Дискусія як форма та контекст

Говорити про те, що грузинам вдалося створити бездоганну модель суспільного телебачення навряд чи можна. Але, принаймні, суспільне телебачення тут є, і функціонує воно вже протягом 4-х років. В Україні, нагадаємо, це питання досі залишається відкритим. Якщо не захоплює, то принаймні викликає повагу й те, що в країні, де, згідно з відомостями очевидців, ще 5 років тому в метро їздили з автоматами Калашникова під плащем, сьогодні на телебаченні є хоч і півгодинни, але повністю присвячені культурним подіям. Звичайно ж, за її якість ручатися не будемо, але головне, що створено прецедент. Отже: є про що у цій програмі розповідати, є про що та з ким спілкуватися, знаходитися, що показувати. А у нас хіба немає? Це привід не для комплексу неповноцінності, а сигнал для початку роботи над помилками.

У перервах між заходами, присвяченими закриттю року України в Грузії, нам вдалося зустрітися зі Звіадом Корідзе, який на той момент (кінець березня) був у числі претендентів на посаду керівника суспільного телебачення. Під час розмови з’ясувалося, що за період своєї професійної кар’єри (з 1989 року) Звіаду доводилося працювати і в пресі, і на радіо, і практично на кожному грузинському телеканалі. Склалося враження, що цього чоловіка в Грузії знає багато хто. І невдовзі нам довелося у цьому пересвідчитися. На прес-конференції, присвяченій закриттю року України в Грузії, Натя Мурачашвілі, прес-секретар Міністерства культури, охорони пам’ятників та спорту Грузії, почувши про нашу зі Звіадом зустріч, захоплено розповідає про те, що їй доводилося працювати під його керівництвом в колись існуючій газеті «7 днів», де Звіад був головним редактором. Аналога цьому виданню, на думку Наті, на сьогодні в Грузії немає.

Звіад розповів не тільки про ситуацію та проблеми в медіа-просторі Грузії, але й про те, яким чином він би реформував суспільне TV у разі своєї перемоги. Але 4 квітня вже стало відомо, що опікунська рада суспільного віщання (яка й приймає рішення щодо призначення директора суспільних телеканалів) вирішила зупинитися на іншій кандидатурі — Левана Кубанеїшвілі, якого, до речі, в розмові з нами Звіад назвав своїм головним конкурентом.

Вже 2007 року після декількох років роботи суспільне телебачення Грузії охопила криза, яка прийшла із суспільно-політичної сфери. У зв’язку з цим голова парламенту заявила, що є намір єдиним парламентським консенсусом обрати нову опікунську раду та нового директора. Звіад цю заяву називає «фактично антизаконною», адже «політичні особи не мають права втручатися в роботу суспільного каналу» — стверджує він. Тогочасний склад ради вирішив не чекати рішення парламенту та власноруч подав у відставку.

Згідно із законом, опікунська рада вибирає парламент. На перших своїх етапах конкурс на заміщення 9 місць в раді абсолютно відкритий. Свої заявки може подавати кожен. За словами Звіада, у цьому році кандидатів було 237. З цього числа президент вибирає по 3 кандидата на кожне місце, тобто 27 людей, список яких передається до парламенту.

Ця процедура, що не позбавлена політичного контексту, сама по собі є спростуванням гарантованого законом принципу невтручання влади у діяльність суспільного телебачення. На щастя, вибори нової опікунської ради співпали з періодом відносного затишшя та переговорів між владою та опозицією. На фоні цього було прийнято рішення, що обидві сторони делегують до складу ради по чотири кандидати, які її найбільше влаштовують. Дев’ята людина, згідно з домовленістю, повинна влаштовувати обидві сторони одночасно.

— Таким чином, рада опікунів стала продуктом політичного консенсусу, — резюмує Звіад.

На жаль, до моменту обрання нового директора політичний діалог не дожив, і домовитися про кандидатуру нового керівника, який влаштовує і опозицію, і владу, вже не вдалося.

Щоб вийти з цього глухого кута, рада опікунів запропонувала провести телевізійні дебати між претендентами на верховенство. Ось тільки значення цього рішення залишається незрозумілим, адже рішення приймають не телеглядачі, а виключно члени ради.

