Маріонетки не бавляться ляльками
Уже не шокуючи ні росіян, ні СНДшників самим фактом існування, «Куклы» як і раніше віртуозно демонструють концептуальне поєднання політичної злободенності з вишуканою стилізацією на теми мандрівних, класичних або культових літературних і кіношних сюжетів. Благополучно проминувши опальну скандальність і щасливо уникнувши суду, програма увійшла до небезпечної зони стабільності. І вже таким чином «Куклы» свідчать про російські уявлення про свободу, які реально розширилися. Залишається лиш вражено захоплюватися тим, наскільки безпомилково розкладаються ролі лялькових персонажів у відомих сюжетах, і якими змістами — етичними та політичними — наповнюють вони ролі владних прототипів у сюжетах реальності.
Цей атракціон, який поєднує психологічно та естетично ефект кімнати жаху й кімнати сміху, по суті, являє собою певний майже язичницький ритуал. Жорстока гра гумових телемонстрів, покірних волі, дотепності й таланту відчайдушних ляльководів — магічно зачаровують блиском метафор і прозорістю аналогій.
Проте, до демократії як принципу суспільного устрою «Куклы» причетні досить опосередковано. Будучи безумовним допінгом для громадянської самосвідомості російського телеглядача, ця «божественна комедія» — як максимум — здатна лиш полоскотати нерви та самолюбство політичних небожителів. Могутня хода російського капіталізму, що залучає непідвладні обивательській уяві сили та засоби в ігри незрівнянного з «ляльковим» масштабу, не потребує дріб’язкової святенницької чистоти. І можна передбачати, що у цих владних розкладах крамольне телешоу — дрібний козир на руках у тієї ж влади. Що агресивніші та прозорливіші спічрайтери ляльок у своїх повних сарказму вердиктах, то більш толерантною та непохитною здається собі та людям влада, котра дозволяє цю інтелігентську забаву, що заповнює, до того ж, видиму нестачу демократичної атрибутики в очах світової громадськості. А реально існуюча сьогодні в Росії можливість побудови індивідуальної політичної кар’єри посилює й без того очевидний фактор «лялькової» популяризації саме цих політичних індивідуальностей. Словом, «Куклы» у російському телеефірі — аж ніяк не індикатор демократичного процвітання у російській державі. Швидше, показник реального впливу не лише влади на капітал, але й капіталу на владу. Адже створення подібного шоу дорогого коштує в буквальному розумінні. І, отже, якщо «Куклы» все ж таки роблять, значить, це комусь потрібно.
Чому є доказ — і дедалі більша безжальність та злість «Кукол». Наче творці шоу всерйоз узяли за мету випробувати на міцність карт-бланш безкарності. І що азартніші та глобальніші в оцінках московські «Куклы», то неминучіше та нав’язливіше переслідує наївне запитання: «А ми»?
Невже наші гірші? Наші — й потенційні герої, і потенційні творці політичного «вертепу»?
Ще недавно сама атмосфера в’ялопротікаючого владного вовтузіння в нашій вітчизні апріорі виключала саму можливість виникнення українських «Кукол». Однак передвиборні баталії, що сколихнули країну, схоже, дозволили першому ешелону влади взяти розгін на шляху до всенародної популярності — можливості бути впізнаними, бо «глупство кожного видно було». І хоча постановочні принципи наших парламентських виборів сильно відгонили соцреалізмом, все ж таки народ «відірвався» й на цьому трохи пріснуватому та злегка затягнутому, однак вражаючому спектаклі. Його діючі особи та виконавці цілком спроможні стати прообразами персонажів, яких лиш уявити собі — уже задоволення. І хіба ж дорівняються до них довгоносики та Сердючка!
Отож на сьогоднішній день відсутність «Кукол» на нашому телебаченні свідчить не стільки про аморфність і безликість влади, і навіть не про гидливе підлабузництво інтелектуального й творчого прошарку у ставленні до неї. І в цілому навіть не виправдовується апатичним знесиленням масової свідомості, яким можна пояснити хіба що відсутність у сучасному фольклорі жанру політичного анекдоту. Те, що в Україні сьогодні немає «Кукол», свідчить передусім про те, що вкладати гроші в подібний дорогоцінний продукт вітчизняного виробництва у нас просто бояться. Бояться у зв’язку з абсолютною відсутністю ілюзій із приводу можливості адекватної реакції закомплексованої влади на зустріч із власною лялькою лицем до лиця. Бояться, тому що, незважаючи на безперечну комерційну перспективність, у нинішніх умовах великі гроші — найменше, чого можна позбавитися у подібній грі. Напружений драматизм у стосунках влади з мас-медіа дає всі підстави передбачати: гра в «Куклы» в Україні сьогодні — дуже небезпечна гра.
