Iгор УГОЛЬНIКОВ: На ТБ нині модно згущати фарби

– Ігоре, чим ваша нова програма відрізняється від «Доброго вечора» зразка 97-го року?

– Зі щоденної вона перетворилася на тижневу, а з інформаційно-розважальної — на розважальну. Усе це сталося тому, що я змінив орієнтацію і повертаюся із телефункціонерів в артисти. Ми відмовилися від журнальної системи програми, де в нас було трішки розмов, трішки танців, трішки жартів. У нас буде лише один гість, котрому ми пропонуємо грати в певну гру. Тепер ми рухаємося в бік театралізації.

– За яким принципом ви добираєте своїх гостей?

– У програмі з’являтимуться лише ті люди, котрі вкрай цікаві нам.

– Ніхто не чекав кризи — ні ви, ні я. Усі готувалися до роботи. До мене, як до чоловіка творчого, надійшла пропозиція. Коли мені кажуть, що можна творити, то я, закусивши вудила, починаю працювати. Так, звісно, нині нелегко. Проте я існую при основному продюсері, й коли він скаже, що немає змоги далі знімати програму, то я поїду додому й чекатиму на кращі часи.

– Яким чином ви знаходите сили, аби в сьогоднішній важкий час розважати людей?

– Це моє призначення в житті — розважати людей. На телебаченні нині багато хто згущає фарби: навіть із простої події роблять щось жахливе. Моїм завданням завжди було заспокоювати людей, трішки їх розважати та підбадьорювати. Це я робитиму й тепер.

– Чим ви займалися, поки не виходила передача?

– Мабуть, ви пам’ятаєте, що коли закрили програму, я не дав жодного інтерв’ю. І зараз також не хотів би обговорювати цю тему, чому закрили програму, хто в цьому винен. У мене є чітка і ясна позиція — є замовлення, я його виконую. Немає замовлення — не виконую. Коли немає роботи на телебаченні, то займаюся іншими справами. Приміром, запускаю телеспектакль, пишу кіносценарій. Хоча нині запускати водночас і телеспектакль, і телепрограму буде важко. Трішки розберуся з «Добрим вечором», тоді візьмуся за спектакль.

– А про що буде ваш спектакль?

– Це буде антреприза. Не хотілося б розкривати таємниці. Єдине, що можу сказати: його поставлено за італійською п’єсою і гратиму в ньому я з Оленою Яковлєвою. Крім того, я виконавчий продюсер спектаклю. Я зрозумів, що сьогодні не можна бути остаточно лише творцем — нині слід керувати своєю творчістю, хоча б на рівні продюсування.

– Що ви можете сказати про кіносценарій?

– Це буде музична різдвяна комедія. Зараз із моїм співавтором ми закінчуємо працювати над сценарієм і вже є попередня домовленість із серйозним кінопродюсером. Однак тепер я розумію, до нього підходити небезпечно: можна заробити нервовий зрив чи пігулкою депресанту в голову.

– Чи надходять до вас пропозиції зніматись у кіно?

– Вони є завжди, але, на жаль, мені майже завжди пропонують одне й те саме. Такий собі Піскунов у різних іпостасях. Тож я змушений відмовлятися. Я ж либонь можу грати різні ролі й бути різним. А загалом, мрію зняти хороший музичний фільм, яких за останні десять років не з’являлося на наших екранах.

– Чи пропонували вам попрацювати на інших телеканалах?

– Я працював на ГРТ, виконував замовлення НТБ. Я готовий працювати для будь-якого каналу, коли мені запропонують щось цікаве. За ті півроку, що я не працював, у моїй оселі пролунало безліч дзвінків із пропозиціями про роботу. Формулювання було таке: «Ви ж зараз однаково без роботи, а про гроші домовимося». А я відбувався жартами й казав, нібито мені запропонували вести «Прогноз погоди», і в даний момент я зайнятий, позаяк відшліфовую рухи руки. Уявіть собі, вони це серйозно сприймали.

– Як ви ставитеся до критики?

– Я завжди сприймаю критику з неабиякою зацікавленістю, позаяк намагаюся зрозуміти, чому людина мене критикує. Чого вона хоче цим досягти? Коли допомогти мені, то слухатиму з увагою. Коли його душить злоба чи ненависть щодо мене, то це зовсім інша річ. Проте в кожному випадку я ні на кого не ображаюся.

– Яким ви бачите наше майбутнє?

– За натурою я оптиміст, причому мислячий. За сьогоднішньої кризи важко сподіватися, що на телебаченні це ніяк не позначиться. Годі розраховувати на безхмарне, спокійне життя. А в нас його, власне, й не було ніколи. Завжди є свої складності, до яких я готовий. Моє завдання — працювати. Наостанок я розповім анекдот, який характеризує нашу ситуацію. Сидить гава на суку, тримає у дзьобі сир і думає: «Зараз прийде лисиця, буде мене улещувати. Я, звісно, піддамся, і вона попросить заспівати. А співаю я гарно! Далі я заспіваю, і сир у мене випаде. Лисиця його схопить... Ні, не співатиму!» Приходить лисиця, бере здоровенного кийка і б’є ним гаву. Гава отетеріла, випустила сир: «Ні фіга собі, байку скоротили!» Так от, я зичу всім, аби ні нас, ні нашу роботу не скоротили, і щоб ми заздалегідь знали, що має бути далі. Щоб не приходила якась мерзота з кийком і не била по пиці. Як намітили собі, так і робимо.

№178 18.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»