Дебати про майбутнє в клоаці сьогодення

Ви навіщось вирішили прочитати публічну лекцію людям, які зайняті якимись своїми справами. Вони їдять, п’ють, інколи народжують дітей, часом б’ються між собою і з сусідами. І ось ви зібралися читати їм лекцію. Предмет у даному випадку не важливий. Філософія екзистенціалізму, чи сучасна французька поезія, чи математика. Ні, все-таки найкраще за все математика, точніше, арифметика. Ось правильно, ви вирішили прочитати лекцію з таблиці множення. Вам спала на думку ця дивна ідея, оскільки владу у вашому місті захопила людина, яка заявила, що арифметика — це справа державної ваги, а тому питання про те, скільки буде два помножити на два, повинні вирішувати патріоти і державні мужі. А відповідь завжди залежатиме від національних інтересів країни. Ненависть узурпатора до таблиці множення зрозуміла. Якщо громадяни знатимуть, що два помножити на два — чотири, то їх складніше обдурювати в магазинах і кафе, а головне — вони зможуть порахувати, скільки років узурпатор ними править, і, не дай Боже, обуряться.

І ось ви навіщось вирішили відкрити громадянам очі і прочитати їм лекцію з таблиці множення. Для цього ви домовилися з компанією шахраїв і пройдисвітів — про те, що вони шахраї і пройдисвіти, вам добре відомо — про місце проведення лекції. Шахраї везуть вас у найбрудніший у місті притон, справжню клоаку, де щодня творяться наймерзенніші справи і збирається весь непотріб міста. І ось ви намагаєтеся почати лекцію, а довкола буянить, кривляється, пританцьовує всяка погань. Кричить вам в обличчя образливі слова. Нарешті, накидаються з майданними лайками на жінку, яка теж навіщось прийшла в цей притон прочитати лекцію з таблиці множення. У неї своя таблиця, але в даному випадку це не важливо. Ви намагаєтеся не звертати на це все уваги і продовжуєте читати лекцію про те, що два помножити на два — чотири, хоча з боку ваша поведінка вже має вигляд не цілком адекватної. Нарешті, завершивши свою лекцію, ви йдете, а завсідники притону плюють вам на піджак, улюлюкають і кидають услід нечистоти...

Путін не зміг би, навіть якби захотів, вигадати нічого кращого для довічного подовження своєї влади й остаточної дискредитації інституту виборів, ніж проведення дебатів кандидатів у президенти в рамках авторської програми Соловйова.

У притоні і клоаці не можна читати лекції. У прес-хаті безглуздо проводити дискусії на теми моралі. Втім, сенс є, якщо організатор дискусії хоче довести, що ніякої моралі не існує.

Авторські програми Володимира Соловйова — це те, що стукає знизу, коли ви опускаєтеся на самісіньке дно російського телевізора. Багато років там створювалась атмосфера ненависті, хамства, тотальної брехні і ксенофобії. Довгі роки Соловйов цілеспрямовано руйнував норми моралі і права і створював свій ляльковий театр.

Улюблена лялька цього театру — злісний клоун Ж. — ось уже майже три десятиліття кривляється на російській політичній сцені. В останні півтора десятиліття Ж. тримається в полі суспільної уваги значною мірою завдяки програмам Соловйова, з яких він не вилазить. Ж. необхідний Путіну як карикатурний злодій, на тлі якого сам Путін має шанс виглядати нормальною людиною. Персональна відповідальність за збереження цієї огидної ляльки в публічному полі покладена на Соловйова, який не просто дає йому постійну трибуну в прайм-тайм головного державного каналу країни, але й створює довкола нього ауру «великого політика», «гуру», «пророка», чиї прогнози нібито постійно справджуються. У програмах Соловйова вважається хорошим тоном погоджуватися з будь-якою маячнею, яку несе Ж., а його припадки керованої істерики зустрічати поблажливою посмішкою...

У розпал дебатів між кандидатами в президенти, які відбувалися в рамках програми «Вечер» 28.02.18, стався страшенний скандал. Ж. почав перебивати Бабуріна, фактично не даючи йому закінчити виступ, Ксенія Собчак закликала Ж. до порядку, у відповідь Ж. спочатку назвав її «дурой», потім, у порядку уточнення, «отвратной бабой», «сумасшедшей дурой» і ще по-всякому. Ксенія Анатоліївна облила Ж. водою зі склянки, після чого Ж. перейшов на мат.

Після цього дебати в принципі можна було б і завершити. Оскільки на цьому тлі будь-які розмови про армію і військову політику (саме це було оголошеною темою даних дебатів) виглядали вкрай дивно.

Але «дебати», незважаючи ні на що, тривали. І головною їх темою поступово став Сталін. Раптом виявилося, що із семи кандидатів у президенти, які перебували у студії, четверо — сталіністи. Це, до речі, теж велика заслуга російського телевізора, з якого не вилазять сталіністи в діапазоні від Старикова до Проханова. Саме багато в чому завдяки телевізору і таким програмам, як авторські програми Володимира Соловйова, сталіністом у сучасній Росії стало бути не лише не соромно, а, мабуть, що й модно. Завдяки тій атмосфері, яку створив телевізор, шлях у політику для прихильників Сталіна виявився широко відкритим, і в президентській кампанії беруть участь і славлять Сталіна Максим Сурайкін, Павло Грудінін, Сергій Бабурін і все той самий Ж.

Щоб остаточно перетворити все це передвиборне дійство на фарс, дебати кандидатів у президенти не виділяються в сітці мовлення «России-1» як окремий рядок програми, а запхнуті всередину соловйовського «Вечера». Громадянам Росії недвозначно дають зрозуміти, що ось ці семеро — вони такі самі ляльки в театрі Соловйова, як і ті, хто буде в другому і третьому відділенні «спектаклю».

Одразу після того як закінчилися «дебати», в цій самій студії з’явився Проханов і почав нести свою звичайну натхненно-піднесену маячню, в якій головною була ода все тому ж Сталіну. Соловйов слухав одкровення Проханова, ловлячи кожне слово. Вся його поза виказувала повагу до мудрості «великого письменника землі російської», як без тіні посмішки іменував його ведучий.

Після Проханова в студії з’явились якісь люди, які почали лаяти українського Президента Порошенка, причому один із цих людей, Кургінян, постійно повертався до дебатів кандидатів у президенти РФ і дуже потішався з того, які ці кандидати дурні і некомпетентні.

Вести розмови про майбутнє в сучасній Росії вкрай необхідно. Важливо при цьому, щоб ці розмови не велися на майданчиках, сама поява на яких обнуляє репутацію і робить будь-які слова беззмістовними.