Коли камертон фальшивить...

У телевізійному просторі України своєрідним камертоном інформаційних потоків має бути Перший Національний телеканал, очолюваний нині паном Аласанія. Але треба із сумом визнати, що Перший рідко виступає в такій якості. Досить часто відбуваються прикрі збої. Ось і нещодавно на Першому під гаслом «Єдина країна» (і мабуть, повністю російськомовна, оскільки жодного слова українською в студії не звучало) один політолог, Андрій Мішин, з апломбом розповідав кремлівські казки про те, що нібито в Україні нині є «партія війни» і «партія миру». Ми це вже чули. Проте мир можливий або внаслідок поразки — капітуляції, або внаслідок перемоги. Тому насправді у нас є партія перемоги і партія поразки, партія національного опору і партія капітуляції. А цинічні «миротворці» з кремлівськими інтонаціями штовхають нас до того, щоб стати навколішки перед російським диктатором. Їхній голос — це голос «русского мира». Чому пан Аласанія вважає за можливе надавати головний канал країни таким сумнівним глашатаям більш ніж сумнівних «послань»? До речі, політолог Мішин зізнався, що нещодавно взяв участь у програмі російського військового телеканала «Звезда». Немає нічого дивного в тому, що фігурант висловився за проведення виборів на окупованих територіях Донбасу. Це логічно випливає з його загальної позиції. Шкода, що Перший Національний так і не став тим, чим покликаний бути в українському суспільстві — соціально-політичним камертоном. Замість цього — демонстрація ідеологічної всеїдності, що є надзвичайно шкідливим у воюючій країні. Канал «1+1» показав, як судили ветерана-добровольця з батальйону «Айдар» Валентина Лихоліта. Судили за доносом одного з луганських керівників, яких звинувачують у сепаратизмі, навіть порушили проти нього кримінальну справу, а потім зам’яли. Ось такі тепер у нас часи: сепаратисти переслідують патріотів руками українських прокурорів, суддів і політиків. Сотні добровольців ув’язнено, але жоден (!) чиновник не покараний за сепаратизм, окрім одіозної Неллі Штепи, з якою влада вже не знає, що робити. Така політика Петра Порошенка та його партії БПП. У ефірі радіо «Промінь» Олесь Доній розповідав, що 2014 року ще в статусі народного депутата він в особистій розмові з Президентом просив забезпечити бронетехнікою батальйон «Айдар». За словами Донія, Президент почав на нього кричати, називаючи добровольців «насильниками і мародерами». Але добровольці — це озброєний український народ, якого влада ненавидить і боїться. До речі, якщо і були в ході бойових дій якісь ексцеси, то це результат відмови Президента оголосити під час війни воєнний стан. Унаслідок цього учасників збройної боротьби судять за законами мирного часу, що породжує безліч безглуздостей і несправедливостей.

Війна має свої закони і правила, які значно відрізняються від норм мирного періоду. Чи потрібна нам правова система, за якої можна безкарно розкрадати країну і разом із тим легко і без проблем посадити у в’язницю людей, які захищали Україну? Добровольці зупинили російську навалу, і тепер на них полюють наші так звані правоохоронці, а на тлі їхнього полювання всілякі корупціонери, посміявшись над українським правосуддям, спокійно виїжджають за кордон, щоб там насолоджуватися вкраденими в українського народу мільярдами.

«МЕНТАЛЬНІСТЬ ВОЄННОГО ЧАСУ»

В інтерв’ю журналістці «Бульвару Гордона» Наталії Авалі голова Закарпатської обласної адміністрації Геннадій Москаль, який тричі працював у Криму на високих посадах, трохи пояснив, що таке «ментальність воєнного часу».

«Відразу після Майдану всіх запитували, що робити. Про мене ніхто навіть не згадав. Але якби запитали, я б відповів: висадіть у повітря Керченську переправу до чортової матері раз і назавжди! ...Окрім морського, іншого шляху до Криму не було. Повітря? Вигнати всіх курсантів, солдатів, міліцію — нехай грають у карти на аеродромі. Жоден літак сісти не зможе. А хіба не можна було на рейд кораблі вивести?

