«Казкова Русь» із неказковим підтекстом

Упродовж минулого тижня українські користувачі в пошуковику Google найбільше шукали мультсеріал «Казкова Русь». Про це повідомляє «Медіа-бізнес». Творіння студії «Квартал-95», прем’єра якого відбулась у програмі «Вечірній Київ» на «1+1» 16 листопада (наразі було показано дві серії мультику), спричинило майже «вибух» інтернет-аудиторії й водночас викликало чимало обговорень на спеціалізованих медіа-платформах. Неоднозначні посили й мета авторів, а також гумор нижче плінтуса — такі, в основному, відгуки медіа-експертів.

Треба сказати, що перед тим, як основні проекти студії «Квартал-95» з початком жовтня перекочували з «Інтеру» на «1+1», старанно поширювалися чутки, що «кварталівці» втікають на «плюси» від цензури. Тому очікувалося, що новий заявлений проект, який самі творці охарактеризували як політичний мультфільм, буде чимось на кшталт політичної сатири (згідно із сюжетом, сучасна політична українська дійсність метафоризується; дія відбувається в царстві Казкова Русь, яким править Віктор ІІ). Утім, вочевидь, автори ставили перед собою іншу мету. Сам Володимир Зеленський, який начитує закадровий текст, каже в другій серії: «Ну, не будем прогибаться, продолжаем издеваться». Чи то завадило «кварталівцям» бажання зробити мультфільм аж надто «стьобним», чи в них були інші приховані мотиви, — але якісної політичної сатири не вийшло.

«Кварталівцям» відчайдушно забракло найголовнішого в політичній сатирі — спроможності гостро й точно відобразити головні тенденції, суть того, що відбувається в країні. Тому вийшло не смішно. Сатира ця вкрай бідна на актуальні політичні алюзії — її персонажі порожні, пласкі й стереотипні, а сюжетні ходи примітивні, — пише у своїй колонці «Казкова дурня за межею фолу» («Телекритика») Отар ДОВЖЕНКО. — ...Сатира ця, судячи з першого випуску «Казкової Русі», хоч і опускається нижче поясу, але залишається напрочуд лагідною до представників влади. Автори ніби й сміються з можновладців, одначе роблять наголос на найневинніших їхніх хибах. Азаров погано говорить, Янукович любить поспати, Литвин диригує ляльковим парламентом... Янукович, до того ж, «сильною рукою» (улюблена постсовкова ідеологема) дає стусана Шустеру, причепливого «песика Мустафу» футболить за виднокрай, а пародійна Тимошенко, ув’язнена у вежі, фактично зізнається в тому, що «покупала по завышенной цене». Словом, у квазісатиричному мультфільмі ненав’язливо розставлені акценти, вигідні владі».

Образи деяких персонажів справді не смішні, а швидше принизливі. Згадаймо хоча б «кролика Сеню», «Шляшка» чи «песика Мустафу». Історія з Мустафою Найємом (у мультфільмі песик належить глашатаю Шустрому, всіма буває битий, а в першій частині ще й нюхає п’яту точку царя ) взагалі вийшла за рамки навіть чорного гумору. Натомість лідер комуністів Петро Симоненко бігає в костюмі Робін Гуда й «злато часто забирает у богатых, вредных» (навіть казкова назва цього персонажа «добрый Симоненин»).

«Це — гумор, як кажуть у Росії, в петросянівському стилі нижче плінтуса. Більше тут нічого не скажеш. Якщо це — політична сатира, то — в стилістиці, розрахованій на жлобську аудиторію. От і все. За таке просто б’ють по писку. Сто років тому авторам би не тисли руку. Зараз інші часи, звісно», — прокоментував мультфільм медіа-експерт, публіцист Сергій ГРАБОВСЬКИЙ.

Утім, гумор за межею фолу — ще півбіди. Доволі небезпечно інше. Середньостатистичний українець цю казочку сприймає доволі добродушно, а, відповідно, справжні політики асоціюються в його свідомості з тими образами, які нав’язують «кварталівці» — й не лише у мультфільмі «Казкова Русь», а й у щотижневих випусках «Вечірнього кварталу». У результаті втрачається розуміння реального стану речей. Питання полягає лише в одному: гумор «Кварталу», на якому кілька років сидить половина країни, — це цілеспрямована маніпуляція чи наслідок не надто глибокого розуміння країни, її історії та суспільних процесів самими творцями?

— Передусім хотілося б звернути увагу на дивну, якщо не сказати — неадекватну, художню форму цього політмультику, — говорить у коментарі «Дню» кінознавець Володимир ВОЙТЕНКО. — Уся стилістика та й образність (не стану їх детально аналізувати — для тих, хто бачив, зрозуміло) є чомусь запозиченою з російської культурної традиції, яка продовжується нині, скажімо, в повнометражних анімаційних фільмах пітерської студії «Мельница». Тобто якщо прибрати звук, то це ніби щось про «казкову Росію», як мінімум. Коли ж звук увімкнути, то часом здається, що росіянами й зроблено, — цілком постає образ держави failed state. Ніби на підтвердження думки, нещодавно висловленої у «Дні» Юрієм Щербаком: «Тема України як failed state стала останнім часом особливо модною серед певного кола російських політологів — «запеклих друзів України». Бо всі політичні персонажі мультику постають абсолютно неповносправними й оперетковими нікчемами, що легко вкладається у вже майже столітню традицію потрактування українських державотворчих інтенцій. Мовляв, ну якою може бути та ідея, якщо її намагаються втілювати всуціль люди-нікчеми?.. Якщо ж є інші пояснення пропонованих стилістики, образності та змісту, то цікаво було б почути... Зрештою — те, що всіх українських політичних персонажей виведено (нехай і в подібних одежах та декораціях) такими, — це вже ознаки такої-сякої сатири, безумовно. Але, знову ж, висміюються переважно не так їхні політичні вчинки, як психофізичні особливості й характери, так звані людські слабкості (з різною мірою смаку, часом — нижче пояса) тощо. Мені можна заперечити, мовляв, далі буде... Ну, що буде, те й побачимо. Побачили поки що це. І для когось це — надзвичайно політсатирично й сміливо, що має свідчити про свободу слова в країні. Для когось це — в рамках дозволеного, з метою випускання соціальної пари після виборів. Та до останньої тези є запитання: якщо це хтось дозволяє, то в якому місці розташована сама «дозволялка»?