Медіа-сепаратизм

Нещодавно в Маріуполі було затримано головного редактора офіційного друкованого органу Донецької міської ради «Муніципальної газети» Олену БЛОХУ. 5 серпня Шевченківський районний суд Києва обрав для неї запобіжний захід — перебування за ґратами. Свого часу, у травні цього року, вона паралельно з редакторською діяльністю очолила департамент зв’язків з громадськістю псевдоуряду самопроголошеної «ДНР». Ще наприкінці червня Олена Блоха пояснювала кореспондентці «Дня», чому «Муніципальна газета» не зазнала втручань у редакційну політику та продовжувала спокійно виходити, коли інші редакції психологічно чи грубою силою витісняли з міст Донецької області. «До нас приходили «ввічливі люди», але питань у них не виникло. Наскільки я знаю, нас моніторять постійно. Але для того, щоб у нас не виникало подібних конфліктних ситуацій, які були, на жаль, у наших колег, ми намагаємось дотримуватися певного балансу. Ні на своєму сайті, ні на сторінках газети ми просто не вживаємо таких тез, слів та визначень, як «фашисти», «терористи», «найманці», «бандити», «націоналісти». Якщо ми говоримо про одну сторону, то це — «ополченці», «активісти», а якщо про другу — то це «Національна гвардія», «прихильники української влади», — пояснила тоді своє бачення стандартів журналістської роботи редактор «Муніципальної газети».

На сторінках газет і на сайті загалом не було мови ворожнечі на кшталт «укропи», проте з’являлась інформація із закликами записуватися до «Донецької народної республіки» медиками-волонтерами, подана з піднесено позитивною тональністю. І це навіть після визнання Генпрокуратурою України угруповань «ДНР» та «ЛНР» терористичними.

«Муніципальна газета» — це комунальне видання Донецької міської ради. І хоча з посади «інформаційного міністра ДНР» Олена Блоха пішла дуже швидко, проте навряд це може стати виправданням у ситуації, коли головний редактор газети, яка виходить друком коштом донецьких платників податків, потрапила до списку керівників терористичної організації. Ще в січні за часів мирного Євромайдану в Донецьку Олена Блоха постійно супроводжувала секретаря міськради Сергія Богачова, який кілька разів приходив до пам’ятника Тарасові Шевченку (місце проведення Євромайдану в Донецьку) і намагався провокувати людей. Він також «звітував» на своїй сторінці в соціальній мережі про відправлення людей на антимайдан. А наприклад, 8 лютого 2014 року на мітингу Партії регіонів закликав присутніх піти на мітинг опозиції та зірвати його. Тоді прибічники ПР тримали в руках плакати з фотографіями активістів Євромайдану в Донецьку з написами: «Они хотят уничтожить Донбасс», викрикуючи гасла: «Янукович, дай наказ», «Беркут» має їх знищити».

Про те, як у такий складний період війни, інформаційного протистояння і нагнітання емоцій відфільтрувати причетних та непричетних медіа-персон, «День» запитав медіа-експерта, директора з програмної діяльності «Інтерньюз-Україна» Андрія КУЛАКОВА.

— Те, що люстрація має відбутися на всіх рівнях, це очевидно всім. Окрім, певно, тих людей, які мають зіткнутися з проблемами через те, що підпадуть під цей процес. Але ми бачимо, що зараз є великий спротив цьому процесу. Наприклад, діяльність Єгора Соболєва гальмується через незалежні від нього причини, — зазначає експерт. — У випадку з Оленою Блохою ми можемо говорити, очевидно, про люстрацію журналістського середовища. Тут ситуація трохи складніша, адже журналісти не є державними посадовцями, тож мають діяти інші механізми. Насамперед це механізм так званого професійного цеху. Тобто спільнота сама по собі повинна відторгнути тих людей, які не відповідають певним, можливо, навіть негласним стандартам журналістського середовища. З іншого боку, мають діяти реальні санкції проти людей, які працюють в державних ЗМІ, які фінансуються за рахунок державного бюджету і дозволяють собі антидержавні вислови та редакційну політику. Так, абсолютно неприпустимо витрачати кошти платників податків на розпалювання так званого сепаратизму й підігравання ворожій стороні, яка перебуває у стані війни з Україною. У довгостроковій перспективі, звичайно, має бути процес роздержавлення всіх медіа. А в короткостроковій перспективі, вважаю, цих людей можна притягнути до відповідальності, оскільки вони витрачали державні кошти не за призначенням.

Необхідно дивитися в кожному конкретному разі, класифікувати, зважати на форму власності медіа. Якщо це приватні медіа, то вони можуть собі дозволити ту редакційну політику, яку вони вважають за потрібне, оскільки є самостійними. Але, з іншого боку, журналісти мають відчувати свою величезну відповідальність. Не тільки зараз, а й взагалі. Просто останні події ще раз засвідчили, що більша частина війни відбувається в інформаційному просторі, і це — очевидно. І те, які теми, месиджі, слова добираються для медіа-дискурсу, по суті, й формують ту реальність, в якій ми зараз живемо. Тому самі журналісти мають чітко розуміти вагу своїх слів або кадрів.

Крім того, якщо журналісти можуть бути палкими прихильниками так званого сепаратизму і таких груп, як «ДНР» і «ЛНР», що визнані терористичними, і в їхніх публікаціях є заклики до тероризму, з ними потрібно поводитись відповідно до законодавства. Якщо ж інші журналісти щиро прагнуть поліпшення ситуації в України і бачать це через федералізацію або відокремлення певних регіонів, нехай вони це доводять на теоретичному рівні, якимсь більш концептуальним чином у своїх матеріалах. Можна обговорювати різні формати розвитку країни, але треба це робити адекватно, раціонально й без закликів до підтримки терористичних організацій.