Епатажне TV
Вашi враження вiд телепередачi «Великий куш» («1+1»)? Що нового вона внесла у ваше уявлення про можливостi телебачення?
Ганна ШЕРМАН, «Телекритика»:
— Не можу сказати, що поява «Великого куша» на «1+1» сама собою справила на мене сильне враження. Набагато більше вразило те, що нинішній телесезон почався з появи досить значної кількості такого роду російської телепродукції у вітчизняному ефірі. І тривогу в цьому випадкові викликає не так давно очевидне падіння моралі, як беззастережна капітуляція вітчизняного телевиробництва. Тут варто говорити не так про нові можливості як такі, як про сферу застосування цих можливостей. Адже загальновідомо, що більшість наукових відкриттів і технічних винаходів спочатку так чи інакше були пов’язанi з військовими розробками і вже потім вони застосовувалися й поширювалися в мирних цілях. Щоправда, від цього вони не ставали більш безпечними.
Ризикну передбачити, що нинішній інтерес телебачення до скандальних шоу пов’язаний, якщо так можна висловитися, з «конверсійними» процесами в сфері чорно-білих політичних піартехнологій. Відпрацьовані моделі всіляких воєн компроматів, скандальних розслідувань і публічного з’ясування, обкатані на електораті в гонитві за політичним рейтингом, виявляються цілком ефективними й у боротьбі за рейтинг глядачів. Адже, якщо вдуматися, все, що відбувається у «Великому куші», ми вже, за великим рахунком, бачили, нам уже не раз показували й доводили, які добрі бувають усі без винятку засоби.
Що стосується наслідків, то й тут усе цілком передбачуване, хоч і не втішне. Як «мирний атом — у кожен дім». Принадно й рентабельно, поки не призводить до глобальної техногенної екологічної катастрофи. Тепер ми можемо, сидячи вдома біля екрана телевізора, спостерігати, як щось подібне відбувається в нашій гуманітарній сфері.
Катерина КОТЕНКО, виконавчий директор Асоціації мережевих телерадіомовників України:
— Якщо говорити з точки зору професійного українського телебачення, то це нова ера скандальних шоу в Україні. «Великий куш» — це апофеоз всього скандалу, який тільки може бути. Тішить тільки одне, що люди, які його роблять, і ставили собі за мету таку скандальність. Вони на неї працюють. Тому їх можна поважати вже за те, що вони працюють на ту мету, яку вони перед собою поставили. З особистого погляду шоу мені не дуже подобається. Нове в цій програмі — як можна технологічно зробити скандальне шоу. Тобто з використанням нових технологій, різних підходів до репортерської роботи, до роботи ведучого. Ведучий швидше там виступає не як ведучий, суддя, а як автор. І, звичайно, Отар Кушанашвілі як автор транслює свої моральні цінності, свої особисті критерії. Показано, як за допомогою високотехнологічних моментів можна зробити скандальне шоу. Якщо йдеться про шоу типу «Великого куша», то навіть немає різниці, де воно було зроблене. Не вважаю, якщо б це було українське шоу — воно було б цікавіше. Проблеми одні й ті ж самі. Можливо, що у цьому випадку більше б людей дивилися ще й через те, що змогли б упізнати в цій програмі своїх сусідів, знайомих, колег по роботі.
Віктор ПРИХОДЬКО, продюсер компанії «Про-ТБ»:
— На мій погляд, «Великий куш» — одна з кращих програм сучасного телебачення, тому що вона яскрава і запам’ятовується, в ній є те, що так люблять глядачі, — інтрига. Отар — приваблива людина, дуже дотепна, весела й сонячна. Однак його імідж, який устоявся, як мені здається, трохи заважає програмі. Всі знають, що він містифікатор і вигадник, тому не сильно вірять у правдивість історій, які пропонуються.
