Марина МОГИЛЕВСЬКА: «Темп просто божевільний. Жити ніколи»
Поява популярної актриси Київського театру ім. Лесі Українки Марини Могилевської як ведучої телепрограми «Доброго ранку, Росіє» на РТР викликало бурю емоцій серед її колег, шанувальників і просто співвітчизників. Така стрімка, очевидна й успішна «зайнятість» в ефірі державної російської телекомпанії виявилася дуже сильним випробуванням для наших стереотипних уявлень про поневіряння, довгий шлях і сумнівні перспективи «наших» серед «їхніх»: тим паче, що набагато частіше московські зірки, які вийшли в тираж, почуваються в нашому телепросторі у всеозброєнні колишнього і навіть небувалого блиску. А «разкручування» власних телеавторитетів відбувається вже надто мляво і непереконливо.
Скориставшись коротким візитом Марини Могилевської до Києва, кореспондент «Дня» поставила їй сакраментальне запитання:
— Марино, як ви потрапили на РТР? Хто кого знайшов?
— Іван Диховичний сьогодні головний режисер РТР. Він проводив кастинг (проби ведучих). Згадую ті дві з половиною години, немов кошмар. Червоніла, бліднула, зеленіла — загалом, були муки пекельні. Там були всі: Андрій Разбаш, керівник проекту, Олександр Файфман, режисер (він знімав «Старі пісні про головне»), Олександр Любимов, керівник ВИДу та інші. Через скло я їх усіх бачила. За виразом облич зрозуміти нічого не можна. Старалася як могла, хіба що не танцювала. Читала новини, брала уявне інтерв’ю, розповідала про своє життя. Коли іспит закінчився, то була мокрою і схуднула кілограми на три.
Претендентів на місце ведучої було дуже багато. Того дня зі мною бачила там актрис із 15. Два тижні тривав кастинг. Я поїхала до Києва і спробувала забути про це. Сама собі я зовсім не сподобалася. Вважала, що була скутою. Говорила не те, що треба.
Заспокоювала себе тим, що в Україні теж є чим зайнятися. Вирішила, що зосереджуся на організації Акторського агентства на базі рекламного агентства «Лінія-12». Їду підписувати договір. І раптом у машині дзвінок з Москви. Андрій Разбаш сказав, що я їм сподобалася і запропонував попрацювати разом. Отут виникла пауза. Я розумію, що треба приймати рішення. У той час захворіла моя мама. Ця обставина стала вирішальною — бути до неї якомога ближче. Довелося домовлятися в театрі ім. Л. Українки. Адже я там щільно зайнята в репертуарі. Спасибі Михайлу Рєзниковичу — пішов назустріч. Я на півроку у відпустці за власний рахунок.
— Як побудований ваш графік роботи на каналі?
— Останні три тижні ми з Катериною Семеновою (актрисою театру «Сучасник») працювали щодня. Приїжджаємо на 17.00. Пишемо інтерв’ю (воно йде в записі). О 23.00 виходимо перший раз в прямий ефір на Далекий Схід по системі «Орбіта». Передача триває до 2.00. Потім три години спимо. О 6.00 починаємо гримуватися і о 7.00 — знову починаємо передачу на Москву і Європу.
— Дозвольте, а де «спимо»? Є якась кімната відпочинку?
— Спимо сидячи на стільці в гримувальній. Темп просто божевільний. Жити ніколи! Один вихідний у суботу. Я вже перебуваю в стані невагомості. Днями нас збирав А. Разбаш. Розуміє, що так не може довго тривати, обіцяв знайти ще ведучих. Ідеально, якщо працювати раз у три дні.
— «Доброго ранку, Росіє» — динамічна передача. Через кожні 15 хвилин новини. Хто придумав таку схему?
— Ідея передачі належить А.Разбашу. Жодної кальки з інших каналів. Від журналістів вимагає коротких, динамічних сюжетів. Схема витримується жорстко. Це дає можливість перевести подих. За 15-хвилинну паузу випити каву, перекурити. Три години прямого ефіру — доволі багато. Команда працює велика. Тільки 10 чоловік готують сюжети. Якщо в ефірі все, як у точному механізмі, то «за кадром» панує хаос. Сюжети приносять в останню хвилину. Текстові підводки, як правило, ми робимо самі. Інформації немає жодної — тільки суфлер. Він часто ламається і треба розраховувати на себе. Але в цьому навіть щось є. Всі інтерв’ю я готую сама.
— З ким ви розмовляли в ефірі? Хто справив на вас найбільше враження?
— З найрізноманітнішими людьми: Михайлом Горбачовим, Марком Захаровим, Сергієм Юрським, Кларою Лучко, Левом Лещенком. Перед зустріччю біжу в бібліотеку, готуюся дуже ретельно. У артистів і режисерів взяти інтерв’ю — не проблема. З політиками мені складніше, але дуже цікаво.
М.Горбачов — складний співрозмовник. Мені вдалося лише одне запитання вклинити в його монолог. 10 хвилин не змовкав. Усі мої «заготовки» так і не знадобилися.
Дуже цікавою людиною виявився відомий публіцист, соціолог Бестужев-Лада. До зустрічі з ним, на превеликий сором, я нічого з його робіт не знала. Довелося піднімати архіви.
Мені дуже лестило те, що Лев Лещенко погодився приїхати до нас на ефір, тільки якщо я буду інтерв’юєром. А взагалі, коли спілкуєшся з особистістю, то це не може бути нецікаво. Я почала навіть вести щоденники, аби враження залишилися на спомин.
— Хто займається вашим іміджем? Адже ви обличчя передачі.
— Поки що все залежить від власного смаку. Костюми, зачіски, макіяж — свої. Гримери є, але вони працюють з поганими матеріалами. Доводиться приносити власну косметику.
Завжди складно починати. РТР — державний канал. У нас немає грошей. Ситуація така, що не відомо, як далі існуватимемо. Поки що працювали за рахунок телекомпанії ВИД. У мене контракт підписаний до січня наступного року.
— Продовжувати контракт збираєтеся? Чи немає, бува, бажання попрацювати на українському телебаченні? У нас з’явилося багато ранкових передач.
— Навряд чи. Хоча до Києва планую повернутися. Без театру не уявляю свого подальшого життя. «Поварившись» у телеказані, з подивом виявила, як багато там нестикувань, самодіяльності.
І хоч поки що робота мені подобається, боюся, що швидко охолону: театр і кіно мені ближчі. Бажання спробувати свої сили на українському телебаченні поки що немає. А от повернутися до ідеї Акторського агентства хочу. У нас багато прекрасних акторів, але про них ніхто не знає. Кіностудія ім. О. Довженка ледве дихає. Дуже хочу допомогти колегам знайти роботу. Та й сама не проти зніматися, грати в театрі. Мені здається, що після роботи в Росії розширилося моє коло знайомств. Це дозволить реалізувати багато мрій.
№208 30.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