...Що з того, що оточили Верховну раду (Криму. — І.Л.)? Вивести п’ять танків і змести її з лиця землі, разом із тими, хто там перебував, і сказати: «Якщо хтось ще щось хоче захоплювати, його така ж доля чекає». Оповістили б потім триденний траур, на цьому б все і закінчилося. Але всі хотіли мирно, нічого не роблячи, вирішувати».

— Журналістка: «Це ж не гуманно...»

— Москаль: «Так. Але це правила війни! Виграє сміливий, розумний і безкомпромісний. Сопливий тюхтій на війні лише шкодить і сіє паніку. Ми зараз програємо тому, що всі хочуть бути ввічливими, культурними, але ніхто не бажає взяти відповідальність».

Гадаю, справа не в «ввічливості та культурності», а в страхові й егоїзмі чинної олігархічної влади України. Хай би як там було, після оголошення про арешт Валентина Лихоліта добровольці заблокували суд і почали ставити намети на Хрещатику. Інші несли шини під будівлю суду. «Горіла шина, палала»... Перехожі почали приєднуватися до добровольців. Запахло третім Майданом. Але тут з’явився Генпрокурор Луценко і розрядив ситуацію. Добре, що вистачило у влади мізків не влаштовувати повстання на рівному місці. У даному конкретному випадку вистачило. Проте пружина стискується.

КОЛАБОРАНТИ ПОВИННІ ВІДПОВІСТИ

На ТРК «Черноморская» соціолог Марія Золкіна давала свою оцінку подіям у звільнених районах Донбасу. Я завжди з цікавістю слухаю її справді професійні глибокі коментарі. Приємно, коли людина добре знає свою справу, коли чітко мислить і зрозуміло викладає судження. На її думку, Україна в чомусь програла мирну боротьбу на контрольованих нею територіях. Як вона сказала: «Завдання покарання активних сепаратистів, очищення від них рядів чиновників і силовиків у звільнених районах Донеччини і Луганщини на вищому рівні навіть не було поставлене». На думку луганчанки Золкіної, краще заморозити ситуацію на сході, ніж приймати анклави, що утворилися там, до складу України на умовах Путіна.

На радіо «Ера-FM», де нині працює Матвій Ганапольський, який покинув радіо «Вести» (і, мабуть, дуже вчасно), ведучий поставив питання слухачам: «Що робити після повернення української армії на східний Донбас з тими місцевими жителями, які люто ненавидять Україну?» Питання у Матвія виникло після того, як в Інтернеті він побачив кадри, де донбасівський дідусь проклинав Україну і бив палицею зв’язаного українського полоненого, якого привели бандити.

Треба звернутися до досвіду інших держав. Наприклад, у Франції після 1944 року було страчено понад 100 тисяч колаборантів. До страти засудили і героя Першої світової війни маршала Анрі Петена, але йому вищу міру замінили довічним ув’язненням. А в Норвегії, де після Другої світової налічувалося близько трьох мільйонів населення, понад 700 осіб стратили, а в два рази більше кинули за грати. Треба зауважити, що коли йдеться про їхню власну національну безпеку, наші західні демократичні партнери можуть діяти таким чином, що дуже відрізняється від тих порад, які вони дають Україні.

Зрозуміло, колаборанти повинні відповісти в судовому порядку, якщо вони діяли активно і злочинно проти України. Якщо їхні дії не мали великої загрози і зводилися до прилюдних заяв, закликів, участі в пропагандистських акціях, то тут треба позбавляти українського громадянства (відповідний закон давно слід розглянути в парламенті), а значить, і права брати участь у виборах, бути членом політичних партій і громадських організацій, працювати в державних структурах тощо. Інститут «негромадян»» функціонує в Естонії, Латвії, Литві. Навіщо мати українське громадянство особі, яка  вороже ставиться до нашої країни і публічно цю ворожість демонструє?