— Я не бачу причин для дебатів з моїми конкурентами, — коментує Звіад. — Якби це було всенародне обговорення, тоді будь ласка... Але оскільки вибір буде робити безпосередньо рада, то, відповідно, у мене питання до ради, а у ради — питання до мене.

1+1=1

У Грузії суспільний канал навіть не один. Їх два. Плюс — два радіоканали. Відмінність першого та другого суспільних телеканалів перебуває в активності. Якщо перший з них працює практично повноцінно, то у другого відсутнє програмування, він тільки іноді транслює прямі включення парламентських засідань, а іноді — кіно. Але.

— Зараз раптом з’явилася якась активність, і 65 депутатів внесли пропозицію передати цей канал православній церкві. Хоч у патріаршества є свій канал, який називається «Іверія» (це давня назва Грузії), але він досить слабкий — і відносно частотних потужностей (за межами Тбілісі він вже не показує), і в розумінні технічному... У зв’язку з тим, що в Грузії видимі прояви релігійного фундаменталізму, я майже впевнений, що цей канал все ж передадуть.

Цікаво, що хоча конституція Грузії (як і в будь-якій демократії, що проголосила себе країні) містить статтю про те, що всі релігії рівні, та нижченаведене пояснення повідомляє про те, що православна церква посідає особливе місце в розвитку грузинської державності. На основі цього пункту, розповідає Звіад, було оформлено конкордат між державою та православною церквою. На його основі нещодавно церква, наприклад, отримала від уряду майно в розмірі 50 млн. доларів у вигляді землі, нерухомості тощо.

— Уряд Грузії в боргу перед патріархом через ту політичну активність, яку він виявляє, — вважає Звіад, і додає. — Церква — найбільш високорейтингова інституція в Грузії, у неї 75—80%. Я боюся того дня, коли це вже почнуть оформлювати офіційно та оголосять державною релігією православ’я.

Тим часом другий суспільний канал вимушений транслювати православні релігійні дійства. І Звіада, як одного з головних претендентів на перемогу, журналісти часто запитували про те, чи буде він пускати у прямий ефір літургії православного Різдва.

— Я не буду, — категорично заявляє він. — Хоч я сам православний. Я переконаний, що релігійне таїнство по телебаченню не передається. Особливо коли по той бік екрана люди сидять з пивом та цигаркою в руках. Є ще питання: якщо ми будемо передавати цю літургію, чому ж не показувати католицьку або Хануку? Адже це суспільне телебачення — канал для всіх. Давайте говорити на цю тему! Дуже цікавими виявилися результати опитування на замовлення фонду «Відкрита Грузія», який показав, що 82% грузинів — активні православні, 49% з них ходять до церкви, 24% щодня моляться і лише 7% читають теологічну літературу. Давайте почнемо дискусію: а наскільки ми православні? Наскільки ми релігійні?

Перший канал суспільного телебачення Звіад вважає млявим, хоча в програмній сітці позначаються декілька програм власного виробництва, інформаційна програма новин, розмовний жанр у вигляді нічних бесід, молодіжна програма «Стіна» — яку журналіст вважає найвдалішою .

— Молоді люди хочуть говорити. Треба дати їм цю можливість. У програмі двоє ведучих — дівчина та хлопець, вони завжди екстравагантно одягнуті і призводять Грузію до культурного шоку.

КОМУНІКАЦІЯ ТА СВОБОДА

Багаторічні польові дослідження грузинського телебачення дали можливість Звіаду створити власну концепцію розвитку суспільного телебачення та право критикувати сьогоднішні підходи до його створення. Двома головними завданнями для суспільного телебачення він вважає комунікацію з суспільством та редакційну свободу всередині каналу.

— Грузії потрібне якісне типове телебачення. — Стверджує він. — Проблема суспільного каналу в тому, що починали вони хорошу справу чи погану, та не було у них почуття комунікації з суспільством. Це те, що я хочу змінити. Необхідно розвивати дуже багато дискусій, щоб питання й тенденції, які виникають в суспільстві, були на виду та обговорювалися. Це дуже важливо. Дискусія як форма і дискусія як контекст. Щодо самої роботи, найголовніше — дати всім співробітникам каналу редакційну незалежність. Не в тому розумінні, що можеш робити, що хочеш. Є базові принципи, на яких тримається редакційна незалежність: дай точні факти, баланс та об’єктивність. Далі — свобода.

