Екран, що дихає егоїзмом
Сьогодні я підставила колектив. Зовсім несвідомо. Ще раніше я подивилася захоплююче ТБ-шоу «Слабка ланка». Ще раніше — підглянула, що роблять люди «Поза склом», а ще раніше — витратила кругленьку суму на «Супер-лото»…
Так могла би сказати пересічна людина, зреагувавши на той рівень телепродукту, який їй підсовують мало не щодня. Але вона так не скаже, бо звикла. Звикла і не помітила, як мимоволі у ній народилися такі якості, як шалений азарт, жадоба до головних призів (простіше кажучи, до грошей), а також, як не дивно, — риси підступності, «рішучого егоїзму», хитрості. При цьому характерно, що поруч із цим крокують натренований, ерудований інтелект, глибокі знання чи не в кожній сфері життя, швидка спортивна реакція і т. д.
Сьогодні, увімкнувши ввечері телевізор, пересічна людина постане перед альтернативою: блок новин, «мильна» опера, ток-шоу (на ту ж «мильну» тему), дебілуватий мультик, засмальцьований бойовик чи ще якийсь «натурпродукт», переважно трансльований із порушенням авторських прав. Та всі ці «релакси» для сучасної людини міста вже не цікаві. На арену виходять порівняно нові передачі — шоу з солідним призовим фондом.
Здавалось би, що тут такого? Потрапляєш у команду, граєш за правилами, відповідаєш на запитання або виконуєш певні дії, виграєш, забираєш приз і йдеш на всі чотири сторони. «Слабка ланка», «Останній герой», «9-й вал«… Принцип простий — старається вся команда, а виграє тільки один. Якщо колись ще актуальним був відомий тост «чтобы никто и никогда не отрывался от своего колектива», то зараз усе більше актуалізується масовий «гіперіндивідуалізм», опускання до рівня джунглів, де перемагає той, хто сильніший. Але стоп. Тепер ми бачимо, як на екранах перемагає той, хто гнучкіший, підступніший, хитріший. Сила переходить у інший розряд, який використовують лише в поодиноких випадках.
Здорове колективне мислення для більшості з нас залишилося у далекому минулому як стигма, ярлик епохи. Нові комерційні умови диктують свої правила для людей, які поступово у приватному та соціальному житті перетворюються на суперегоїстів. А, може, це саме людина, спотворена минулою обмеженістю у бажаннях, підводить усе під свій спільний знаменник? Звідки, з яких глибин свідомості виринають у людини-особистості ознаки людини-тварини?!
І найгірше те, що ТБ-індустрія, ретельно і глибоко вивчивши людську психологію та психологію мас, зрозуміла, яким чином заполонити все більшу і більшу аудиторію. Дуже простий спосіб — потурати брудним інстинктам індивідуальності, манити її віртуальними й реальними виграшами, показувати, як інші — на екрані — змагаються за нього.
І знову — ось він, наріжний камінь. Будучи частиною команди у подібних шоу, кожен її учасник наперед обирає роль такого собі Юди — зрадника колективу. А ми й не помітили, як уже давно звикли до всіх цих ігор, таких невинних і корисних на перший погляд. Приходимо на роботу, до школи чи ще кудись і, дуже витончено та непомітно для самих себе, застосовуємо засвоєне з екранів практично. Та варто пам’ятати: сьогодні ти найсильніша ланка, а завтра — останній герой. Герой, але останній.
