Драма дорослішання

Уночі, з 21 на 22 квітня, о 00.30 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-кіно» та фільм режисера Сальваторе Сампері «Нене».

Маловідомий фільм 1977 року маловідомого нам італійського кінорежисера Сальваторе Сампері «Нене» — кіно показове. Показове зокрема і для італійського кінематографа, і загалом для тогочасного розкріпаченого європейського кіноекрану, сповненого еротичних мотивів. Адже це час, коли з’являються із зухвалістю такі різні, але однаково відверті фільми, як, скажімо, «Останнє танго в Парижі» Бернардо Бертолуччі та «Емманюель» Жюста Жакена.

Події фільму розгортаються у повоєнній Італії 1948 року. Чотирнадцятирічна Нене, яка лишилася без батьків, переїздить із Мілана в провінційне містечко до свого дядька, де опиняється в компанії двоюрідних брата й сестри. Далі ж ітиметься про перше кохання, розгортатиметься історія пробудження перших сексуальних почуттів, драма дорослішання — перетворення дитини на дорослу людину.

Постановник стрічки «Нене» Сальваторе Сампері своїм фільмом, його кінематографічною фактурою ніби повертається в минуле італійського кіно, нагадуючи собі й нам про часи неореалістичної кіноестетики. Звісно, не буквально, в перетвореному вигляді, але помітно, відчутно, з пієтетом і повагою. Та сюжет він розгортає, вочевидь, не з життя найбідніших італійських верств, хоча більшість живе бідно й важко, згадуючи, як це часто буває, довоєнні часи, з ностальгією та утопічним бажанням так чи так повернутися до них. Сампері цікавить, як уже було сказано, процес дорослішання підлітка, загострений соціальними обставинами.

Передусім варто зазначити, що Сампері вдається — і це надзвичайно важливо — уникнути в розгортанні цієї історії мелодраматичних мотивів, трагедійних фарб, а також дидактики, котра так часто гуляє подібними сюжетами, до яких частенько звертаються кінематографісти в різних кінцях світу. Автор фільму ніби просто констатує, ніби нагадує про те, що дитинство рано чи пізно закінчується, а з ним зникає цілий світ, що стояв на своїх особливих підвалинах... І зміну цього світу, зміну світогляду, услід за традиціями фройдівського вчення, фільм «Нене» подає, унаочнює — передусім і навіть педальовано — через активне пробудження в дитині сексуальності.

Не зайве буде також зауважити творчий контекст, у якому створювалося це кіно. Річ у тім, що над фільмом «Нене», попри деяку скромність імені режисера, працювали справді видатні італійські кінематографісти. Звісно, не йдеться про якийсь особливий внесок неперевершеного Уѓо Тоньяцці, який з’являється в крихітному епізоді в перукарні. Ні, хочу наголосити передусім на особах продюсера цієї стрічки — Джованні Бертолуччі та, звичайно ж, оператора — Паскуаліно де Сантіса.

Джованні Бертолуччі продюсував більшість найцікавіших фільмів свого двоюрідного брата Бернардо, а також останню стрічку великого Вісконті —«Невинний», а ще — фільми непересічних Діно Різі й Альберто Латтуади, також протягом двох із половиною десятиліть — еротичні кіновправи Тінто Брасса. Ну, а де Сантіс — один із найвидатніших італійських операторів, який творив разом із такими кіновелетами, як той самий Вісконті, як Фелліні, Брессон, Лоузі та Вітторіо де Сіка. Він незмінно, з 1965 року, фільмував стрічки для Франческо Розі; а знайшов свою смерть на українській землі — помер 1996-го у Львові від інфаркту, коли разом із Розі знімав останню для них картину — «Перепочинок».

Також у традиційному спеціальному сюжеті у програмі йтиметься про корпус фільмів, про традиції різних національних кінематографій зображати на кіноекрані драму дорослішання, зокрема хлопчачого.