Чорнобильська катастрофа: спроба художнього осмислення

Аварія на ЧАЕС — одна з найболючіших тем для українського суспільства. Техногенна катастрофа, яка сталася 26 квітня 1986 року, потрясла увесь світ — поки Європу вкривали радіоактивні хмари, в Києві люди раділи весні, сонцю, ходили на першотравневі демонстрації і виїжджали на пікніки. А в невеликому містечку Чорнобилі розгорталися маленькі людські трагедії — ліквідація наслідків аварії, евакуація тисяч людей, біль, смерть...

Телеканал «Інтер» представляє новий фільм «Метелики», знятий українською кінокомпанією FILM.UA, — спробу художнього осмислення цієї катастрофи світового масштабу крізь призму доль звичайних людей. Прем’єра його відбудеться 27 квітня.

«Ми взяли історію Чорнобильської аварії як фон, на якому зароджується і розвивається історія справжнього великого кохання головних героїв», — говорить режисер-постановник проекту Віталій Воробйов. Він не роздумував, коли йому запропонували знімати «Метеликів». «Метелики — мій улюблений проект», — говорить Віталій.

— Віталію, у вас є свій власний чорнобильський досвід?

— Я з того покоління, яке застало Чорнобильську аварію у свідомому віці — на той час я щойно закінчив Бауманський інститут. Пам’ятаю, як розповзалися чутки, джерелом яких були зарубіжні радіостанції «Голос Америки» і «Свобода». Пам’ятаю кухонні розмови. Пам’ятаю травневі свята, які святкували всією країною, неначе нічого не сталося. Це був час холодної війни і гонки озброєнь. Я працював на оборонному підприємстві, і в нашому середовищі ядерний удар розглядався тоді як щось цілком можливе. Ми жили в такій атмосфері, що реальна загроза радіації не здавалася нам чимось особливим. Пригадую, що ставлення до цього було доволі легковажне. А влітку 1986 року ми з товаришами вирушили автостопом до Криму через усю країну. Наші ночівлі просто неба проходили й на тих територіях, які, як згодом виявилось, були піддані радіаційному зараженню. Як це позначилось на здоров’ї? Не знаю...

— Банальне запитання, і все-таки... Що ви хотіли сказати вашим фільмом глядачеві?

— Знаєте, слова не можуть замінити фільм. І те, що хотілось донести до глядача, міститься в самому фільмі... Але головний посил, головне завдання — створити образ того часу, передати ту невловиму атмосферу змін, коли вже зароджувалося щось нове. І, звісно ж, розповісти про нове покоління. Про тих, хто повинен був «змести нас з лиця землі». Головна героїня фільму — представник цього нового покоління. Її дуже тонко зіграла юна актриса Марія Поєзжаєва. Дівчина навчається в школі-студії МХАТ у майстерні Кирила Серебрєннікова.

— З якими відчуттями чекаєте на прем’єру фільму?

— «Метелики» — мій найулюбленіший проект. Так завжди буває, коли випускаєш фільм. Це дитина, яка щойно народилася, — вона завжди найулюбленіша. Але в «Метеликах» є щось особливе.

По-перше, мені давно хотілося зробити фільм про свою молодість. Я чудово пам’ятаю свої відчуття, і мені хотілося перенести їх на екран. Крім того, на проекті склалася дивовижно професійна і дружна команда, прийшли ентузіасти, підібралися прекрасні актори. У цій атмосфері було легко працювати, було багато задоволення...

— Що було найцікавішим під час зйомок?

— Мабуть, найбільш захопливою була робота над тим, щоб скурпульозно відтворити середовище того часу, прикмети, деталі тощо. Зокрема — зімітувати такий складний об’єкт, як Чорнобильська АЕС. Ми відтворювали його мозаїчно: це і декорація, і тривимірна графіка. Хлопці-комп’ютерники з компанії POSTMODERN виконали титанічну роботу, щоб простір довкола Чорнобиля ожив і почав дихати! За це їм — великий респект.

— Та все ж тема Чорнобиля складна і болюча для багатьох.

— Звичайно ж, цей фільм якоюсь мірою виконує функцію нагадування. Ми повинні це пам’ятати, повинні заново переосмислювати те, що сталося, і передавати пам’ять своїм дітям. Мої діти, наприклад, корінні москвичі. Їм нині вісім і п’ять років. І завдяки нашому фільму вони тепер у темі. Тим більше, що вони були на майданчику, знімалися. Напевно, розкажуть про Чорнобиль у себе в дитячому садку, в класі тощо... Пам’ять повинна зберігатись, а, як відомо, найкраще це виходить через художній образ.

— Якщо говорити про жанр фільму, це фільм-катастрофа чи драма?

— Частково наш фільм про катастрофу. Жахливу техногенну катастрофу, яка підірвала й без того зниділі сили «могутнього» Радянського Союзу, і навіть у чомусь сприяла подальшому його розпаду. І все-таки це фільм про кохання. Це кохання виявилося несправедливо коротким, воно спалахнуло на межі між життям і смертю, але яким дивовижно яскравим і чистим воно було! Цей фільм про кохання, яке сильніше за смерть і яке залучає нас до якихось інших, високих, сяючих істин.