боку компанії ТЕТ. Водночас може створитися небезпечний прецедент ланцюгової реакції визнання недійсними цілої низки попередніх аналогічних рішень Нацради, коли чотири «за» вважалися неприйнятними для визначення переможця конкурсу і частота відправлялася на новий тендер (а таких випадків було щонайменше до десятка).
Але як би там не було, і хто б не виграв 30-й канал, вже зрозуміло одне: і ТЕТ, і ТРК «Київ» будуть працювати на ньому спільно щонайменше до весни 2002 року, тобто увесь період виборчої кампанії. Отже, глядачі столиці мають підготуватися до найрізноманітніших політичних кульбітів у «спареному» ефірі. Якщо ж Президент України підпише прийнятий Верховною Радою закон про внесення змін до деяких законодавчих актів у сфері ЗМІ (зокрема, щодо продовження терміну дії ліцензій на ефірне мовлення з 5-ти до 7-ми років), то бути ТЕТу з ТРК «Київ» в одній упряжці ще як мінімум рік. Правда, за впертими чутками, декому з оточення глави держави дуже вже не подобається вищеозначена норма нового закону...
І все ж битва за 30-й канал — лише прелюдія тих грандіозних баталій, які розгорнуться навколо ліцензування загальнонаціональних теле- і радіомереж. Уже понад рік, як вичерпався термін ліцензії у Національної радіокомпанії України, на трьох мережах якої співживуть всі обласні державні ТРК, близько чотирьохсот міських, районних проводових комунальних радіоредакций та ще чимало комерційних радіостанцій. У вересні цього року завершується ліцензія Національної телекомпанії на 18,7 годин на УТ-1, а вже зараз триває конкурс на «вільні « 5,3 години, і в числі претендентів — ну ду-у-уже цікаві заявники! Все більше посилюється хвилювання і навколо мережі УТ-3, де поруч з «Інтером» у боротьбу за свою частку ефіру (та ще й у прай- таймі!) вступила об’єднана команда обласних державних ТРК. Отож, вже у вересні переддень парламентських виборів надзвичайно гостро проявить себе у боротьбі за володіння ефіром.
ВІД РЕДАКЦІЇ – «День» і надалі буде стежити за процесом ліцензування теле- та радіоканалів. В наступних номерах газети ми сподіваємося детальніше проаналізувати перспективи ліцензування головного каналу України, УТ-1. Вбачається, що дотримання усіх законодавчих норм і цивілізованих «правил гри» в розподілі «сфер впливу» на головній «кнопці» країни і стане визначальним моментом щодо спроможності оптимального (незважаючи навіть на вагомі недоліки правових актів, що реграментують діяльність вітчизняних електронних ЗМІ) співвідношення інтересів політичних та економічних еліт з інтересами громадянського суспільства.