Сергій ПРОСКУРНЯ, творець міжнародного театрального фестивалю «Березілля»:
— Моє відчуття таке, що «Великий куш» розрахований на обивателя. Програма не розвиває інтелекту, а занурює людину до сфери побутових психологічних проблем. Не філософських. Можливо вона працює як психотерапевтичний прийом — «як добре, що все це сталося не зі мною, і не в моїй родині», — не знаю. Гадаю, що ведучий Отар Кушанашвілі не є носієм якоїсь надідеї — він не доносить мораль. Я проти моралізації і в мистецтві, і на телебаченні, але я за те, щоб це було цікаве проведення часу, а не нав’язлива маніакальність. Щодо жанру, то тут явний перебір. І тому іронічна комедія перетворилася на жорсткий фарс.
Ольга СУМСЬКА і Віталій БОРИСЮК, акторська пара:
— Отар — дуже талановита людина. Кажуть, що він іноді дуже зухвалий і самовпевнений, але ми впевнені, що це лише частина його іміджу, який відбувся. Він — «бренд програми», і він тримає свою марку, не опускаючись до прання брудної білизни.
«Великий куш» абсолютно відповідає поняттю «ток-шоу», але, знаючи Кушанашвілі ще за програмою «Акули пера», можу сказати, що його таланти й інтелектуальні можливості далеко не вписуються у вузькі рамки «Куша». Єдине, чого не можу зрозуміти, — невже відомі люди, які приходять на програму, не знають, яке викриття на них чекає?
Ще, мабуть, таке шоу не повинне виходити рано ввечері, а лишень уночі. А оскільки в нього високі рейтинги, чи не це говорить саме за себе?
Андрій КИСЛОВ, керівник відділу культури тижневика «Влада і політика»:
— «Великий куш» — це явно американський формат. Можливо, він існує й у Європі, але ці речі, я гадаю, виглядають розрядкою лише для західних людей, а оскільки наше життя і так вельми непросте — у вітчизняному телеваріанті вони просто переобтяжливі. Зараз виявилася «вольова» тенденція — люди не думають куди, навіщо й заради чого йдуть — їх веде прояв чиєїсь волі. Волі брутальної. Це є дуже показовим. Хотілося б, щоб людей вело до сфери розуму, а не до вольових, надмірних емоцій. Хоча, безперечно, такі формати — як і всілякі бойовики, серіали — приваблюють телебачення, демонструють сферу почуттів. Подібне до «Великого куша» ми бачимо в тролейбусі, на вулицях, в парадних. Мабуть — це правда життя, але правда життя передусім цікава тим, як ми її трактуємо. Чим цікаві комуністи та їхнiй огидний режим, так це своєю помилковою антропологією. Це було ідеалістичне уявлення: якщо людину правильно виховати — вона буде доброю. Наслідок цього — найсуворіша цензура, внаслідок якої люди отримували дуже якісний продукт. Інша річ, що вони не знаходили в ньому правди життя — селян примушували дивитися балет «Лебедине озеро». Комуністи помилялися. Але зараз склалася ситуація, коли ми абсолютно не маємо уявлення про те, якою має бути людина, і годуємо її всім чим завгодно. Все перетворюється на цирк із ліліпутами, диким реготом і перекиданням під куполом. Ця програма — показ вульгарності, без будь-якого сорому. Вона, мабуть, принесе відвертий цинічний комерціоналізм. Через свою незвичність «Куш» буде дуже рейтинговим. Абсолютне комерційне явище, яке існує за рахунок глядачів. Дуже цікаво, що, здавалося б, те ж американське телебачення при повній відсутності оголеної натури й насильства (в кадрі немає вбитих і немає крові) створює враження відвертої вульгарності. Відомо — та американці цього й не приховують — що головна їхня цінність — гроші. Телебачення не посідає в їхній свідомості такого величезного місця, як це відбувається в нас. У них інше ставлення. На жаль, незважаючи на всю славнозвісну духовність, ми реагуємо на телевидовища абсолютно іншим чином.
Від редакції. А що думає з цього приводу наш шановний читач?
