Ганна ШУЛЬГIНА: «Важко всім. Але перемагають оптимісти»

Тепер уже абсолютно неможливо уявити ICTV без «Вечірніх вістей», а «Вісті» — без внутрішньо зібраної холоднувато серйозної і, попри це, чарівно привабливої телеведучої Ганни Шульгіної. На якусь мить я навіть розгубився, побачивши її поза екраном, — усміхнену, привітну, розкуту й навіть у строгому костюмі анітрішки не схожу на свого суворого теледвійника.

— Ганно, як шкода, що глядачі так рідко бачать твою усмішку.

— Що вдієш, новини здебiльшого серйозні, невеселі, доводиться бути стриманою. Проте для «Вечірніх вістей» — адже люди втомлюються від денних клопотів — «на десерт» обов’язково пропонуємо легкий, смішний і кумедний сюжет. Отоді я дозволяю собі трішки розслабитися.

— А пам’ятаєш свій перший вихід в ефір?

— Ще б пак! На четвертому курсі факультету кібернетики мене, студентку Київського держуніверситету, запросили випробувати себе у ролі ведучої «Економічного дайджесту» на каналі «ЮТаР». Згодом було агентство «Експрес-Інформ», де мене й помітив Микола Канішевський. Так от, моє явлення народу відбулося на «ЮТаРі». Я страшенно боялася камери й мало не тремтіла від страху. Зате знайомі захоплювалися: «О-о, як здорово, ми тебе по телевізору бачили!» Пам’ятаю, наприкінці однієї з перших передач на межі сил я з великим полегшенням зітхнула: «У-ух» і просто повалилася на стіл. Якимось чином епізод пішов у ефір. Мабуть, виглядало це справді ефектно... Оцінивши себе зі сторони, я зрозуміла, потрібно багато чого вчитися: умінню триматися, говорити. Український опановувала в театральному інституті, багато працювала над орфоепією...

— Твої близькі — постійні глядачі «Вістей»?

— Батьки не лише дивляться передачу, а й критикують, радять: то їм піджак мій не подобається, то зачіска. Беззастережно подобаюся, напевне, тільки моєму улюбленцеві — довгошерстій таксі Гансу Ульріху Руделю і його подружці Микиті, собачці батьків.

— Не може бути. Переконаний, що багато телеглядачів у тебе просто закохані й освідчуються в цьому просто на вулиці.

— А от і ні. Адже перед камерою я така собі солідна всезнаюча пані, а в житті — зовсім інакша. Мені навіть маскуватися не потрібно, просто знімаю окуляри, які ненавиджу, і розчиняюсь у натовпі. Лише одного разу на подільському базарі до мене підійшла тітонька: «А я вас упізнала, ви — «Вісті!» Підозрюю, що видали мене саме окуляри.

— Ганно, а «від кого» ти вдягаєшся?

— Раніше костюми надавав будинок моделей «Стиль і мода». Тепер там почався ремонт. Кілька цікавих моделей придбало рідне інформаційне агентство «Вікна». Зачіску та макіяж роблю сама. А вихідними днями дістаю величезне задоволення від спортивного, вільного стилю вбрання.

— А час для захоплень залишається?

— На жаль, небагато. Іноді перечитую захоплюючі детективи Сідні Шелдона й Олександри Мариніної — тікаю від вселенських проблем. Ще мені подобається вирощувати різноманітні екзотичні рослини — їх у мене не менше двадцяти п’яти. Правда, плющ білий канадський з величезним розкішним листям не росте, і край.

— Можливо, йому бракує твоєї любові та ласки? І кому, цікаво дізнатися, вони дістаються?

— (Після паузи) Є в мене Велике Кохання. Таке, що боюся його відлякнути, нехай краще залишиться таємницею.

— Скажи, а що тобі дарують на день народження?

— Обожнюю вишукані парфуми. Зараз насолоджуюся неповторними «Ескадо» й «Океаном мрії». А найбільш пам’ятний подарунок з дитинства: у чотирнадцять років мені подарували роликову дошку «Skate-board», і я вперто день у день злітала з неї, поки не опанувала так добре, що й зараз могла б прокататися.

— Завзятість завжди допомагала тобі досягнути мети?

— Наполегливості мені не позичати. І все-таки, те, на що інші витрачають роки, до мене приходить якось підозріло легко й несподівано, неначе кимось усе в моїй долі вирiшено наперед. Я досі не знаю, яким дивом телебачення сталось у моєму житті, але тепер себе без нього не мислю.

— І ні про що більше не мрієш?

— Я щаслива, про що ж іще можна мріяти?!

— Що ти побажала б телеглядачам і читачам газети «День»?

— Не здаватися. Важко всім, але перемагають невиправні оптимісти. Нехай у кожного будуть свої «Вікна» й будинок, у якому його чекають.

№218 13.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»