Лікнеп для Путіна та... українських журналістів

Підсумкова інформаційно-аналітична програма на українському телеканалі — як привід для міжнародного скандалу. Не більше й не менше. Об’єкт скандалу — знання і незнання історії України! А все через те, що ведучий дозволив собі у прямому ефірі поставити під сумнів історичну обізнаність... Володимира Путіна! Так, під час останнього випуску програми «Подробиці тижня» на «Інтері» (дата виходу в ефір 8 вересня ц. р.) Євгеній Кисельов, коментуючи інтерв’ю президента Росії Володимира Путіна Першому каналу та агентству Associated Press, запідозрив його у незнані або принаймні маніпуляції історією нашої країни. Зокрема, ведучого здивувала заява російського президента, що Україна «стала розвиватися і по суті процвітати» тільки з возз’єднанням обох частин Русі в 1654 році. Після трансляції уривка з інтерв’ю, Кисельов зауважив: «Володимир Володимирович, ви коли-небудь чули про такий період в українській історії, як «Руїна»?»

І тут почалося... Главу своєї держави відразу кинувся захищати російський дипломат, радник-посланник Російського посольства Андрій ВОРОБЙОВ.

«Не беруся відповідати за президента Росії, але Кисельов, абсолютно очевидно, про «Руїну» тільки щось десь чув. Бо термін цей характеризує стан Правобережної України, дійсно перетвореної на «руїну». У період із 1663 по 1687 роки Правобережжя, ставши ареною нескінченних повстань і воєн, втратило практично все населення і перетворилося на пустелю. Правобережжя (чи чув про це Кисельов?) залишалося під контролем Речі Посполитої, і населення бігло звідти на лівий берег під захист Московського царства, де і процвітало. Читайте монографію М. І. Костомарова. Готовий надіслати її на адресу телеканала «Інтер», — відзначив Воробйов у розтиражованій численними інтернет-сайтами заяві.

У соціальних мережах та блогосфері ситуація спричинила бурхливу дискусію щодо маніпуляції історією України. Підклав дров до багаття той факт, що, власне, Кисельов — громадянин Росії. Відтак, проросійські журналісти та блогери закидали йому неповагу до своєї країни, зрадництво, непрофесіоналізм. Натомість частина українських інтернет-медіа спробували захистити телеведучого, але в їхніх дописах відчувався брак аргументів.

Сам конфлікт та його наслідки ще раз довели, що українцям, щоб швидко та безапеляційно парирувати у таких ситуаціях (а сумніватися в тому, що вони ще будуть, не доводиться), потрібно добре знати свою історію. Більше того — як відзначила у своєму пості в Facebook головний редактор «Дня» Лариса Івшина, коментуючи цей інцидент, «треба жити історією».

«Кисельов правильно порушив питання. Всім треба вчити історію, читати книжки «Дня». У «Бронебійній публіцистиці» виданий і Костомаров, і Ольжич «Дух Руїни», — зауважила Л. Івшина. І додала під одним із коментарів посту: «...Вони (Росія) агресивно користуються НЕ своєю історією. А ми свою не вчимо як слід. А нею треба жити».

«День» попросив ведучого «Подробиць тижня», директора компанії «Національні інформаційні системи», яка виробляє новини для каналу «Інтер» Євгена КИСЕЛЬОВА, прокоментувати заяву Андрія Воробйова.

— Кажуть, що іноді перша реакція — найточніша. Так от, моєю найпершою реакцією на заяву пана Воробйова було: «Треба ж! Виявляється, у Києві є Російське посольство». Я живу і працюю тут шостий рік, —  розповів телеведучий. — У тому числі спостерігаю за тим, як живе в Києві дипломатичний корпус, знайомий з багатьма послами країн G8 і G20, мене часто запрошують у різні посольства на обіди і прийоми, де завжди відбувається довірливий, змістовний обмін думками про те, що відбувається в Україні й навколо неї. При цьому — стійке відчуття, що Російське посольство ніби вивело себе за дужки цього життя. Я жодного разу не бачив, щоб на цих заходах з’являвся посол Росії або інші російські дипломати, щоб хтось із них шукав зустрічей, контактів, дискусій із моїми колегами — журналістами і політологами, в тому числі й зі мною. Втім, як мені вже доводилося говорити, багато західних представників — хто зі сміхом, хто неодмінно знизуючи плечима, — говорять, що російські дипломати в Києві давно вже ведуть себе, щонайменше, дивно, відлюдно, спілкуються тільки з невеликою групою місцевих діячів, які — як би більш точно висловитися? — є своєрідними «професійними русофілами», політиками, журналістами, громадськими діячами тощо, які налаштовані не просто проросійськи — пропутінськи (а Путін і Росія, погодьтеся, зовсім не одне і те саме), причому, я би сказав, у карикатурно-концентрованій формі. Зрозуміло, від такого життя і такого кола спілкування у росіян-дипломатів, напевно, не може не виникати спотворене уявлення і про дійсність, і про історію країни перебування.

— Звертаючись до вас, Воробйов зазначив: «Читайте монографію М. І. Костомарова. Готовий надіслати її на адресу телеканала «Інтер». А ви у свою чергу готові відправити якусь книжку з української історії (зокрема про період «Руїни») до Посольства Росії в Україні?

— Мені здається, що в цьому немає жодної потреби. Скільки б різних розумних книжок не прочитав особисто пан Воробйов, у нього, на жаль, посада та робота така, що йому все одно доведеться захищати своє найвище начальство, яку б дурість воно не зморозило.

...Пропонуємо від історика, автора книжок «25 перемог України» (2013) та «Історія України» (2010) своєрідний лікбез для Путіна, Воробйова та українських журналістів, яким не вистачило аргументів, захищаючи Кисельова.