Інвестігейтори в Україні

Жанр журналістського розслідування чи не найвичерпніше з усіх журналістських жанрів демонструє соціальну функцію мас-медіа. Як явище, журналістика саме у вигляді журналістського розслідування стає найефективнішою і найкориснішою для суспільства. Журналіст, який береться, наприклад, за пошук зниклих з бюджету мільйонів, керується відчуттям соціальної відповідальності, моральними принципами й потягом до справедливості. Приблизно таке уявлення про жанр журналістського розслідування випливає з медійних підручників. Але якщо оцінювати реальність тверезо, то ініціатива докопуватися до правди не виникає на порожньому місці. І встановлення справедливості тут зовсім не найперша причина. Майже завжди в журналістського розслідування є замовник. Отже, причина — не почуття соціальної відповідальності з боку журналіста, а фізична особа, яка зацікавлена в тих чи інших результатах розслідування. Чи має право таке розслідування «на замовлення» претендувати на сферу суспільно важливих — це питання. Хоча в будь-якому разі процес розплутування підозрілого клубка подій (особливо пов’язаних із політиками) — справа не з легких, вона передбачає довгу, кропітку, не без інтриг і детективної фабули роботу журналіста з людьми, різними документами, уміння вловлювати справжній зміст висловлювань і, зрештою, бути кмітливим. Тих, на кому тримається цей жанр, ще називають «інвестігейторами» (від англійського investigation — розслідування).

У нашій країні в силу зрозумілих причин поняття журналістського розслідування автоматично пов’язують із викриттям влади, незаконних дій політиків і корупції на всіх рівнях — починаючи із сільради й закінчуючи Верховною Радою. І це логічно. Цікаво, що в найрозвиненіших країнах світу об’єктом для діяльності інвестігейтора може стати навіть котячий корм, для виготовлення якого, як виявляється, використовують мертвих тварин. Таке розслідування обов’язково стане сенсацією — але у західному світі.

Залежно від засобу масової інформації, в якому працює журналіст, кардинально змінюється специфіка журналістського розслідування. Так, на телебаченні, на відміну від преси, важливою є не тільки сама інформація, викриті факти, а й відповідна картинка, яка це підтверджує. Але в будь-якому випадку при роботі інвестігейтора постає питання про захист журналіста. Молода київська журналістка, яка працює в одному з найбільш рейтингових українських видань, провівши гучне розслідування в цьогорічний передвиборний період, створила серйозні проблеми для соціологічної науки, довівши її продажність. І так невисока довіра до всіляких досліджень громадської думки напередодні волевиявлення народу тепер, здається, зовсім нівелювалася. «Це була провокація, яка планувалася по ходу, — зізнається журналістка, — я не думала, що все зайде аж так далеко.» Найгірше те, що, зберігаючи своє законне право на анонімність, вона попросила не підписувати її іменем опублікований скандальний матеріал, побоюючись можливих переслідувань. Утім, редакція проігнорувала це її прохання й поставила під сенсаційною статтею справжні ім’я та прізвище інвестігейтора. З журналісткою наразі все гаразд, їй ніхто не погрожує, на неї ніхто не полює. Але ж усе могло бути інакше, й сам факт такого ставлення редакції до законних прав журналістів — це вже серйозний симптом.

Спеціалісти підтверджують, що в Україні жанр журналістського розслідування фактично майже не використовується. Об’єктивні причини цього визначити складно. «День» звернувся до думки медіа-фахівців.

Ігор СЛІСАРЕНКО, телеведучий:

— Журналістські розслідування не люблять у будь- якій країні. В Україні ситуація дещо специфічна, тому що гравці політичного процесу самі зливають стільки інформації, стільки компромату, стільки звинувачень, що журналістам просто не доводиться навіть мати справу з цим жанром. Інша річ, що, згідно зі здоровим глуздом, журналістське розслідування мало б мати якийсь фінал — правовий, політичний. Але нічого такого немає. І тут ще треба дивитися, хто замовляє подібні публікації. Вони не виникають на порожньому місті. Завжди треба розуміти кому в цей час таке розслідування вигідне. На телебаченні журналістське розслідування — особливо складна справа: потрібне відео, усе необхідне устаткування. Але знову ж таки, сам жанр на телебаченні зараз не в попиті.

Андрій МУРАВСЬКИЙ, журналіст:

— Історичний досвід свідчить, що суспільство проявляє зацікавленість до такого роду інформації в певний період, потім воно перенасичується нею і жанр журналістського розслідування стає, скажімо, не популярним. Ми можемо навести як приклад розвиток журналістики в США: до Великої депресії у них також була висока популярність журналістських розслідувань, робили навіть окремі спеціалізовані видання. Те ж саме було й у Швеції. В Україні за часів Кучми до помаранчевої революції цей жанр також спостерігався. Можливо, причина занепаду полягає в тому, що суспільство вже отримало свою дозу. Окрім цього, фінансово ЗМІ невигідно тримати журналіста, який присвячує дуже багато часу пошуку інформації. Особисто я знаю малу кількість журналістів, які б займалися лише розслідуваннями. Все це відбувається побічно.

Сьогодні у своїх матеріалах журналісти ніби виправдовуються перед читачами, відчувається, що на краще нічого змінити не можна. Те саме було й із американськими журналістами, які вірили, що вони змінять країну. Але згодом зрозуміли, що це система, яку не можна здолати, потрібно боротися з конкретними особами, а не з системою. Хоча, звичайно, критична інформація й донині з’являється. Для того, щоб журналістське розслідування було якісним, журналіст має бути зацікавленим у його результаті, має бути одержимим тим, що знайдене потрібно донести суспільству.

Євген ФЕДЧЕНКО, директор Могилянської школи журналістики:

— На те, що журналістське розслідування сьогодні непопулярне в Україні, є кілька причин. Перша — це ризикованість. У нас є мало журналістів, які б відчували, що журналістське розслідування потрібне. У них має бути професійний обов’язок шукати правду й розслідувати якісь приховані факти. Хоча це є основним, але мало журналістів відчувають захищеність у процесі журналістського розслідування. Жоден журналіст не має гарантії, що те розслідування, яке він проводить, узагалі комусь потрібне.

Якщо в нас сьогодні є свобода слова, можна знаходити цікаві факти, робити дослідження, але це ні на що не впливає. Можна викривати дуже багато фактів корупції, зловживань, абсолютно публічно наводити докази на підтвердження тієї чи іншої версії тощо. Але після цього ніякої відповідальності — ні громадської, ні якоїсь іншої — немає. Має відбуватися професіоналізація журналістського середовища, де журналістське розслідування займатиме чільне місце. І знову ж таки, престиж професії журналіста має бути дуже високим. Розслідування повинно бути професійним, забирати багато часу та зусиль від журналіста. Він повинен мати бажання докопатися до істини, не переслідуючи, окрім вищесказаного, жодних інших умов. Не виконувати чиїхось замовлень. Яскравим прикладом журналістських розслідування можемо назвати низку матеріалів по справі Гонгадзе.

Це далеко не все, що можна й треба сказати про жанр журналістського розслідування в Україні. Ми спробуємо цю тему розширити в наступних випусках «Дня».