З його слів, бюджет каналу досить серйозний (він становить 1,5% від прибуткового податку загалом). Ця сума дозволяє суспільному телебаченню займатися власним виробництвом ток- шоу, пізнавальних програм, культурологічних та історичних фільмів. Крім цього, за радянських часів у грузинського телебачення була дуже хороша база для виробництва телеспектаклів.

— Я хотів би реанімувати цей жанр та додати до цього також виробництво власних серіалів. Тут є ще одне питання: продукуємо ми мильні опери або все-таки телесеріали на базі грузинської літератури, яка, до речі, непогана, але її ніхто ніколи не пропонує, — зазначає Звіад.

Особливий акцент він робить на зв’язок з регіонами та необхідності створення регіональної мережі:

— Ми втрачаємо будь-яку комунікацію з людьми, які мешкають у регіонах, а на мою думку, у суспільного каналу повинен бути вплив та довіра серед усіх громадян Грузії, включаючи Абхазію та Південну Осетію.

За словами Звіада, в Грузії зараз існує проблема нестачі кваліфікованих медіакадрів. Тому одним із завдань суспільного телебачення він вважає внутрішній журналістський аудит: і професійних стандартів, і етичних норм.

ТЕЛЕПРОСТІР ГРУЗІЇ

Серед загальнонаціональних грузинських телеканалів також є приватні «Руставі 2» та «MZE». Звіад Корідзе розповідає, що володіють цими каналами дві компанії. Одна з них — «Грузинська індустріальна група» — належить депутату парламенту Давиду Бежуашвілі та володіє акціями телеканалу «MZE» на 55% та на 45% — «Руставі 2». Друга група «Geo Media Group» зареєстрована на Мальдівах. Її володіння цими каналами вимірюються відповідно 45% та 55%. Хто є власником «Geo Media Group», не вдалося встановити навіть в процесі роботи спеціальної медіа-моніторингової групи, створеної за ініціативи медіа-омбудсмана від «Євроради» Адама Ніхника. Досі грузинська громадськість не поінформована, чиї канали вона дивиться.

— Третя загальнонаціональна приватна компанія наряду з «Руставі 2» та «MZE» — це «Імеді». На даний момент вона закрита й не транслюється, ліцензію у них відібрали. Після смерті Бадрі Патаркацишвілі на володіння телеканалом з одного боку претендує його дружина Інна Гудовадзе, а з другого — з’явився його двоюрідний брат, зареєстрований громадянин США Джозеф Кей (справжнє ім’я — Йосип Какіашвілі). Він заволодів пакетом акцій, які належали найбільшому акціонеру Гео Джаошвілі — виявилося, що не всі 100% належали Бадрі, — пояснює ситуацію Звіад. — Ходять чутки, що насильно в дві години ночі колишнього власника акцій викликали до прокуратури та переоформили ці акції на ім’я Джозефа Кея. Джаошвілі цього не підтверджує і не спростовує, він не хоче навіть говорити на цю тему.

Є також канал «Кавказія», який називають «будка демократії».

— Це типовий «Гайд Парк», — пояснює Звіад. — Заходить, хто хоче, сидить годину-дві, базікає, про що хоче. І ведучий працює в стилі «не будіть мене»... Це розмовний канал, там з’являється тільки опозиція. Так компенсується недостача того, чого немає на інших телеканалах.

У ефірному просторі Грузії є ще досить цікавий канал «Сакартвело». Це мілітаристичний канал. Він також приватний, але у вересні 2007 року оформив ексклюзивний контракт з Міністерством оборони Грузії, та передбачає його (міністерства) інформаційне забезпечення.

— У Грузії є мілітаристська політика. Це чисто пропагандистський канал, там фільми про американо- в’єтнамську війну, корейську війну, там одна пропаганда...

Зараз у суспільного каналу є хороший шанс піти шляхом внутрішньої конкуренції, коли перший канал буде конкурувати з другим, — висловлюється про хитру маркетингову комбінацію Звіад. — Тому що зовнішньої конкуренції немає, зовні — одна пропаганда. Журналістики немає. Медіа — немає. І якщо ми будемо конкурувати з «Руставі 2» або якимось іншим каналом, то також отримаємо пропагандистський канал... А мені б хотілося, щоб люди ставали більш активними, інтерактивними та адекватними!